Независимая газета,
27 листопада 2013, 13:54
Фото: АР
Українська інтрига: хто що набув і втратив
Головна інтрига Вільнюського саміту вирішилася ще до його початку. За заявою уряду України Київ вирішив призупинити підготовку до укладення угоди про асоціацію. Що ж це рішення означає для Росії, самої України та ЄС? Хто програв і хто виграв у "битві за Україну"?
Відмова України укласти угоду про асоціацію з Європейським союзом - безсумнівна тактична перемога адміністрації Володимира Путіна. Надзвичайна активність російської дипломатії на українському напрямку останнім часом свідчить, що Україна для Росії - найважливіша країна на пострадянському просторі, тому що без України будь-який великий інтеграційний проект у СНД позбавлений всякого сенсу. Два роки тому Москва змінила вектор свого розвитку з європейського на євро-азійський і не захотіла, щоб Україна пішла в іншу сторону від Росії. Поведінка Москви у зв'язку з цим цілком логічна, хоча її тиск на Київ викликав різку критику і в Брюсселі, і в лавах української опозиції, - пише Надія Арбатова в російській Независимой газете.
Відповідь на питання про те, чи стане цей тактичний виграш стратегічним, не такий однозначний і залежить від безлічі факторів. По-перше, це залежатиме від готовності й можливостей Росії відповідати на потреби економічної та фінансової політики адміністрації президента Віктора Януковича. Навряд російське керівництво буде беззастережно реагувати на всі запити Києва в ситуації підвішеного питання про асоціацію України з Європейським союзом. Крім того, в умовах економічного спаду в самій Росії об'ємна фінансова допомога для підтримки українського нейтралітету виглядає досить проблематичною. По-друге, президентські вибори 2015 року вносять елемент невизначеності в російсько-українські відносини. Безсумнівно, Москва зацікавлена в тому, щоб залишити Віктора Януковича, найбільш проросійського лідера України, на другий президентський термін після виборів 2015 року. Але чи зможе Росія забезпечити його перемогу, і якщо «так», то скільки це буде їй коштувати? А якщо «ні», то варто Росії вкладати сили і гроші в Україну, коли зміна керівництва в Києві неминуча і призведе до однозначного вибору на користь ЄС? По-третє, незважаючи на всі зусилля щодо утримання України в орбіті свого впливу, Росія стратегічно не зацікавлена в її дестабілізації. Згідно з деякими опитуваннями, за асоціацію з ЄС висловлюються від 39 до 47% населення. Поляризація населення, що підігрівається ззовні, може привести при найгіршому сценарії до внутрішнього конфлікту в Україні, при якому і російському керівництву, і Заходу буде складно залишатися осторонь. По-четверте, питання про те, «хто кого обіграє на українському полі», може стати іррелевантним, якщо вектор російської зовнішньої політики зміниться знову в сторону європейського вибору.
Відмова від підписання угоди про асоціацію з ЄС на Вільнюському саміті - це усвідомлений вибір президента Януковича на користь збереження його режиму, на користь його особистої безпеки. У тактичному плані також можна говорити про перемогу Януковича, але на дуже короткий період, оскільки ЄС готовий повернутися до питання про асоціацію вже навесні наступного року. Єврокомісар із питань розширення та європейської політики сусідства Штефан Фюле у Брюсселі заявив, що двері для України залишаються відкритими. Таким чином, президент Янукович отримав короткий перепочинок, за цей час його завдання - отримати максимальні фінансові вливання і з боку Росії, і з боку ЄС поки за збереження статус-кво. З цієї причини «битва за Україну» між ЄС і Росією буде продовжена, і умови її будуть посилюватися, набувати ультимативний характер.
Уявляється, що в особистому плані для Віктора Януковича російський вибір переважніше і зрозуміліше. Російські кредити беззаперечні, в той час як ЄС жорстко контролює цільове використання коштів. Торгова війна з Росією вже призвела до значних втрат великого та середнього бізнесу, а обіцянки ЄС стосуються лише віддаленої перспективи. Кремль не ставить Януковичу ніяких вимог у зв'язку зі звільненням Юлії Тимошенко (хоча спростовує підставу для її арешту), в той час як ЄС ставить Януковича перед важким рішенням випустити на свободу свого головного політичного опонента і тим самим поставити під сумнів своє майбутнє.
Якщо ж говорити про громадську думку України, то все-таки, незважаючи на опитування, переважна частка українського населення не відчуває себе частиною Європи тою мірою, якою відчувало себе громадська думка країн Балтії, готова нести економічний тягар в ім'я повернення до Європи. Незалежність коштує дорого, але це треба усвідомити і бути готовим це прийняти. Янукович як прагматичний політик не зміг би піти проти волі переважної частини населення, свідомо йде на економічні тяготи заради європейського вибору.
Відмова від підписання угоди про асоціацію з ЄС на Вільнюському саміті – це усвідомлений вибір президента Януковича на користь збереження його режиму, на користь його особистої безпеки
Відмова України відкласти питання про асоціацію та рішення Вірменії про приєднання до Митного союзу свідчать про невдачу архітекторів політики Східного партнерства – Польщі та Швеції. Разом із тим багато членів Європейського союзу зітхнуть з полегшенням. По-перше, не всі країни з ентузіазмом ставилися до Східного партнерства, маючи інші географічні переваги, наприклад, допомога країнам арабської весни. По-друге, європейський бізнес був стурбований наступом кризи через Україну у відносинах з Росією в той самий період, коли Європа потихеньку стала виходити з рецесії. По-третє, навряд чи ЄС у змозі платити за борги України, коли до кінця 2013-го необхідно погасити більше 2 млрд дол зовнішнього боргу, а наступного року - ще 7,6 млрд дол.
Багато експертів вважають, що недоліком «Східного партнерства» є його скромне фінансування. Уявляється, що головна проблема цього проекту - концептуальна. Спроба ЄС стабілізувати пострадянський простір без Росії приречена на провал. «Без Росії» в Москві буде сприйматися завжди як «проти Росії», особливо коли мова йде про СНД . І ЄС, і Захід (в цілому) ніколи цього не розуміли. І хоча Росія, як і ЄС, не може поодинці стабілізувати і тим більше модернізувати цей простір, вона має в своєму розпорядженні ще достатньо ресурсів для протидії тим проектам, які вважає загрозою своїх національних інтересів.
Висновок напрошується сам собою. Якщо і ЄС, і Росія зацікавлені в стабільності й процвітанні Великої Європи, то необхідна нова концепція спільного партнерства, яка виключила б варіант гри з нульовою сумою.
***
В рубрике Мир о нас статьи из зарубежных СМИ об Украине публикуются без купюр и изменений. Редакция не несет ответственности за содержание данных материалов.