Сотні тисяч українців вийшли на вулиці Києва, вимагаючи відставки президента Віктора Януковича.
Може здатися, що цей вибух гніву виник з нізвідки. Насправді, ще два тижні тому вчені мужі усього світу заявляли, що Володимир Путін взяв гору над Євросоюзом і США, переконавши, якщо не примусивши, Януковича відмовитися від торгової угоди з ЄС, - пише Джон Гербст в американському виданні TheNational Interest.
Тлом нинішнього протистояння в Києві є глибока й постійно зростаюча непопулярність президента Януковича, який 2010 року переміг на вільних і чесних виборах Юлію Тимошенко. Він керує розбещеною адміністрацією, яка згорнула багато з тих демократичних свобод, що були введені й зміцнилися за його попередника Віктора Ющенка. Економіка країни також прийшла в стан застою, і її зростання в 2012 році склало лише 0,2% з перспективою нульового зростання майбутнього року. Але на відміну від нього, статок обширного сімейного клану Януковича істотно виріс, що добре відомо багатьом українцям і викликає в них обурення. Не дивно, що рейтинги популярності у нього в останні пару років незмінно низькі. Український центр економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова 14 жовтня провів опитування, згідно з яким, у випадку проведення президентських виборів Янукович набрав би сьогодні всього 25%, а його суперник Віталій Кличко 38%.
Внутрішні причини кризи
Безпосередні причини й динаміка протистояння досить прості. Протягом багатьох місяців ЄС і Україна вели переговори на тему угоди про асоціацію та торговельного договору, які планувалося підписати 29 листопада на саміті у Вільнюсі. Умовою для підписання ЄС висувала вимогу про проведення різних реформ у сфері економіки й правопорядку, а також звільнення з ув'язнення лідера опозиції Юлії Тимошенко. Останній момент став серйозним каменем спотикання, оскільки Тимошенко залишається найзначнішим політиком у країні, і Янукович не хоче, щоб вона якось була причетна до президентських виборів 2015 року. ЄС спробував запропонувати компроміс, у рамках якого її мали відпустити на лікування на Захід, тобто, вона б поїхала з України. Але навіть привид Тимошенко, що бродить по Європі виявився занадто для адміністрації Януковича. (А що якщо вона потай проникне назад у країну?) Тому, коли Янукович 21 листопада оголосив про припинення переговорів з ЄС про асоціацію, він сховався за спиною російського президента Путіна, заявивши, що асоціація створить серйозні перешкоди для доступу України на російський ринок. Путін полегшив йому такі заяви , тому що думка про зближення України з ЄС викликає у нього гостре роздратування. Це суперечить його меркантилістською концепції про включення України до складу російського Митного союзу разом з Вірменією , Білорусією , Казахстаном і Киргизією. Щоб наочно продемонструвати це , Кремль в поточному році ввів проти України торгові санкції. Путін і Янукович також провели в листопаді таємничу зустріч, на якій російський лідер імовірно пригрозив Києву подальшими каральними заходами, якщо угода буде підписана. Загрози Кремля ігнорувати не можна, оскільки приблизно чверть українського експорту йде до Росії, і Україна сильно залежить від поставок російського газу. Ці економічні реалії важливі, але вони навряд чи є вирішальними. Для початку, опитування показують, що 45% українців хочуть укладення угоди з ЄС, і лише 14% виступають за входження країни до Митного союзу. Не менш важливо й те, що багато українських олігархів, включаючи деяких з Партії регіонів Януковича, підтримали угоду з ЄС, оскільки не бачать для себе перспектив в Митному союзі, де панує Москва. Більше того, на саміті у Вільнюсі маленька Молдова, якій Москва також загрожувала, підписала угоду з ЄС. Грузія теж успішно вистояла під натиском потужних каральних торговельних санкцій з боку Росії.
Початок демонстрацій
Популярність угоди про асоціацію з ЄС в Україні гарантувала, що на рішення Януковича буде якась реакція. У вихідні дні на вулиці вийшли тисячі протестувальників. І тут адміністрація Януковича допустила велику помилку: вона направила міліцію з охорони громадського порядку для розгону демонстрацій із застосуванням сили, через що багато людей потрапили до лікарень і зазнали арештів.
Можливо, це рішення було викликано спогадами Януковича про помаранчеву революцію, коли масові демонстрації завадили йому зайняти пост президента, який він отримав шляхом шахрайства на виборах. У той час він зажадав, щоб президент Леонід Кучма очистив Київ від протестувальників будь-якими можливими засобами. Хай які були його думки на цей рахунок, він забув про те, що політична культура України вкрай негативно ставиться до застосування сили проти мирних демонстрантів. (Це не означає, що в країні немає політичного насильства. Таке насильство є, але воно здійснюється тихо, за лаштунками; прикладом тому є вбивство з обезголовлюванням журналіста Георгія Гонгадзе.)
Зараз опозиційні політики, такі як Віталій Кличко, Юрій Луценко та Арсеній Яценюк, бігають по всьому Києву за натовпами, які добре до них ставляться, але не підкоряються їм
У цей момент великі демонстрації перетворилися на масові. Цікавим моментом у нинішніх подіях було те, що подібно до перших демонстрацій арабської весни, ці протести є в основному спонтанними, і у них відсутні лідери. Цим вони сильно відрізняються від помаранчевої революції. У 2004 році добре організовані й загальновизнані політичні партії підготувалися до президентських виборів і передбачали, що влада може підтасувати результати. Ті демонстрації, які почалися в день оголошення результатів, були дисциплінованими, і проходили під чітким керівництвом. А зараз опозиційні політики, такі як Віталій Кличко, Юрій Луценко та Арсеній Яценюк, бігають по всьому Києву за натовпами, які добре до них ставляться, але не підкоряються їм.
Нинішня картина відрізняється від помаранчевої революції і тим, що зараз у протестувальників немає чітких і досяжних цілей. У 2004 році вони вимагали скасування результатів сфальсифікованого другого туру виборів. Це була цілком зрозуміла й обґрунтована мета, і протестувальники могли розраховувати на міжнародну підтримку. Досягнення цієї мети забезпечило проведення третього, цього разу чесного туру президентських виборів, в якому перемогу здобув опозиційний кандидат Ющенко.
Пошук вирішення кризи
Демонстранти та їхні потенційні лідери відчайдушно намагаються в терміновому порядку відшукати таку мету. Але хоча дехто закликає до «революції» або вимагає відставки Януковича, факт залишається фактом: він є чесно обраним президентом України, а відмова від торговельної угоди з ЄС навряд чи можна назвати підходящою причиною для його відсторонення від влади.
Напевно, демонстранти надихнулися, побачивши, наскільки відчутно ослаб режим Януковича. Яскравою ознакою цього після силового придушення протестів став відхід у відставку голови адміністрації президента Сергія Льовочкіна, а також відставки в Партії регіонів і в Раді (парламент України). Але цього виявилося недостатньо, щоб змінити співвідношення сил в парламенті, і 3 грудня опозиція програла, коли внесла на голосування питання про вотум недовіри уряду.
Тому виникло протистояння. Переживши вотум недовіри, прем'єр-міністр Микола Азаров заявив демонстрантам, що знаходження на вулицях в рядах протестувальників це по суті злочин. Тим часом демонстранти пообіцяли залишатися на вулицях поки уряд не піде у відставку і не будуть призначені дострокові президентські вибори.
Від обох таборів, що знаходяться по різні сторони барикад в Києві, буде потрібен прагматизм, щоб знайти вихід із цієї тупикової ситуації. Такий заклик пролунав 4 грудня і прозвучав вельми несподівано: три колишніх президента незалежної України Леонід Кравчук, Леонід Кучма і Віктор Ющенко (всі суперники) виступили з безпрецедентною спільною заявою, висловивши «солідарність із мирними цивільними діями сотень тисяч молодих українців». Вони закликали владу розпочати «відкритий діалог з громадянським суспільством» і заявили, що «необхідно терміново шукати вирішення політичної кризи у форматі національного круглого столу».
Він звичайно ж розуміє, що зараз у нього позиції набагато слабші, ніж два тижні тому, і він повинен шукати політично прийнятний шлях для того, щоб очистити вулиці столиці
Незважаючи на пораду Азарова демонстрантам, уряд здійснить найдурнішу помилку, якщо знову вдасться до насильства. Опозиція напевно розуміє , що хоча на вулицях Києва вона і сильна, але Раду їй взяти під свій контроль не вдасться, та й згуртувати всю країну під своїми прапорами теж. Ключовим моментом для опозиції і для демонстрантів є пошук гідних цілей, виключаючи відсторонення Януковича від влади. А такі цілі є: звільнення з в'язниці незаконно засуджену Юлію Тимошенко (замість європейського заслання), усунення всіх перешкод, що заважають Віталію Кличку стати кандидатом у президенти, а зі звільненням Тимошенко підписання угоди про асоціацію з ЄС.
Напевно, у Януковича є авторитарні тенденції, але він може діяти прагматично. Він звичайно ж розуміє, що зараз у нього позиції набагато слабші, ніж два тижні тому, і він повинен шукати політично прийнятний шлях для того, щоб очистити вулиці столиці. Тож зараз можливо таке, з чим він раніше не погоджувався.
Сторонам може знадобитися посередник, який допоможе їм досягти взаєморозуміння. І тут свою позитивну роль можуть зіграти колишні президенти. Слід всіляко вітати таку ситуацію, коли колишні лідери на пострадянському просторі виступають у ролі неупереджених і об'єктивних мудреців, діючи на благо своєї країни. Адже це криза українського виробництва.
Джон Гербст - директор Центру комплексних операцій (Center for Complex Operations) при Національному університеті оборони. Він працював послом США в Україні з 2003 по 2006 рік. У статті викладені погляди автора, які можуть не відображати позиції Національного університету оборони.
Переклад: ИноСми
***
У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за зміст даних матеріалів.