ЕЖ: Перемоги Путіна на українських фронтах

Тиждень пройшов у переможних битвах українських фронтів. Володимир Путін насилу приховував радісну посмішку, роз'яснюючи італійським журналістам, чому Москва так послідовно боролася проти підписання угоди про вільну асоціацію між Києвом і ЄС.

Насправді питання тут аж ніяк не в європейських автомобілях і літаках, які заполонять Росію і тим самим занапастять відповідні галузі вітчизняної промисловості. Справа в тому, що ця угода поставила б жирний хрест на путінських мріях стати збирачем земель радянських. А тепер знову з'являється чудова можливість помріяти, як під путінським керівництвом країни СНД радісно зберуться під руку Москви. Зрозуміло, що мрії ці почнуть розсіюватися, щойно  кандидати на участь в Євразійському і якому-небудь ще союзі представлять рахунку на оплату їхньої лояльності. Високі ціни на нафту поки що дозволяють Кремлю грати в свої геополітичні ігри. Однак, не дай Бог, вони впадуть до 90 доларів за барель, що передбачає свіжоухвалений трирічний бюджет, і нафтогазові васали побіжать, задерши штани, від Москви ... , - пише Олександр Гольц у російському Ежедневном журнале.

Куди складніше з українським президентом Януковичем та його противниками, які люто мітингують на щойно зібраному «Євромайдані». Здавалося б, диспозиція очевидна. З одного боку, Янукович, який поступився путінському шантажу. Янукович  який зараз марно намагається хоч якусь честь дотримати (саме тому він згнітивши серце відправився на саміт ЄС у Вільнюс), і капітал придбати, виторговуючи у Росії послаблення за нафтогазовими контрактами.

З іншого боку, щирі молоді люди, що прийшли в центр Києва. Люди, у яких щойно відняли надію, що ось-ось буде підписана якийсь важливий папір і їхня країна чарівним чином переміститься до «Європи». Одразу в паспортних столах, РАЦСах, у міліції, прокуратурі, виконкомах - одним словом, скрізь зникнуть чинуші й хабарники. А їхнє місце займуть ввічливі й шанобливі чиновники, що бачать у кожному відвідувачі свого роботодавця. Запанує верховенство закону, а не головного начальника країни. Однак чи багато хто розуміє, що для нього, його покоління цей європейський вибір означає роки і роки важкої і далеко не завжди вдячної праці. І для країни, і для кожної людини. Тому що належить знайти своє місце в європейській системі розподілу праці, навчитися робити те, що не можуть або не хочуть робити інші.

Кілька років тому мене запросили взяти участь у написанні праці, яка повинна був яскраво і переконливо продемонструвати співгромадянам, яке чудове життя настане в нашій Вітчизні, якщо будувати його за ліберальними лекалами. І мені довелося повідомити колегам: єдина картина, яку вони, якщо хочуть залишитися чесними, зможуть намалювати - це нудний протестантський рай. Де кожен має заробляти і накопичувати, накопичувати і заробляти. А роль держави зводиться до того, щоб створити чесні умови для цього, а також для конкуренції. І забезпечити мінімальну підтримку для тих, хто заробляти не може. Ця перспектива навряд чи сподобається росіянам, які звикли сподіватися на диво. Упевнений, те ж саме стосується і українців.

Свого часу Володимир Путін був вельми сповнений бажання влаштувати все в Росії, як у Німеччині. Підозрюю, що і пана Януковича відвідували подібні мрії. Тільки і той, і інший швидко зметикували - верховенство закону означає дуже серйозне обмеження їхньої особистої влади. Але мало цього, немає ніякої гарантії, що більшість співгромадян подякує їм за необхідність працювати і заощаджувати. Куди приємніше, коли держава регулярно обіцяє піднімати зарплати і пенсії, незалежно від того, росте в країні продуктивність праці чи ні. Невипадково Янукович наполегливо доводить: відкласти підписання угоди з ЄС його змусила турбота про бідних і беззахисних співгромадян. Сумна правда полягає в тому, що і Путін, і Янукович паразитують (і досить успішно) на конформізмі й патерналістському світовідчутті більшості.

Тож Грузія і Молдавія після парафування угоди не опиняться в райських кущах, а Україна, яка утрималася, не буде повалена до чистилища (треба сказати, що ЄС розсудливо зберігає ворота відкритими). Але вся справа в тому, що перші дві країни хоча б хочуть спробувати стати іншими. А Україна злякалася. Може, навіть не стільки Путіна, скільки себе...

***

У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за зміст даних матеріалів.