МН: Межі компромісу

Політична криза в Україні може стати перманентною: акції протесту то стихають, то спалахують з новою силою. Гостра стадія може перейти в хронічну. У цій ситуації зайнята Москвою вичікувальна позиція видається експертам найбільш оптимальною. Однак рано чи пізно Росії доведеться вирішувати, як їй тепер будувати свої відносини з Україною далі

Про те, як зміниться політика Москви відносно Києва після Євромайдану, - пише Олександра Белуза в російських Московских новостях.

Переворот на порядку  денному

Нової «помаранчевої революції» в Україні поки не сталося. Минулих вихідних у Києві націоналісти знесли пам'ятник Леніну, в урядовому порталі знову виросли барикади, але влада не відступає перед «вулицею». 

Проте Україна до «Євромайдану» і після - це, як казали в Одесі, дві великі різниці. Останні три з половиною роки (Віктор Янукович був обраний президентом України в лютому 2010 року) Росія мала справу з сусідом, у якого була якась ніяка, але все ж політична стабільність. Після розгону Беркутом молодіжного табору рано вранці 30 листопада в Україні воскресла така сила, як вулиця (причому в несподіваних для всіх масштабах і формах). І вона, судячи з усього, буде відігравати важливу роль у подальших подіях. Всі політичні сили, і перш за все команда президента України, тепер будуть працювати з оглядкою на «Євромайдан».

«У Києві зараз головна проблема - це відповідальність уряду і президента за побиття демонстрантів на Майдані. Це для них тепер важливіша проблема, ніж євроінтеграція. Позиції Януковича, звичайно, при цьому ослабли», - говорить МН президент Фонду ефективної політики Гліб Павловський. 

Віктор Янукович почав втрачати прихильників, а його шанси на переобрання різко знизилися. І хоча вибори президента України очікуються тільки навесні 2015 року, питання пошуку нового лідера за підсумками подій останніх двох тижнів перетворився в один із ключових в українському порядку денному. Саме зміну порядку внутрішньої політики можна назвати головним підсумком «Євромайдану». Тим паче, що зовнішній порядок денний змінився не сильно: минулого тижня українські делегації, очолювані першими віце-прем'єрами, одночасно побували і в Москві, і в Брюсселі - це говорить про те, що адміністрація України продовжує подвійну гру. 

Пошук союзників

У цій ситуації Росії, на думку експертів, належить шукати і межі компромісів, і - про всяк випадок - нових політичних союзників в Україні. Робити останнє буде складно, оскільки значущих проросійських сил там сьогодні не видно. «У Росії сьогодні немає особливої ​​гри, тому що вона в якомусь сенсі поки пришвартована до Януковича, - зазначає Павловський. - Принаймні найближчим часом у неї там немає союзників. Навіть тих поміркованих, які були, ми втратили цієї осені. І сьогодні Янукович є безальтернативним партнером для Росії, при цьому, звичайно, абсолютно ненадійним, оскільки він політично ослаблений».

Що стосується нинішньої української опозиції, то вона «має жалюгідний вигляд», вважають експерти. Характерно, що, вимагаючи відставки уряду України «за зраду українського народу», лідери опозиції не запропонували альтернативного прем'єра. Очевидних лідерів серед них не простежується. 

З іншого боку, і в Януковичі свого часу ніхто не бачив лідера, нагадує керівник Центру вивчення міжнародних відносин Інституту суспільного проектування Валерій Єгозар'ян: «Умовно кажучи, десять років тому в Януковича ніяких об'єктивних чинників для того, щоб стати президентом, не було. Те ж саме може відбуватися в цьому полі зараз». 

Тому Росії потрібно зайнятися свого роду інвентаризацією того, що є, і спробувати зрозуміти, з ким можна вести діалог. Мова, зрозуміло, не про дипломатичні контакти.

«На мій погляд, паралельну роботу з будь-якими кандидатами, з будь-якими силами (і з тими, хто нам подобається, і з тими, хто нам не подобається) потрібно вести незалежно ні від яких потрясінь, - говорить МН Єгозар'ян . - Це щоденна робота для нормального державного апарату - потрібно завжди мати різні варіанти. Коли починають лякати тим, що ось Росія захопить Україну, ніхто не збирається нікого захоплювати. Питання за великим рахунком в економічній і політичній доцільності тих чи інших процесів. Ми сусідні держави і повинні про це думати незалежно від того, дружимо ми з Януковичем (або Сидоровим і Петровим) чи не дружими». 

Претендувати на пост президента України потенційно могла б екс-прем'єр Юлія Тимошенко (не випадково на «Євромайдані» звучали гасла «Зека - геть!» і «Юлі - волю»), але шанси, що їй це дозволять, мінімальні (у силу хоча б того, вважають деякі експерти, що в цьому випадку в Януковича виникали б ненульові шанси відправитися за ґрати після закінчення його президентських повноважень). Для Росії, вважає принаймні частина спостерігачів, Тимошенко, можливо, і була б не найгіршим варіантом. Але й хорошим назвати його досить складно.

Боротьба духовних скрепів

Ще один важливий підсумок останніх подій, який Росії тепер потрібно буде враховувати, - це те, що головними в українському порядку денному тепер довгий час будуть «європейські цінності» (власне, і сам Янукович в останні роки чимало зробив у цьому напрямку). Саме вони багато в чому визначать результат виборчої кампанії за пост президента цієї країни, яку українські політологи вже вважають відкритою. «Можна вважати, що виборча кампанія почалася, але вона ще буде мати багато поворотів», - говорить МН директор київського Центру політичних досліджень і конфліктології Михайло Погребинський.

Головним питанням, на його думку, залишиться швидше за все європейський вибір України. Однак це не синонім антиросійського курсу. Відносини двох країн набагато складніші й різноманітніші, ніж хатинка на курячих ніжках, яка слідує логіці «якщо обличчям до Брюсселю, то спиною до Москви» (і навпаки).

«Країна ділиться навпіл. Тому цілком може перемогти людина, яка скаже, що так, ми за європейські цінності й норми і навіть, може, будемо поступово рухатися у бік парламентської республіки, але пріоритетом в економічному відношенні для нас є Митний союз», - вважає Погребинський.

Для Росії ж ц цій ситуації головне - намагатися не сильно протиставляти свої «духовні скріпи» та європейські.

«Ми зіткнулися в Україні з дуже серйозним зрушенням, - говорить МН головний редактор журналу «Світова економіка і міжнародні відносини» ІСЕМВ РАН Андрій Рябов. - Коли студенти на площі кажуть, що вони хочуть такого майбутнього, це означає, що процес пішов. Деякі орієнтири, цінності життя в головах у людей інші. І їм можна протиставити тільки свій модернізаційний проект. Росії треба дуже серйозно думати, чи можна Україну чимось утримати. Звісно, ​​що не знижками на газ. Цього вже замало. Щоб змінити цей вектор, Росії потрібно запропонувати щось привабливе». 

Крім того, Росії потрібно прагнути ширше використовувати «м'яку силу», просувати те, що зближує її з Україною. «Українці протиставляють Європу Росії, але переважна більшість їх в новій Росії ніколи не були. Вони протиставляють Європу тому «совку», який ще пам'ятають. І вони часто асоціюють Росію саме з Радянським Союзом, але Росія змінилася», - говорить МН заступник директора Інституту країн СНД Володимир Жарихін. 

Для Росії її імідж в Україні не менш важливий, ніж на Заході. «Це не має бути гола пропаганда за принципом «яка гарна Росія і який бридкий Євросоюз», - уточнює Жарихін. - Це може бути грамотна інформаційна політика, розширення квот на безкоштовне навчання українських студентів у російських вишах, надання грантів молодим українським вченим, які якщо і залишилися, то перебувають у важкому фінансовому становищі. Це цілий спектр відносин у сфері культури, освіти і т.д.».

До цього ж відноситься взаємодія експертних спільнот і некомерційних організацій обох країн. При всій схожості ментальності Росії та України найголовніша проблема - це нерозуміння один одного, вважають експерти. 

Бракує і розуміння меж компромісу - які кроки назустріч один до одного будуть прийняті і російською елітою, і української. Тому один з уроків «Євромайдану» для нас - потрібно чітко сформулювати свою політику щодо Києва. «У нас стратегії щодо України не було ніколи, і зараз треба її виробляти, - говорить МН директор Московського центру Карнегі Дмитро Тренін. - Це важлива країна, треба її краще розуміти, не панікувати ні з якого приводу, захищати свої економічні інтереси, зміцнювати свій вплив, якщо він може бути спроектований на Україну, але робити це без того, щоб отримати якісь додаткові конфлікти». 

Янукович у хмарах і з м'ячем 

Протест на майдані Незалежності в кращому випадку доживе до початку новорічних свят, а потім все затихне, прогнозують політологи. «Потужною підтримки, як було дев'ять років тому, сьогодні немає. Це означає, що Майдан навряд чи буде надто тривалим», - вважає Михайло Погребинський. 

Проте слабкість Януковича пов'язана не тільки зі спалахом політичної кризи, а й з критичною ситуацією в економіці - країна знаходиться практично в передбанкрутному стані. Євросоюз затребувані Україною 10-15 млрд євро надавати відмовився, Росія дала зрозуміти, що смітити грошима на користь незрозуміло кого і незрозуміло навіщо не збирається. «Просто так допомагати без будь-яких зобов'язань з їхнього боку не будемо. Ми не можемо просто так рятувати Україну, вони повинні прийти до нас з якоюсь конкретною і аргументованою схемою», - заявив перший віце-прем'єр Ігор Шувалов в інтерв'ю Bloomberg.

Він також зауважив, що «з погляду технологій і готовності України утворити з нами на даний момент єдину митну територію, говорити про це зараз передчасно». Низка експертів вважає, що з урахуванням політичної нестабільності України її інтеграція до Митного союзу тепер взагалі невигідна Росії, оскільки буде розхитувати євразійську інтеграцію. 

«На мій погляд, це не дуже відповідає інтересам Росії, тому що українцям доведеться надавати багато прав у рамках інтеграційних об'єднань, - говорить Дмитро Тренін. - І все було б добре за однієї умови - якби Україна не дивилася на вихід. А вона буде весь час дивитися на вихід. Росії, на мій погляд, не потрібна постійна точка занепокоєння». 

Цікаво, що сам Янукович у розпал політичної кризи на три дні поїхав до Китаю. Всіляко закликав китайських інвесторів, а головне - несподівано підтримав просування керівництвом Китаю ідеї відродження Великого шовкового шляху. Йдеться про створення в обхід Росії торговельного коридору з Китаю та Монголії до Європи.

«Справа в тому, що проект Великого шовкового шляху спрямований в першу чергу на модернізацію середньоазіатського регіону, - коментує Андрій Рябов. - І активність китайського керівництва і компаній буде зосереджена там, на створенні транспортної інфраструктури, нових підприємств і т.д. Тобто до України це не дійде в осяжній історичній перспективі, найближчі 10-15 років точно. Тому ця заява політика, який у складній ситуації намагається триматися за хмари». 

Ніякоюї новою опорою для України Китай не стане. «Це не має відношення до реальності, - зауважує Рябов. - Лукашенко теж свого часу закликав китайські гроші підняти білоруську економіку. Щось змінилося? Ні. Тому що це лежить за межами сьогоднішніх інтересів КНР». 

Тому українське керівництво продовжить балансувати між Росією та Європою. Ідея про тристоронній розгляд євроінтеграції України в ЄС (за участю Росії) продовження поки не має. Експерти сходяться на думці, що тепер м'яч на боці Януковича - з виразною пропозицією повинен виступити він.

***

У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за зміст даних матеріалів.