The New Times: Напередодні Вільнюса. Cни і жахи Віктора Януковича

Від Львова до Луганська головною рушійною силою євроінтеграції стають студенти.

Як зауважив у Фейсбуці один з українських користувачів, «краще за Януковича ніхто в Україні збирати майдани не вміє». І дійсно, точніше не скажеш. Починаючи зі старту «помаранчевої революції» 2004 року, всі знакові акції протесту по праву можуть носити ім'я нинішнього українського президента. Хіба що з приставкою «анти», - пише Андрій Капустін у російському виданні The New Times. 

Мов атомохід...

Щоправда, на четвертому році правління частота цих жахів мала піти на спад. Юлія Тимошенко у в'язниці. Опозиція роз'єднана і безпорадна. Народ, зневірений в «ідеалах Майдану - 2004», апатичний і непомітний. Вертикаль влади відбудована. Парламент, силовики і суди під контролем. Сімейний бізнес процвітає. А сам Янукович, мов Атомохід «Ленін» веде країну наче в Європу, наполегливо долаючи бар’єри, які споруджує на його шляху підступний Кремль. Які вже там жахи...

І, що найцікавіше, до 21 листопада так і було. Євроінтеграційна Україна мчала на всіх парах до Вільнюському саміту, де 28 листопада було заплановано підписання угоди про Асоціацію між Україною та ЄС. А це могло допомогти виліпити з колишнього кримінальника образ українського Кваснєвського, розчищаючи Януковичу дорогу до другого терміну.

Стоп-кран

Що змусило офіційний Київ зірвати стоп-кран у той день 21 листопада, поки точно невідомо. У цей день сам президент України перебував з офіційним дводенним візитом в Австрії, де не втомлювався розповідати про європейський вибір України. На господарстві залишався прем'єр Микола Азаров - тож стоп-кран зривав саме він. І він же видав розпорядження про припинення підготовки до підписання угоди про Асоціацію, вельми незграбно пояснивши, що, мовляв, з угодою потрібно почекати - мовляв, ЄС не побажав увійти в становище України, що стала жертвою торговельної війни, оголошеної Путіним, і не пообіцяв відразу багато грошей. А країні (за підрахунками Азарова) для переведення економіки на європейські стандарти потрібно близько 170 млрд євро. А, якщо багато євро не дають, то Україна в «братську сім'ю європейських народів» поки вливатися не готова.

За іншою версією, озвученою 22 листопада прес-секретарем президента Литви, Янукович у телефонній розмові поплакався своій литовській колезі Далі Грібаускайте, що він, мовляв, не може зараз йти на підписання договору через російський шантаж. І заявив буквально наступне: «Україна не встояла перед економічним тиском і шантажем. Їй погрожували обмежити імпорт товарів в Росію, особливо компаній Східної України, де сконцентрована основна частина промисловості, в якій зайняті сотні тисяч людей. Вважається, що Україна зазнає мільярдних збитків»...

Чому прес-служба президента Литви, країни, яка головує в ЄС і приймає саміт Східного партнерства, раптом вирішила оповістити про подробиці телефонної розмови глав двох держав саме наступного дня після того як Азаров натиснув на гальма, питання більше для конспірологів. Або - експертів з нюансів гри, в яку грає Янукович, намагаючись (як йому здається) маневрувати між брюссельської Сциллою і московською Харибдою (або навпаки).

Куди більший інтерес представляють меседжі Януковича, підхоплені Азаровим і головними спікерами провладної Партії Регіонів, щодо прийдешніх мільярдних збитків, російського (читай, Путінського) шантажу та інших катаклізмів. Оскільки, крім страшилок, ні Янукович, ні Азаров і Ко ніякої конкретики не надали.

Без аргументів

Взагалі-то не було не тільки конкретних аргументів проти асоціацію з ЄС з вуст українських офіційних осіб. В українських ЗМІ не було коментарів компетентних економістів. Не було заяв від нібито представників українського бізнесу, які потерпають від катастрофи. Не було масових протестів сотень тисяч робітників підприємств Східної України, над якими нібито нависла сокира звільнення.

Зате були репортажі з україно-російського кордону, де через несподіване посилення Москвою пропускного режиму цілодобово простоювали сотні фур. А заодно і розповіді про те, що російські прикордонники масово не пускають до Росії громадян України, оголошуючи їх нев'їзними на кілька років під приводом «часткової підробки паспортів».

Тож просто в слова українських правителів особливо ніхто не повірив. Тим більше, що непрямі збитки, які понесла Україна від торговельних санкцій з боку РФ за серпень-вересень були оцінені десь в $350 млн. Саме на цю суму скоротився український експорт. Боляче? Так. Але не критично. Тим більше, що ЄС устами єврокомісара з розширення Штефана Фюле заявив: Брюссель готовий розглянути питання про компенсацію втрат від російських санкцій. А ще Фюле озвучив цікаву деталь: українська сторона питання про «компенсаційний пакет» на переговорах не піднімала жодного разу.

Що й підтвердило здогадки багатьох політологів: Янукович звично блефує, розігруючи складну схему типу «Колобок».

А в цій схемі закладені: бажання залишитися на другий термін, піти від путінського пресингу, примножити капітали і залишити в ув'язненні Юлію Тимошенко. Народ, якого кілька місяців влада вперто годувала європерспективами, в розрахунок звично не брався. Хоча, згідно з опитуваннями, до середини листопада кількість прихильників руху у бік ЄС підійшла до 60%.

А піпл не «схавав»...

Але те, що до часу перетравлювали в ЄС, раптом викликало відторгнення в самій Україні. Страва від Азарова «Ми не йдемо в Європу» піпл звично не схавав. Мало того, він його не просто виплюнув, а, згадавши, що він народ, пішов на вулицю. Буквально через кілька годин після того, як з'явилося повідомлення про те, що Азаров натиснув на гальма.

Люди вийшли без підготовки. Без політиків (вони підтягнулися пізніше). Народ вийшов просто за призовом у Facebook журналіста Мустафи Найєма - це він зумів пізнім ввечері 21 листопада зібралась на Майдані Незалежності понад три тисячі осіб, більша частина з яких залишилася там до ранку. Що, до речі, автоматично включило Україну до списку країн, де виявилися ефективними мережеві революції. Тому що акція, незважаючи на проливний дощ і заборону ставити намети, продовжилася і наступного дня. І в суботу. А завершилася тим, чого не очікував ніхто: 24 листопада, запланований опозицією ще до азаровського демаршу плановий мітинг на підтримку євроінтеграції, вивів на вулиці Києва близько 150 тис людей. І був підхоплений і в інших містах. А Україна, як і в 2004 році, знову потрапила на перші шпальти і в ТОП-новини світових ЗМІ.

І ось тут Янукович потрапив у власний капкан. І його нічні кошмари вмить стали реальністю, та ще й у дев'яту річницю з дня початку «помаранчевої революції». І весь цей жах матеріалізувався: Майдан, сотні тисяч людей, які скандують «Україна це Європа!» і «Банду геть!», і знайомі обличчя на сцені, і пісні, і намети, і заклики пікетувати адміністративні будівлі можна було при бажанні, і побачити, і помацати, і почути. А тут ще з листом до Януковича звернулася з в’язниці Юлія Тимошенко: вона заявила, що готова залишитися у в'язниці, якщо Янукович підпише договір про Асоціацію, і про цю свою готовність вона проінформує світових лідерів, які наполягають на її звільненні, як на обов'язковій умові підписання угоди.

І Янукович, мабуть, вперше в своїй політичній кар'єрі проявив слабкість. У понеділок він несподівано звернувся до народу, пообіцявши найближчим часом скликати прес-конференцію. Він заявив, що ніхто з європейського шляху не згортає. Що він іноді ризикує бути незрозумілим. Що він, як батько, не залишить сім'ю без хліба (цей момент з урахуванням одіозності образу президентської «сім'ї» пролунав особливо пікантно). І завершив спіч невдалим наслідуванням «Боже, благослови Америку» - «Молитви і мрії мільйонів покладаються на Господнє рішення». Не сказавши при цьому, їде він до Вільнюса чи ні, і чи буде він підписувати документ. Що лише зміцнило прихильників євроінтеграції, які вийшли на вулиці по всій країні, в правоті своїх дій.

Третя сила

Але для Януковича відкриттям сезону «Майдан- 2013» , кошмар аж ніяк не закінчився.

І справа навіть не в тому, що, мимоволі «розбудивши декабристів», він оживив напівмертву опозицію. Фішка в тому, що, вкотре обдуривши країну, Янукович створив ситуацію, яка починає все більше нагадувати події травня 1968 року у Франції, коли в результаті студентських бунтів був змушений піти у відставку керівництво країни на чолі з генералом Де Голлем. До якого Януковичу, незважаючи на невелику різницю в зрості (всього в 3 см: 1,93 у Януковича проти 1,96 у Де Голля), як політику ще рости й рости.

Мало того, з появою третьої політичної сили в особі студентів зіткнулася і опозиція. Тому що студенти показали, що вони не тільки мають свою позицію і непогано організовані, але ще й не вірять ні владі, ні їхнім супротивникам.

Початок був покладений у Львові, де саме студенти (понад 20 тисяч осіб, які вийшли на вулиці 24 листопада) при повній підтримці, як керівництва вишів, так і керівництва міста на чолі з мером Андрієм Садовим, очолили всі акції протесту. Вони оголосили про те, що проводять неполітичну акцію на підтримку євроінтеграції і не бажають бачити на своєму Майдані партійні прапори. Мало того, студенти силою вигнали з трибуни одного з депутатів від націоналістичного руху « Свобода». Що, до речі, миттєво, зруйнувало міф про те, ніби Львів - це оплот ультраправих політичних сил.

За цим же шляхом пішли й студенти Івано-Франківська та Тернополя. У вівторок, 26-го, естафету підхопив Київ - там студенти Національного університету, Київського політехнічного інституту (КПІ), Києво-Могилянської академії і ряду інших ВНЗ (знову ж за підтримки керівництва) оголосили про страйк і довго відмовлялися пускати на мітинг самого найвідомішого українського опозиціонера, лідера партії УДАР Віталія Кличка.

Як піде далі студентська ланцюгова реакція поки неясно. Але те, що саме студенти - від Луганська до Львова - в змозі швидко домовитися між собою, сумнівів не викликає. Це покоління формувалося вже після розпаду СРСР. І Москва не є для них фантомним авторитетом. Вони мобільні, агресивні, безстрашні, поголовно інтернетизован, знають про Європу не з чуток , і не вірять нікому з тих, хто сьогодні претендує в країні на перші ролі.

І, схоже, що напередодні або дострокових, або планових виборів звична політична карта України, зшита за старими лекалами протистояння Схід-Захід, може бути вельми відчутно перекроєна.

Отже, матеріалізувався кошмар Януковича, втілився відразу в двох Майданах: «політичний» на Європейській площі та «студентський» на Майдані Незалежності. Їх розділяє всього триста метрів. Що значно менше тої відстані, яку сьогодні розділяє українську владу і велику частину населення країни. Тому що після того, як Янукович дав привід слідом за булгаківським Коров’євим вкотре сказати йому «вітаю вас, громадянин, збрехавши», число прихильників євроінтеграції наблизилося вже до вісімдесяти відсотків...

***

У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за зміст даних матеріалів.