Le Plus: Як Європейський Союз втратив Україну

Росія здобула чергову велику перемогу в геополітиці: їй вдалося створити дистанцію між Україною та Європейським Союзом. І це при тому, що до підписання угоди майже не залишалося часу.

Жонатан Геро-Піне з Європейського парламенту у французькому виданні Le Plus міркує про те, що змінило співвідношення сил і як Володимир Путін зміг звернути ситуацію на свою користь.

У четвер Україна заявила про призупинення переговорів щодо торговельної угоди з Європейським Союзом, вліпивши тим самим розгонистий ляпас зародку європейській дипломатії.

Це дивовижне рішення, яке було прийнято всього за тиждень до запланованого підписання угоди про асоціацію з ЄС, стало черговим поворотом у боротьбі росіян і європейців за майбутнє України. Воно підкреслило обмеженість підходу Європи (зокрема, мова йде про її невміння пристосуватися до реалій цієї країни) і тріумф «жорсткої сили» Росії.

Невдалий початок

Хай там як, спочатку справи для Росії складалися не найкращим чином. Тому зараз у Кремлі зітхнули з полегшенням, що легко читається на обличчях його керівництва, незважаючи на властиву радянську безсторонність.
Справа в тому, що втрата України могла б стати для Росії найважчим дипломатичним ударом Путінській ери, підтвердивши тим самим неймовірну здатність цієї країни пустити собі кулю в ногу в найвідповідальніші моменти своєї історії.

У відповідь не зближення ЄС з чотирма колишніми радянськими республіками (Молдова, Україна, Грузія, Вірменія) у вигляді угод про асоціацію, відкриття ринків та участі в європейських програмах Москва не придумала нічого кращого, ніж натиснути на своїх колишніх побратимів по СРСР.

Із Вірменією все виявилося просто. Росія всього лише підписала декілька збройних контрактів з її кревним ворогом Азербайджаном, який до цих пір не може змиритися з втратою загубленого десь серед кавказьких схилів Нагірного Карабаху. У результаті Єреван відмовився від європейської угоди про асоціацію на користь російського проекту Митного союзу.

Путін змінив розклад сил

Це мало б стати першим тривожним сигналом, що показало, що стара добра російська дипломатія, яка традиційно спирається на грубу силу, до цих пір чудово працює. У той момент ми ще могли сказати собі: «Ну добре, Вірменія - це, звичайно, добре, але вона далеко, та й молдавський коньяк все одно краще вірменського».

Кремль спробував силою нав'язати свою позицію Україні.

Спочатку Путін спілкувався з нинішнім президентом України Віктором Януковичем як з вульгарною квітковою торговкою, змусивши його прочекати цілих 3 години під час зустрічі в Криму (російський лідер весь цей час розважався зі своїми приятелями-байкерами). Нарешті, щоб показати українцям, що тримає їх у руках, він виставив їм старий рахунок за газ на сім мільярдів доларів в той самий момент, коли Київ обговорював проект видобутку сланцевого газу із Shell.

Далі він тимчасово закрив російський кордон для українських товарів. Крім того, на той випадок, якщо українці щось ще недостатньо зрозуміли, Росія організувала неочікувані військові навчання біля кордонів, нагадавши, що тутешні прекрасні степи навряд чи стануть серйозною перешкодою для Т-90.

Для Європейського Союзу все це стало несподіваною радістю: класична російська тактика тиску лише підштовхнула Київ до прийняття європейської пропозиції, хоча була націлена на зовсім протилежне.

Прекрасна картина

ЄС зі свого боку відмовився від поставлених демократичних умов підписання договору. При цьому він спробував зберегти обличчя, представивши звільнення Юлії Тимошенко (насправді вона дуже далека від створеного їй образу українського пасіонарія) як ознаку просування правої держави в Україну. Дійсно, звільнення опозиціонера на політичному просторі, де крові ворога жадають як у прямому, так і переносному сенсі, можна було б легко розглядати як дипломатичний успіх.

Основи були успішно закладені: ми на власні очі спостерігали тріумф європейської «м'якої сили», демократії та ринкової економіки над нездатною позбутися старих рефлексів російською дипломатією.

Картина була майже такою ж прекрасною як бунтівна активістка Femen. Тому, сповнившись ентузіазму, я вважав, що зможу, нарешті, наступити на хвіст російському націоналізмові моєї подруги. Перекачані тестостероном кремлівські верховоди підвели країну до найважчої втрати, ще страшнішої, ніж те, що чекало на князя Болконського у Війні і миру: переходу України до ЄС.

Втрата Малоросії

Втрата України означала б для Росії втрату колиски її цивілізації, Київської Русі, першої слов'янської держави і опори російської православної церкви. Це як якщо б Бретань залишилася без своїх червоних ковпаків і огрядних стад худоби.

Цей найважливіший фактор країни, яку в Росії колись називали Малоросією, європейські дипломати в кращому випадку не змогли зрозуміти, а в гіршому - просто проігнорували. Справа в тому, що Україна - це 45-мільйонний ринок, криниця кваліфікованої та освіченої робочої сили, один з найбільших промислових басейнів колишнього СРСР і зосередження найродючіших земель.

Тому новина про зміну курсу України не повинна була б стати такою вже несподіванкою. Цілком очевидно, що для таких грандіозних перетворень у регіоні було потрібно щось більше, ніж обіцянки щодо можливого входження України в ЄС, що переживає не найкращі часи.

Минулого четверга росіяни показали нам, що вміють думати і пристосовуватися до нових умов. А українці ж в свою чергу виявилися тими ще хитрунами, які вміють набивати собі ціну.

ЄС же продемонстрував відсутність бодай якоїсь зовнішньої політики. І тепер я змушений вибачатися перед подругою, яка родом з цієї країни, такої ж прекрасної, але ворожої, як кампанія Маріон Марешаль Ле Пен.

Переклад: ИноСми

***

У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за зміст даних матеріалів.