Віктор Янукович збирається на чергову зустріч із московським візаві.
Ставки в українській політичній грі ростуть, а протестувальники в Києві про всяк випадок готуються до найгіршого, - пише Євгеній Кисельов у російському виданні The New Times.
У ніч з 10 на 11 грудня помічницю держсекретаря США Вікторію Нуланд розбудив телефон - дзвінок був неприямний, лякаючий, пронизливий, як завжди буває, коли він раптом дзвонить в абсолютно неурочний час. На іншому кінці Нуланд почула явно роздратований голос свого головного начальника:
- Торі, це Джон Керрі. Увімкніть Сі -Ен-Ен.
- Що трапилося?!
- Я кажу: увімкніть телевізор, негайно!
Держсекретар насилу приховував роздратування. Нуланд схопила пульт від телевізора і довго поралася з ним у пошуках знаменитого новинного каналу. А коли знайшла, то сон як рукою зняло: на екрані була вже безпомилково впізнавана площа в центрі Києва - Майдан, загачений сотнями, якщо не тисячами бійців Беркута, спецпідрозділу з боротьби з вуличними безладами. У повній амуніції, все в чорному, в блискучих чорних шоломах з опущеними забралами, щільно зімкнутими рядами, вони повільно наступали на демонстрантів, що залишилися нести нічну варту на Майдані, явно маючи намір видалити з головної площі України усіх протестувальників до одного.
Це була єдина і головна новина з мирної сонної Європи - а у Вашингтоні був час головних вечірніх інформаційних випусків, і першою новиною йшли нічні події в Києві, де в цей момент і була Нуланд
Кричущий напис LIVE не залишав сумнівів: все це відбувається зараз, в прямому ефірі. Це була єдина і головна новина з мирної сонної Європи - а у Вашингтоні був час головних вечірніх інформаційних випусків, і першою новиною йшли нічні події в Києві, де в цей момент і була Нуланд.
Нуланд аж зайшлася від несподіванки й обурення. Всього кілька годин тому на зустрічі з українським президентом вона отримала - вже не вперше - запевнення: ні, влада не буде силою розганяти людей на Майдані та почне переговори з опозицією про вихід з нинішньої політичної кризи.
- Торі, що все це значить?! - продовжував наполягати держсекретар. - Ви ж мені щойно доповідали, що ви про все домовилися і з Януковичем, і з опозицією?! Що все закінчиться мирно, без крові?! Це називається «круглий стіл»?!
- Схоже, нас знову обдурили, - розгублено сказала Нуланд.
- Ок, я це так не залишу! Я зараз виступлю із заявою - нікому мало не здасться! - пообіцяв розсерджений Керрі. - Ви ж телефонуйте, вимагайте пояснень, а вранці, якщо це буде можливо, вам варто демонстративно з'явитися на цьому самому Майдані...
Все написане вище - плід фантазії автора цих рядків, який, звичайно ж, не міг чути нічної розмови помічника держсекретаря США з її вашингтонським начальством. Але автор чесно спробував його реконструювати. Упевнений: мізансцена була приблизно такою.
Беркут пішов...
Якщо чесно: як мінімум чотири різних видних діяча української опозиції розповідали автору - кожен окремо, - що саме він розбудив телефонним дзвінком посланницю з Вашингтона, і взагалі в ту ніч кермував Держдепом мало не замість самого Обами. Але як тут не зрозуміти вождів чергової української революції - в такі дні треба стовпити своє місце в історії, сміливо кувати революційну міфологію, поки залізо гаряче. Хай там як було насправді, ясно одне: міжнародна дипломатія тієї ночі включилася у справу негайно і зіграла чи не вирішальну роль у тому, що відбулося далі.
Відразу згадалися історії про розкольників-старовірів, які зі співом псалмів горіли живцем у замурованих скитах, але від віри своєї не відрікалися
Мене самого в ту ніч теж підняв із ліжка дзвінок київського колеги: "Беркут пішов на Майдан". Після цього я на багато годин прилип до телевізора, спостерігаючи за драмою, що розгорталася на моїх очах. Кільце спецназу стискалося все щільніше навколо спорудженої на Майдані сцени, де морозної ночі залишалося зовсім небагато людей. Здавалося, ось-ось її почнуть брати штурмом. Було страшно. Особливо страшно від того, що зі сцени говорила знаменита українська співачка Руслана, звертаючись до спецназівцям: «Це мирний протест! Ви порушуєте закон! Припиніть виконувати злочинний наказ!» Стояли там же, на сцені, священики, вони голосно читали молитви, а потім раптом все - і ті, що вгорі на сцені, і ті, що внизу, біля підніжжя, на площі, в оточенні Беркута, вже буквально очі в очі - хором заспівали національний гімн:
Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля…
В якийсь момент вдарили на сполох дзвони Михайлівського Золотоверхого монастиря, ніби в середні віки. Відразу згадалися історії про розкольників-старовірів, які зі співом псалмів горіли живцем у замурованих скитах, але від віри своєї не відрікалися... І в той же час холодно, чисто професійно думалося: яка ж фантастична «картинка»! Адже її показують усі телеканали світу: в Америці зараз взагалі прайм-тайм, а Європа спить, інших гарячих новин немає, цю даватимуть у числі перших, найголовніших. І як же вони тільки додумалися влаштувати нову силову акцію, подумав я, коли в Києві ще знаходяться глава зовнішньополітичного відомства ЄС Кетрін Ештон і помічник держсекретаря США Вікторія Нуланд?! Її вашингтонські начальники напевно зараз вже по стелі бігають...
А на Майдані знову надривався захриплий голос Руслани - не мовчала всю ніч, до самого ранку! Тим часом спецназ стискав своє зловісне чорне кільце. А люди знову виводили: «Ще не вмерла України...» І здавалося, ось-ось все скінчиться трагічно.
Дійшли, зупинилися...
Насправді ті, хто був у цей момент на Майдані, говорять, що все було зовсім не так страшно, як здавалося на екрані телевізора. Спецназ, кажуть вони, вів себе досить стримано - зовсім не так, як у ніч на 30 листопада, - цього разу тільки витісняв людей з площі. Більше того, по телевізору здавалося, що Беркут ось-ось почне штурмувати сцену, а поблизу як кажуть очевидці, було видно, що ніякого штурму не планується. Спецназ дійшов до наміченого рубежу і зупинився. Втім, деякі очевидці стверджують, ніби якийсь чоловік у цивільному, який явно керував діями Беркута, метався площею, комусь телефонував, вимагав наказу йти вперед. Але наказу не було.
По телевізору здавалося, що Беркут ось-ось почне штурмувати сцену, а поблизу як кажуть очевидці, було видно, що ніякого штурму не планується
А між тим тривожний репортаж у прямому ефірі під акомпанемент живого звуку дзвонів знову розбудив киян, і вони серед ночі потягнулися на Майдан. Їх прибувало все більше. Багато в помаранчевих будівельних касках - на випадок якщо спецназівці пустять в хід гумові кийки. На щастя, кийків у бійців цього разу не було.
Настрій на площі став змінюватися. Ще напередодні багато хто не вірив, що Майдан довго протримається. Наростав скепсис. Звучали песимістичні прогнози: мовляв, президент Янукович абсолютно правильно вибрав вичікувальну тактику, ще день-другий - і протест видихнеться. Можливо, так вважали і самі ініціатори силової акції - і прогадали. А вже коли вранці запрацювало метро, співвідношення сил виявилося вже зовсім не на користь Беркута...
Вранці на площі з'явилася Вікторія Нуланд у супроводі американського посла, демонстративно роздаючи захисникам Майдану гарячий чай та бутерброди. Американці були явно роздратовані всім, що відбувалося. Держсекретар Джон Керрі та справді виступив із безпрецедентно жорсткою заявою, в якій було вжито абсолютно не прийняте в дипломатичній практиці слово «відраза». Ветеран американської дипломатії, заступник радника президента США з національної безпеки в адміністрації Джорджа Буша-молодшого Елліотт Абрамс написав у своєму блозі: 35 років маю справу з Держдепом, але не пам'ятаю, щоб його глава хоч раз використовував подібний вокабуляр.
Схоже, це подіяло: о 9.50 ранку 11 грудня правоохоронці, які до того часу зробили невдалу спробу взяти розташовану там же, поруч із Майданом столичну мерію, окуповану демонстрантами, раптом занурилися в автобуси та поїхали. Всі до одного. За інформацією автора цих рядків, команду дав сам президент. Майдан про це не знав, але все одно тріумфував.
Кремль стелить все жорсткіше
Потім всі ламали голову, хто і навіщо влаштував нічну вилазку спецназу в абсолютно невідповідний момент, явно ризикуючи остаточно зруйнувати залишки довіри між владою, опозицією і лідерами Заходу. І чи давав на все це згоду президент Янукович?
Боюся, до понеділка, коли вийде цей номер журналу, відповіді на ці питання будуть цікавити хіба що істориків сучасності. Тому що ситуація навколо України розвивається стрімко: пішла нова серія жорстких заяв і безпрецедентних демаршів західних політиків.
Глава Пентагону подзвонив міністру оборони України і застеріг його від використання українських збройних сил для придушення громадянських протестів - не пригадаю нічого подібного в минулому!
Наприклад, глава Пентагону подзвонив міністру оборони України і застеріг його від використання українських збройних сил для придушення громадянських протестів - не пригадаю нічого подібного в минулому! На користь мирного врегулювання кризи почали публічно висловлюватися найбільші українські олігархи, в тому числі найбагатший із них - Рінат Ахмєтов. Президент Янукович погодився на круглий стіл з опозицією, і перше засідання вже відбулося (див. матеріал на ст. 13). Але ж це, повторюся, сталося в п'ятницю. А за суботу та неділю ситуація могла знову змінитися, тим більше що влада, як ходять наполегливі чутки, збиралася у вихідні зібрати в Києві стотисячний «антимайдан». І спровокувати зіткнення з прихильниками опозиції, щоб створити привід для прийняття жорстких заходів, аж до затримання лідерів протесту і введення НС.
Найцікавіше ж - що відбудеться найближчого вівторка, 17 грудня, у Москві на зустрічі у верхах між Путіним і Януковичем. Є інформація, ніби Кремль висунув нову умову: ніякої термінової економічної допомоги, ніяких знижок ціни на газ, ніяких інших кроків назустріч Януковичу, якщо той не візьме ситуацію під контроль.
Що далі робитиме президент Янукович, якщо раптом не отримає нібито обіцяних йому за відмову від асоціації з ЄС мільярдних російських позик і кредитів? І що буде з країною?
P.S.
Знову доводиться вранці в понеділок складати післямову для інтернет-версії The New Times - занадто важливі речі знову сталися за минулі вихідні. Я маю на увазі навіть не чергову грандіозну демонстрацію на Майдані. Те, що в неділю на вулиці Києва знову вийдуть сотні тисяч прихильників європейського вибору для України, було цілком передбачувано - після невдалої силової акції 11 грудня Майдан знайшов друге дихання. Те, що антимайдан, організований прихильниками партії влади, виявиться теж досить численним, проте матиме черговий, казенний, вимучений вигляд, теж було очікувано - ну ніяк неможливо за допомогою людей, мобілізованих у старому доброму радянському «добровільно-примусовому» порядку, відтворити атмосферу громадянського підйому, яким відрізняється опозиційний Майдан. Те, що ніяких сутичок між учасниками двох Майданів не відбудеться, що ніякі «яструби» з президентського оточення не спробують спровокувати заворушення, щоб знову застосувати силу, стало ясно після того, як в суботу сталася політична найважливіша подія минулого вікенду. Генеральний прокурор України назвав імена чотирьох осіб, які підозрюються у порушенні прав громадян і перевищенні влади під час жорстокого розгону «студентського» Майдану в ніч на 30 листопада. Серед них - два керівника київської міліції, що було очікувано і два високопоставлених політика, що стало сенсацією. Це, по-перше, київський градоначальник Олександр Попов (в російських ЗМІ його помилково називають мером, хоча він лише призначений голова міської адміністрації, тобто столичного уряду, виборна посада київського мера вже давно вакантна, ось тільки вибори ніяк не відбудуться - чому, окрема тема). По-друге, це заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони (РНБО) Володимир Сівкович. Як тільки генпрокурор оголосив про своє рішення почати розслідування відносно цих двох політиків, президент Янукович негайно підписав указ про їхнє відсторонення від посади.
Захарченко вважається членом так званого «сімейного» клану, групи бізнесменів і чиновників, пов'язаних зі старшим сином Януковича Олександром, а Клюєв довгі роки був одним з найбільш довірених осіб президента
Цілком імовірно, що влада тут знову припустилася помилки. Чому? Та тому, що всі четверо - і обидва міліціонери, і обидва політики, хай якими високопоставленими вони не були, в історії з нічним розгоном Майдану все ж грали роль виконавців. Тільки ледачий не чув про те, що команди вони отримували від ще більш високих начальників, і в цьому зв'язку в ЗМІ вже замиготіли імена міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка та голови РНБО Андрія Клюєва. Але ці двоє - особи, особливо наближені до президента. Захарченко вважається членом так званого «сімейного» клану, групи бізнесменів і чиновників, пов'язаних зі старшим сином Януковича Олександром, а Клюєв довгі роки був одним з найбільш довірених осіб президента. «Здати» таких недоторканних кадрів у Віктора Януковича, мабуть, рука не зуміла. А може, навіть в голову не приходило. «Здали» фігури рангом нижче. Але при цьому мимоволі послали всій еліті дуже неприємний сигнал: так може трапитися з кожним. І тепер кожен чиновник, перш ніж виконувати якесь делікатне доручення високого начальства, десять раз задумається, а чи не ризикує він у результаті, як Сівкович із Поповим, потрапити під слідство і вже точно зламати кар'єру. Особливо стривожила чиновний люд історія з Сівковичем - не було у керівника РНБО людини ближче і відданіше, і все одно його не пощадили. Тепер коридорами влади поповзло перелякане ремствування: якщо вже найвірніших «здають», то нам-то на що розраховувати?! Хто після цього стане брати на себе відповідальність за якийсь черговий розгін демонстрантів або якусь ще непопулярну - навіть якщо і цілком законну - дію?! Але, повторюю, не здивуюся, якщо з'ясується, що ні про що подібне нагорі навіть не замислювалися. Президент і його найближче оточення останній місяць, поки Україна вступила в смугу політичної кризи, із заздрісною регулярністю приймають явно помилкові рішення, кожне з яких раз за разом піднімає завдання виходу з кризи на новий рівень складності. Зараз, схоже, на менше, ніж відставка всього уряду, опозиція не погодиться. А ще ж недавно можна було відбутися звільненням одного міністра. Втім, схоже, президент Янукович так не думає. З автократами таке трапляється - політик, схильний до авторитарного стилю керівництва, якому підлеглі бояться заперечити, бояться прогнівити малоприємною, незручною інформацією, часто втрачає контакт з дійсністю, перестає бачити реальну картину того, що відбувається в країні та світі. З усіма наслідками, аж до втрати влади.
***
У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за зміст даних матеріалів.