Slate.fr: Київ повертається під крило Москви

Нова дипломатична перемога Путіна над Європейським Союзом змінить геополітичний баланс.

Володимир Путін може записати на свій рахунок черговий дипломатичний успіх, утерши ніс Європейському Союзу: Україна зупинила переговори щодо угоди про асоціацію з ЄС. Кремлю вперше з розпаду СРСР в 1991 році вдалося перешкодити зближенню колишньої радянської республіки із Західною Європою і утримати її у своїй сфері впливу, - пише Даніель Верне у французькому виданні Slate.fr.

У 2004 році три прибалтійські республіки, які в минулому Сталін за домовленістю з Гітлером зробив частиною Радянського Союзу, увійшли до ЄС і НАТО. Москва безуспішно боролася проти цього приєднання, яке поклало кінець створеній радянською дипломатією та армією в часи Другої світової війни буферній зоні.

Дев'ять років по тому одна з цих самих прибалтійських республік, Литва, займає крісло голови Європейського Союзу. Під час наміченого на 27 і 28 листопада саміту в її столиці Вільнюсі мало відбутися підписання угоди про асоціацію та партнерство ЄС з п'ятьма колишніми радянськими республіками: Вірменією, Азербайджаном, Грузією, Молдовою та Україною. Маленька Вірменія вже вийшла з переговорів під тиском Росії.

Вона залежить від Москви в плані постачання армії та військової підтримки в конфлікті з Азербайджаном навколо Нагірного Карабаху. У результаті Вірменія приєдналася до створеної Росією, Білоруссю і Казахстаном зону вільної торгівлі.

Колиска російської нації як інструмент Єльцина

Подія стала великою перемогою для Володимира Путіна, яка лише підкреслює важливість України. Росіяни по-справжньому так і не змогли змиритися з незалежністю цієї країни, яку вони розглядають як колиску своєї нації з часів Київської Русі Х століття.

Україна - друга за площею європейська держава з населенням в 45 мільйонів чоловік (половина з них говорять російською мовою). У 1991 році Борис Єльцин скористався українським сепаратизмом, щоб позбутися від СРСР і його президента Михайла Горбачова. Хай там як, московське керівництво незмінно прагне утримати Київ у своїй сфері впливу. Перші президенти України Леонід Кравчук і Леонід Кучма управляли країною в найчистішому пострадянському стилі з просуванням олігархів і фальсифікацією виборів.

Варто сказати, що саме народне невдоволення порушеннями на виборчих дільницях поклало початок «помаранчевій революції» 2004 року. "Ліберал" Віктор Ющенко врешті зміг завоювати президентське крісло, але розбіжності й суперництво в прозахідному таборі (у першу чергу, між ним самим і прем’єр-міністром Юлією Тимошенко) дозволили проросійському апаратникові Віктору Януковичу перемогти на виборах у 2010 році.

Той намагався знайти баланс між Європою і Росією, бо усвідомлював всі економічні переваги від зближення з ЄС і труднощі, які міг би створити розрив зв'язків з польськими та угорськими сусідами. Угода про асоціацію з Брюсселем була запорукою проведення необхідних для модернізації України політичних, юридичних і соціальних реформ: перспектива вступу до Євросоюзу прискорила процес перетворень в колишніх народних демократіях Східної Європи після падіння берлінської стіни. Хоча Україна і не є повноправним членом цього клубу, вона, як і інші учасники східного партнерства, повинна була скористатися перевагами великого європейського ринку як для просування власної продукції, так і для залучення іноземних інвестицій.

Москва ж ніяк не могла з цим змиритися, і використовувала батіг і пряник, щоб змусити Київ відвернутися від Брюсселя. Вона пригрозила посилити норми для експорту українських товарів і зупинити постачання газу, тоді як у випадку відмови від договору з Європою на користь угоди з Росією Газпром обіцяв йому золоті гори.

Кремль проводив таку ж політику щодо Молдавії, яка більше не може продавати вино в Росію, а незабаром ризикує опинитися без газу. Хай там як, республіка не піддалася на шантаж. Що стосується Грузії, військова операція російської армії в сепаратистській Південній Осетії 2008 року наочно продемонструвала кордони суверенітету Тбілісі, нехай той і націлений на договір з ЄС.

Справа Тимошенко - тактична помилка в стратегічному рішенні

На Україну російські погрози все ж подіяли. Президент Янукович вирішив не їхати на саміт до Брюсселя і запропонував натомість створити тристоронню комісію з представників України, Росії та ЄС. Ця новина стала важким ударом для європейців і в першу чергу для країн Східної Європи, які розглядають Київ як традиційного партнера і знаходяться не в найкращих стосунках з Москвою.

Європейці, безумовно, припустилися стратегічної помилки, поставивши звільнення Юлії Тимошенко як умову підписання угоди з Києвом. В крайньому випадку, йшлося про можливість госпіталізації в Німеччині для колишньої глави уряду, яку 2011 року засудили до семи років в'язниці за перевищення посадових повноважень на переговорах щодо постачання російського газу.

Брюссель же помилково пов'язав найважливіше для майбутнього всього континенту стратегічне рішення з долею всього однієї людини: Тимошенко, звичайно, назавжди залишиться героїнею помаранчевої революції, однак її блискучий колись ореол відчутно померк через зв'язки з нечистими на руку діловими колами.

В цілому, справа Тимошенко є символічним відображенням катастрофічного стану української судової системи, чиєї реформи домагався Брюссель. Українська влада прекрасно це зрозуміла: президент переклав на Раду вирішення долі найвідомішої ув’язненої країни, а разом з нею і майбутньої угоди про асоціацію з ЄС. Парламентська більшість (в основному депутати проросійської партії Віктора Януковича) на декількох голосуваннях виступило проти відправки Юлії Тимошенко до Німеччини.

Російський шантаж приніс свої плоди. Володимир Путін залишив із носом Європейський Союз, тоді як його Співдружність незалежних держав (бліда копія загальноєвропейського ринку) приваблювало лише режими посткомуністичних сатрапів. У Києві було прийнято рішення, яке змінить геополітичний баланс.

Переклад: ИноСми

***

У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за зміст даних матеріалів.