Ось уже десять років Володимир Путін, немов пушкінська цариця, вдивляється в Україну як в чарівне дзеркало, і всі ці десять років норовилвиве дзеркало дає неправильну відповідь. Є на світі інша царівна, яка для України наймиліша, найгарніша, найбіліша...
Україна цікава для Росії в тому числі і як полігон помаранчевих революцій. Немов метеорологи, що спостерігають за зародженням тайфунів в океані, чиновники в Кремлі вже майже десять років з тривогою стежать за зародженням революцій в Україні. Володимир Путін лукавить, коли говорить, що події в Києві схожі не на революцію, а на погром. Між революцією і погромом немає такий вже великої різниці. Невдалу революцію завжди представляють погромом, а успішний погром згодом називають революцією. Про те, що ж насправді трапилося в Україні поки судити рано. Але про технології процесу багато чого можна сказати вже зараз. Україна дуже наочно демонструє, з чого зроблені революції на пострадянському просторі, - пише Володимир Пастухов в російській Новой газете.
Урок перший - напруга має значення
Суперечності в суспільстві можуть накопичуватися довго, але не безкінечно. Сьогодні найпопулярнішою відповіддю на всі критичні зауваження на адресу Кремля в Росії є куленепробивна фраза: «Ну то й що?». Влада повністю корумпована - ну то й що? Зростає невдоволення «середнього класу» - ну то й що? Система державного управління повністю не ефективна - ну то й що?
Що взагалі може статися, якщо від окремої людини нічого не залежить, якщо переважній більшості байдуже до того, що відбувається в країні, якщо влада підперла себе з усіх сторін опричниками, готовими на будь-який злочин, аби зберегти свої привілеї, в тому числі головний - грабувати країну?
У російській підсвідомості глибоко вкоренилася ідея, що самодержавний режим може існувати нескінченно довго або, принаймні, поки не скінчиться нафта. Досвід України показує, що все не так просто, і приховане роздратування може виплеснутися назовні в найнесподіваніший момент. Будь-яка дрібниця може перетворитися на привід для революції, якщо довго наростаюче внутрішнє невдоволення чинним станом речей «зрезонує» з якоюсь знаковою подією суспільно-політичного життя країни.
Урок другий - падіння цін на нафту можна не дочекатися
Всі надії адептів російської влади пов'язані зі зростанням цін на енергоносії, в той час як їхні опоненти мріють про їхнє падіння. Я і сам довго був схильний дотримуватися подібного погляду. Досвід України показує, що тут немає прямої кореляції. Нічого особливого в економічному становищі України поки не відбулося, а люди вже на вулиці. Ні повного зубожіння, ні соціальної катастрофи для цього не знадобилося. Мені здається, що роль економічного чинника в механізмі виникнення революційної ситуації взагалі кілька переоцінена. Чудовий історик Юрій Пивоваров одного разу блискуче показав, що зниження рівня життя населення перед революцією 1916 року було куди як більш скромним, ніж це прийнято припускати, і несумісним з усім тим, що сталося потім. Взагалі бунтують, як правило, ситі, а не голодні. Голодні занадто зайняті для цього - шукають, що б поїсти.
Урок третій - влада сама собі готує революцію
Ніхто не може зробити стільки для революції, скільки влада. В авторитарному або напівавторитарному суспільстві, власне, тільки у неї і є важелі реального впливу на ситуацію. На певному етапі влада починає працювати в режимі самознищення, сама посилаючи населенню потужні революційні принципи.
Так, адміністрація Януковича протягом декількох років роздмухувала «проєвропейські» настрої в суспільстві. Таким чином, вона домоглася важливого для себе ефекту - її перестали розглядати як маріонетковий «проросійський» уряд. Але одночасно вона створила в суспільстві настрої, так би мовити «європейського очікування», яким згодом не змогла відповідати.
Тільки як приклад (без претензій на прогноз) скажу, що Кремль сьогодні роздуває в суспільстві чорносотенну істерію, нав'язуючи всій Росії погляди мікроскопічної маргінальної (архаїчної) субкультури. Рано чи пізно настане момент, коли пастирі не зможуть дозволити собі з об'єктивних причин піти так далеко, як того бажає вирощена ними паства. І тоді в Росії вибухне глибока криза. А хто цією кризою скористається, це вже інше питання.
Урок четвертий - революція починається, коли владі доводиться вибирати між поганим і дуже поганим
Можна бути лукавим, можна бути хитрим, можна, зрештою, бути Януковичем, але рано чи пізно настає день, коли треба приймати остаточне рішення. Причому не просто рішення, а говорити - «так» чи «ні». І в цей день з'ясовується, що вибирати доводиться між «двома поганими». Тому що ні «так», ні «ні» нікого не влаштовують. Сказавши «так» євроінтеграції, український уряд опинився б у ситуації дефолту через кілька місяців, якщо не тижнів. Сказавши «ні» євроінтеграції, він відразу виявився в повній політичній і психологічній ізоляції. І в тому, і в тому випадку він здійснював політичне самогубство. У цьому зв'язку я повинен сказати, що навіть якби Янукович підписав угоду з Євросоюзом, його положення не стало б набагато кращим, ніж сьогодні. Бунт у країні з галопуючою інфляцією, нечуваним безробіттям і холодними батареями виглядав би ще крутіше.
Урок п'ятий - не можна робити замах на мрію
У механізмі розгортання революційної ситуації почуття національного приниження грає мало не ключову роль. Недарма найзвичнішим профілем для революцій є повстання в країнах, які зазнали поразки у війні. Багато говорилося, і можливо частково справедливо, про ризики економічного партнерства між Україною та Євросоюзом. Але це не має ніякого значення, тому що Європа для українців не географічна, не економічна і навіть не політична категорія. Європа - це втілення мрії про інший способі життя. А Росія, між іншим, не без допомоги зусиль Кремля, навпаки, стала втіленням набридлого нинішнього життя. Тому рух України від Росії до Європи носить не раціональний, а емоційний характер. Це як порив, який схожий на кохання.
Робити ж замах на любов небезпечно для політичного здоров'я - що Віктор Янукович і відчув на собі. Він принизив націю, і тим викликав реакцію, на яку мало хто розраховував. Звичайно, почуття власної гідності у кожного народу, як і у кожної людини, розвинене по-різному. У цьому сенсі в Росії больовий поріг істотно вищий, ніж в Україні. Але, тим не менше, і в Росії десь є точка неповернення.
Чому ці уроки для Росії такі повчальні?
Україна сьогодні знову лякає Кремль. Вона показує, якими марними можуть бути зусилля з вирощування штучної стабільності. Десять років тому події в Україні прискорили перехід Росії з «напівдемократичного» стану в «напівавторитарний». Відразу слідом за революцією в Україні в Росії послідували справа «ЮКОСа», конституційна контрреформа і формування кримінально-силового альянсу. Є відчуття, що нова українська революція ще більше лякає (бо цього разу вона носить відверто антиросійський і антипутінський характер) може спровокувати перехід від «напівавторитарного» до «напівтоталітарного» режиму.
Якщо це станеться, то найсумніші наслідки Майдану настануть зовсім не для України, а для Росії. Україна, звичайно, пройде через свій Армагеддон, тобто через феєричну економічну кризу і навіть спробу розколу країни. Але у неї, як не дивно, є досить непогані шанси після цього піднятися, тому що сама по собі українська мрія жити в цивілізованому суспільстві не так вже й страшна, і популярна вона не тільки на заході України, як це багатьом в Москві здається, але й на сході країни. Хоча загроза розпаду країни для України реально існує, але чутки про неї все ж таки дещо перебільшені. А от у Росії «напівтоталітарний» режим буде, цілком можливо, кроком до дійсного розпаду країни. У найкращому випадку - після завершення політичної кар'єри Володимира Путіна, в гіршому - не чекаючи її закінчення.
Втім, революційна хвороба може виявитися дійсно заразною. А що, як з'ясується, що в російського народу зовсім інша мрія, ніж у тих, хто сьогодні прописався в Кремлі? Припустимо, що і в Росії дев'яносто відсотків населення мріє жити не в огородженому частоколом ракет оплоті православного бандитизму, а в цивілізованому суспільстві із правовою державою, контрольованою владою і справедливим розподілом доходів, і Майдан стане приводом задуматися про це. Боротьба українців за свій європейський вибір може змусити росіян усвідомити, що у них самих зрештою є такий вибір.
***
У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за зміст даних матеріалів.