The New Times: Майдан із трибуни і з вивороту

Поки незадоволені громадяни України ставили намети на Хрещатику, співали пісні й вимагали справедливості, за їхніми спинами йшов жвавий торг. В особливості української політики The New Times розбирався на місці.

Майдан Незалежності обнесений барикадами з розібраної новорічної ялинки, на одному з входів замість постілки лежить червоний радянський прапор, жалісливі жінки розносять коробки з печивом і бутербродами, пахне багаттям і морозом. Одягнені всі дуже бідно, не тільки на майдані - в Києві взагалі. У багатьох на плечах українські прапори, у деяких - прапори ЄС або червоно-чорні прапори Української повстанської армії (УПА) часів Другої світової*, - пише Сергій Хазов у російському виданні The New Times.

Майже у всіх у петлицях, на рукавах або навіть просто в шапках жовто-сині стрічки. Ті ж стрічечки або прапори - на кожному третьому пасажирі київського метро, на бічних дзеркалах машин, в магазинах і кафе, багато з яких безкоштовно поять учасників майдану чаєм і кавою. Під час "помаранчевої революції" 2004 року більшість революціонерів приїхало з Галичини - сьогодні до приїжджих приєднався Київ.

"Янукович украв мрію"

Вранці на майдані всього кілька сотень людей, в основному жителі західних областей - Львова, Тернополя, Івано-Франківська, хоча є й приїжджі з Харкова, Донбасу... До полудня починають підтягуватися кияни, всі разом ходять між майданом, будівлею кабміну та Верховної Ради на вулиці Грушевського та адміністрацією президента на Банковій (Банкова, втім, блокована з обох сторін міліцією, тож демонстранти пікетують не саме будівлю адміністрації, а вулицю, на якій вона знаходиться). Проходячи повз одне одного, революціонери перекидаються паролями УПА: «Слава Україні!» - кричать одні, «Героям слава!» - відповідають інші. «Слава нації!» - «Смерть ворогам!». На величезних плазмових панелях на майдані транслюють новини або показують виступи на спорудженій посеред площі сцені.

До вечора тут збирається вже тисяч вісім-десять, виходять і лідери опозиції - Арсеній Яценюк (Батькiвщина, колишній Блок Юлії Тимошенко), Віталій Кличко («Український демократичний альянс за реформи - УДАР», правоцентристська партія, яка виступає за євроінтеграцію) і Олег Тягнибок (Свобода, ультраправі) - мітинг в якийсь момент переходить у концерт, до півночі натовп на площі рідшає, кияни поспішають до метро. «Як на день міста», - кажуть місцеві, приїжджають сюди як на роботу після роботи.

Тут можна зустріти кого завгодно. 40-річний підприємець зі Львова, 30-річна вчителька фізики і 45-річний директор виробництва з Києва («У мене п'ятеро дітей, я їх розводжу в школу і садок - і на майдан»), шахтар на пенсії з Донбасу («Я голосував за Януковича в 2010-му, але він обдурив нас»), пенсіонерка з Харківської області, яка приїхала із сином («Чому вони не хочуть в Європу?» - запитує вона харківським суржиком, в лацкані її каракулевого пальта - прапорець ЄС). Дуже багато семінаристів в рясах. І - величезна кількість молоді. Більшість - студенти, але є й офіціанти, програмісти, менеджери з продажу... Соціальних вимог немає майже ні в кого. Не сказати, що вони живуть багато, якщо почати розпитувати, всі говорять про високу інфляцію, складнощі з роботою, але тут же обмовляються, що вийшли сюди не через це. «Для нас Росія - це совок, ми не хочемо з вами ніякого союзу, - пояснював The New Times студент Данило з Тернополя. Говорив він спершу по-українськи, але потім зглянувся над кореспондентом і перейшов на російську. - У нас півміста працює в Польщі. Всі хочуть вчитися де-небудь за кордоном, але вступити складно. Янукович вкрав у нас мрію, розумієш?»

Ти ж мене підманула...

«Ситуацію в Україні порівнюють зараз із тим, якщо б ми мчали на хорошій машині в чіткому напрямку на великій швидкості, а потім різко загальмували і влетіли в своє ж лобове скло», - роз'яснює The New Times Інна Богословська, депутат Ради, що зі скандалом вийшла з провладної Партії регіонів після того, як спецпідрозділи української міліції «Беркут» жорстоко розігнали евромайдан у ніч на 30 листопада. Порівняння це народилося неспроста: за останній рік Україна прийняла 15 важливих євроінтеграційних законів, реформувала Кримінальний кодекс, завдяки чому вдвічі скоротилася чисельність ув'язнених в українських СІЗО. Залишалося прийняти лише закони про прокуратуру та про вибори - їхній розгляд у Раді застопорився через зміну курсу.

Версій того, чому Віктор Янукович раптом різко передумав, багато, хоча всі опитані The New Times експерти сходяться на думці: це було нелогічно. Підписання угоди з ЄС забезпечувало б Януковичу практично 100-відсоткову перемогу на виборах 2015 року, незважаючи навіть на економічні проблеми через закриття російського ринку. «Навіть найближче оточення Януковича було до останньої хвилини впевнене в підписанні, - розповів The New Times парламентський кореспондент «Української правди» Мустафа Найєм. - Я у Вільнюсі зустрів у коридорі Сергія Арбузова (перший віце-прем'єр України. - The New Times), він мене переконував у тому, що всі підпишуть, а вся буча, мовляв, організована Януковичем для того, щоб підвищити ставки у грі».

З версією раптової відмови, втім, не погоджується Інна Богословська. Вона розповідає, що ще задовго до хвилюючих Україну новин у неї відбулася розмова із секретарем Ради національної безпеки і оборони України (РНБО) Андрієм Клюєви , відомим проросійським політиком : «Він мені сказав, що договір підписаний не буде. Я йому спершу навіть не повірила, але він говорив так переконлив, що я запитала його, чи розуміють вони, що вийде вулиця. «Ніхто не вийде. У нас народ спить», - відповів мені Клюєв».

Відомий тележурналіст Євгеній Кисельов, що працює в Україні, розділяє припущення про те, що Янукович спочатку не збирався підписувати договір з Європою: «Головним завданням політики Януковича протягом останнього року було змусити Володимира Путіна повірити в те, що Київ насправді підпише угоду у Вільнюсі, - говорить він. - Мета - вибити з Кремля або знижку на газ, або кредити для української економіки».

Із московських переговорів із Путіним Янукович, втім, до Києва ні того ні того не привіз, хоча не дав і вирвати у себе згоду на вступ до Митного союзу. «Путін не розуміє, що вступ України в МС неможливий технічно, - роз'яснює Інна Богословська. - Для того щоб прийняти таке рішення, потрібно отримати 300 голосів у Раді. У нас ніколи не буде стільки проросійських депутатів».

Є, однак, і прозаїчніша версія відмови від євроінтеграції: Путін виграв торговельну війну. На думку Інни Богословської, фінансово-промислові групи, що мають великий вплив на президента України, в якийсь момент просто злякалися масштабів втрат від війни з Росією. У результаті, з одного боку, посилилося пропутінське крило в оточенні Януковича - це Андрій Клюєв і його найближчий соратник Віктор Медведчук, а з іншого - навіть Рінат Ахметов, який вважався одним з найбільш європейськи орієнтованих олігархів, виступив із пропозицією взяти паузу. Що й було озвучено українським урядом.

Дивно, втім, інше: європейців не потрудилися попередити про мінливі плани ні по одному з дипломатичних каналів, Брюссель дізнався про зміну курсу з прес-конференції українського прем'єра Миколи Азарова 21 листопада. Ця був явний ляпас Європі. Випадкова чи що? «Звичайно, це теж був політичний сигнал. Коли Росія тисла на нас, Брюссель ніяк не допоміг нам, хоча можливості у них були», - вважає Інна Богословська. Більше того, за словами президента Українського аналітичного центру Олександра Охріменка, спочатку комісар ЄС Штефан Фюле пообіцяв Києву перегляд умов кредиту МВФ - без підвищення цін на газ для фізичних осіб в Україні і заморозки зарплат бюджетникам. Але 20 листопада, за день до прес-конференції Азарова, на Банковій отримали угоду про кредит, в якій всі умови були колишніми.

Налетіли вітри злі

Українці, швидше за все, змирилися б із тим, що угода з ЄС не буде підписана 2013 року: Євромайдан, що зібрався в Києві, помалу рідшав. Картину змінив безпрецедентно жорстокий розгін демонстрантів у ніч на 30 листопада: привезені з Криму, Дніпропетровська та Луганська бійці Беркута не просто зачищали площу, а відверто били молодих людей, незважаючи на стать і вік - наймолодшому не виповнилося й 1 . «Ми просто стояли там, не скандували гасел, нічого взагалі не робили, - розповів The New Times 25-річний киянин Діма, що працює санітаром в одній з київських лікарень. - Тут хтось закричав, що йде міліція, ми побігли хто куди, вони бігли за нами, я в якийсь момент спіткнувся, і мене стали бити ногами й кийками троє або четверо беркутівців, і один примовляв весь час: «Ну що, боляче тобі, підарас?»

Діма підіймає штанину, знімає захисні футбольні накладки й показує величезні синці на нозі нижче коліна.

«Такого в Україні не було ніколи, - говорить Мустафа Найєм, карбуючи це «ніколи» по складах. - Я був на кількох акціях, коли поліція нейтралізувала велику кількість мітингувальників, їх просто розбивали на групи, забирали або витісняли з площі, але ніколи так не били». «Беркут» підняв на ноги всю країну. Вже наступного дня на вулиці Києва вийшло від 500 тис. до 1,5 млн осіб, які й захопили Будинок профспілок, мерію, окупували центр міста... «У мене нормально бізнес у Львові працює, грошей вистачає, - сказав The New Times 40-річний Олександр, видний чоловік із рюкзаком і похідним каріматом за плечима. - Те, що не підписали угоду з Європою, мене, звичайно, засмутило, але не настільки, щоб їхати до Києва. Але коли я побачив, як ці сволоти б'ють наших дітей, зібрався наступного дня».

За словами джерел The New Times, зачистка майдану планувалася ще за тиждень до 30-го. Дії поліції абсолютно не вкладалися в рамки української політичної культури. Багато експертів і політиків досі сумніваються в тому, що наказ на жорсткий розгін виходив від президента: «Я знаю манеру Віктора Федоровича говорити: «Розберіться по ситуації», - пояснює Інна Богословська. - Можна його вказівку трактувати по-різному». Згоден з нею і Олександр Охріменко: «Янукович, можливо, сказав очистити майдан, а підлеглі, як у нас водиться, перестаралися».

Втім, жорстка зачистка майдану могла бути і провокацією, чиї головні адресати - сам президент, його найближче оточення, включаючи сина Олександра і команду молодих політиків, дружних із Януковичем-молодшим, - до них належать і глава МВС Віталій Захарченко, в чиєму підпорядкуванні знаходиться «Беркут», та Сергій Арбузов, і Андрій Клюєв, за сумісництвом один з ідеологів Партії регіонів, і Віктор Медведчук - той, за словами обізнаних джерел The New Times, навіть бере участь у засіданнях РНБО, хоча де-юре ніякого відношення до цього органу не має.

«Я не можу говорити точно, але виходячи з компетенції осіб у Партії регіонів, вказівку про зачистку міг віддати тільки Андрій Клюєв, - сказала журналу Інна Богословська. - Для чого? Щоб ще більше штовхнути Януковича в обійми до Путіна, адже силовий варіант розвитку подій остаточно відрізає дорогу на Захід».

На підтримку цієї версії говорить і невдалий штурм адміністрації президента на Банковій вулиці 1 грудня організований Дмитром Корчинським, головою радикального угруповання Братство, що існує на гроші все того ж Медведчука, який, у свою чергу, отримує їх із Москви. В результаті відбитої Беркутом атаки були заарештовані дев'ять осіб, чиє звільнення, як і в Болотній справі, вимагають тепер із трибун майдану. Сам Корчинський втік до Росії, але, як повідомив Українській правді представник українського МВС Сергій Бурлаков, імені його в списку підозрюваних в організації масових заворушень немає.

Цікаво, що українські телеканали, які належать провідним олігархам, розгін на майдані розкрутили по повній. І канал «Інтер», що належить Дмитру Фірташу, і канал «Україна» Ріната Ахметова, і ТБ-канали Віктора Пінчука та Ігоря Коломойського не переставали давати в новинах кадри безжального побиття студентів, розпалюючи тим самим народний гнів. Якщо врахувати, що з приводу відмови від євроінтеграції ті ж самі канали особливого шуму не піднімали, стає зрозуміло: фінансово-промислові групи країни посилали владі недвозначний сигнал.

Баштанні діти

Протистояння між українськими олігархами і президентською «Сім'єю» почалося не вчора. У Києві розповідають історію, як 10 липня цього року, святкуючи своє 63-річчя на дачі в Криму, Віктор Янукович підняв тост: «Я вважаю, що модернізація країни і реформи неможливі без нових осіб у владі. Ми повинні довіряти молодим, просувати їх, давати можливість для кар'єрного зростання. Ми повинні сприяти приходу молоді у владу. Сподіваюся, що ніхто з вас не проти цього...» - сказав президент і підняв келих у сторону своїх синів Віктора і Олександра, поруч із якими сиділи близькі до них «молоді й нові» в українському політичному істеблішменті люди: 37-річний Арбузов, 50-річний Захарченко, 40-річний міністр фінансів Юрій Колобов, 33-річний міністр доходів і зборів Олександр Клименко. «Я проти! - піднявся раптом Рінат Ахметов. - Вважаю, що молодь повинна добре пам'ятати одне золоте слово - терпіння!» Подейкують, що після цього демаршу Ахметов прикинувся не зовсім тверезим, та й наступного ранку скаржився на похмілля, хоча обізнані люди говорять, що він взагалі не вживає алкоголь.

Нетерплячість синів Януковича, яких той же Ахметов називає не інакше як «младотурками» або «баштанними культурами» (за прізвищем Арбузова), безумовно, викликає роздратування в української фінансової еліти, яка спостерігає за тим, як статки Олександра Януковича лише за останній рік збільшилися з $187 млн до $500 млн. ЗМІ звинувачують його в незаконному отриманні 1,32 га землі на набережній в Балаклаві (Крим); під контроль структур, афілійованих з Януковичем-молодшим, перейшли телеканали «Тоніс» і Business (причому власник останнього, Руслан Демчак, перед продажем каналу провів півроку в СІЗО за підозрою у легалізації злочинно нажитих доходів). Основа ж бізнесу молодого Януковича - компанія МАКО-Трейдинг», що займається видобутком і продажем вугілля. «Молодий Янукович і його друзі просто віджимають вподобаний бізнес, - розповіло The New Times на умовах анонімності джерело в українських бізнес-колах. - Поки що вони купують все, що їм сподобалося. Люди розуміють, що відмовитися від їхніх пропозицій не можна. Але хтозна, раптом завтра вони вирішать, що все можна забрати і так?»

Якщо сім'я Януковича, яка завжди із заздрістю дивилася на свого земляка Ріната Ахметова, що знаходиться в стані первинного накопичення капіталу, то олігархи старої когорти хочуть бачити себе серед світової фінансової еліти. Так, Ахметов ще з 2009 року проводить аудит своїх компаній за допомогою Price Waterhouse Coopers, тому належна йому «Систем Кепітал Менеджмент» стала однією з найпрозоріших компаній в Україні. «Але "Сім'я"-то знає, що він (Ахметов) теж брав участь раніше в різних схемах, вони розуміють, звідки у нього гроші, - пояснює співрозмовник журналу. - Тому вони й не були надто зацікавлені в договорі з Європою - їм невигідно посилення «проєвропейської» групи олігархів. Та й самим куди зручніше продовжувати жити за старими правилами».

Дивна тактика

1 грудня, коли на вулиці Києва вийшли півтора мільйона чоловік, здавалося, що люди не підуть і повинні як мінімум полетіти чиїсь голови. Але лідерам опозиції, що раптово взяли ініціативу в свої руки, вдалося втихомирити майдан - обіцянками відставки Януковича, Азарова й перевиборів до парламенту. Яким чином вони збиралися це організувати, було не дуже зрозуміло, адже відправити у відставку президента неможливо ніяк - в Україні немає закону про імпічмент. 2 грудня, за день до голосування в Раді за вотумом недовіри кабінету Азарова, Арсеній Яценюк заявив у розмові із The New Times, що точно знає, хто з депутатів Партії регіонів проголосує за відставку - мовляв, це справа вирішена. З ранку 5 грудня біля стін Ради зібралися від 10 до 15 тис. чоловік, що блокували і парламент, і кабінет міністрів.

З якогось балкона, куди кореспонденту The New Times допомогли забратися демонстранти, добре оглядати вузьку вулицю Грушевського, на якій коливалося море людей з українськими прапорами в руках. Пахло захопленням парламенту - міліції було явно недостатньо, а люди в натовпі були налаштовані рішуче: «Ми не підемо звідси, поки уряд не буде відправлений у відставку, - говорили всі навколо, - просто заблокуємо депутатів у Раді». «Так там є підземний хід в кабмін», - сказав хтось із протестувальників. - «Нічого, він теж оточений».

Натовп кричав: «Банду геть», «Відставка», а іноді кілька тисяч осіб починали раптом стрибати й скандувати: «Хто не скаче, той москаль». Росіян тут і справді звинувачують у всіх гріхах, хоча на персональному спілкуванні це поки не відображається: співрозмовник кореспондента The New Times в момент інтерв'ю стрибати посоромився та інших зупинив під слушним приводом: «Хлопці, підлога дерев'яна, не скачіть, а то провалимося». 20-річний Петро зі Львова почав виправдовуватися - мовляв, у цій кричалці нічого особистого, у нього у самого є друзі в Пітері: «Ми добре до росіян ставимося, нам головне, щоб нашу націю поважали». Самі вони при цьому свою націю поважають дуже навіть: кілька разів перед Радою грав гімн України, і люди, як за велінням невидимого диригента, знімали шапки, притискали праву руку до серця і починали співати. Слова при цьому знали всі: і молодь, що вивчила їх у школі, і старші люди, які в дитинстві вчили зовсім інший гімн.

У цей час у Раді відбувалися дивні речі. Лідер партії комуністів Петро Симоненко запропонував свій проект постанови про відставку уряду, в якому комуністи пропонували звільнити Азарова не за зрив саміту у Вільнюсі, а за погану економічну ситуацію в країні. Опозиції в особі Яценюка і Кличка було все одно, тож вони підтримали цю ідею, здається, навіть не читаючи паперу. Вирішили голосувати за обидва проекти - і від опозиції, і від комуністів. Проте перший проект не набрав потрібної кількості голосів (186 при необхідних 226), а другий... просто не поставили на голосування, тому що він не був належним чином зареєстрований. «Я одразу сказала, що це виверт комуністів, але наші опозиціонери, вони банально не розуміють, як функціонує парламент, - сказала The New Times присутня на сесії Інна Богословська, - це політичне дитинство!»

Коли цю новину оголосили на вулиці Грушевського, натовпом прокотилася хвиля обурення: «Ганьба», - скандували українці. Здавалося, що ось він, момент, коли обдурені люди підуть зносити все на своєму шляху або хоча б, як і збиралися, встановлять облогу парламенту. І тут до народу виходить Яценюк і закликає йти пікетувати адміністрацію президента на Банковій - з вимогою, щоб указ про відставку Азарова підписав Янукович. Літак президента України в цей момент вже взяв курс на Пекін, про що лідеру опозиції було чудово відомо...

У різні кошики

Нерішучість українських опозиціонерів невипадкова. За даними джерел The New Times у Києві, і «Батьківщина» Яценюка, і УДАР Кличка фінансуються структурами, так чи так пов'язаними з тими ж таки олігархами. Так, Рінат Ахметов, головний спонсор ПР і Віктора Януковича, «допомагає» Яценюку, який, за деякими даними, отримує гроші й від іншого впливового олігарха - Дмитра Фірташа. Той, у свою чергу, теж близький до чинної влади - адже саме його ставленик Сергій Льовочкін займає пост голови адміністрації президента. Крім того, Фірташ спонсорує Кличко і його УДАР - через низку проміжних структур.

Практика розкладання яєць у різні кошики для України традиційна. Так, після виборів 2004 року Рінат Ахметов зблизився з Віктором Ющенком, що не завадило олігарху допомогти Януковичу виграти вибори 2010 року. Що там - навіть «молодь» весь час тримала ніс за вітром: Сергій Арбузов, до прикладу, 2005 року вступив у партію Ющенка Наша Україна, там же числився й Олександр Клименко, чий брат Антон навіть очолював партійний осередок у Донецькій області. Після виборів 2010 року союзники Ющенка переметнулися до нового суверена.

Утім, якби перед олігархами стояло завдання відправити у відставку кабінет міністрів, їм для цього не знадобилася б вулиця. Якщо половина депутатів української Ради обирається за партійними списками, то інша - за одномандатними округами. Парламентська кампанія може обійтися одномандатникам у суму від $500 тис. до $5 млн. Гроші такі є не у всіх, зате є олігархи, які можуть прокредитувати вибори за майбутнє лобі в парламенті. Так, за деякими оцінками, у Фірташа в Раді є до 20 «кишенькових» депутатів, а в Ахметова аж до 50. Для відставки кабінету Миколи Азарова не вистачило 40 голосів...

Так у чому тоді справа? Політична криза з відставкою уряду так само невигідна олігархам, як і революція, переконані опитані The New Times експерти. Причина: в обох випадках неможливо передбачити результат. Прем'єр-міністра в Україні призначає президент, і немає гарантії того, що його вибір не випаде на Арбузова або іншого представника «Сім'ї». Але й збереження статусу-кво навряд чи можливе. «На жаль для президента, він вже лише об'єкт дискусії між олігархами і опозицією на тему «Що буде після Януковича», - вважає український політолог і публіцист Олексій Блюмінов.

Основне питання не стільки в кандидатурі майбутнього президента (опитування показують, що Янукович програє будь-якому кандидату в другому турі, але найбільш імовірним претендентом на пост глави держави називають Віталія Кличка), скільки у розподілі владних повноважень. «Конституція 2010 року не просто нелегітимна - вона будь-якого янгола за півроку перетворює на демона. Це необмежена президентська влада, підкріплена видимістю демократичних інститутів», - пояснює Інна Богословська. Саме конституційна реформа і лежить на кону переговорів між великим українським бізнесом, з одного боку, політиками - з іншого, і, можливо, кланом президента Януковича - з третього. Бізнесменам потрібно більше важелів впливу на управління країною, політикам - перемога в 2015 році, а от Віктору Януковичу і «Сім'ї» - обіцянки, що їхній бізнес і вони самі не постраждають після зміни влади.

Ніхто, щоправда, у ході торгів не питає думку тих, хто вийшов на майдан з гордо піднятим українським прапором в руках, щоб боротися за права, за демократію і за європейське майбутнє країни, чиїм політикам, схоже, до Європи ще далеко.

* Українська повстанська армія діяла під час Другої світової війни на території України, Білорусії та Польщі й билася разом із німецькими військами проти радянських партизанів і загонів польського підпілля, виступаючи за створення незалежної української держави. З 1943 року почала бойові дії проти німецької окупаційної адміністрації, була ліквідована в 1944-1945 рр.. після звільнення України радянськими військами.

***

У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за зміст даних матеріалів.