ЕЖ: Механізми конфліктної динаміки і ситуація в Україні

Відійдемо спочатку від конкретики і зафіксуємо умови, при яких громадянське протистояння (наприклад, між протестним рухом і авторитарним режимом із силовими структурами) йде одним із трьох русел.

Конфліктна динаміка йде руслом ескалації агресії за умов: 1) провалу спроби договорів і компромісів; 2) приниження словами або діями, відвертої жорстокості з однієї або з обох сторін, коли відновлення гідності передбачає відповідну агресію, коли жага помсти за вбитих товаришів захльостує інші міркування, при слабкій дисципліні; 3) наявності ресурсів для агресивних дій (захоплення площ, вулиць і будівель і їхня «зачистка», правові підстави та оперативні сили для арештів, спецзасоби для розсіювання протестувальників, саморобні засоби для зведення та захисту барикад, для протистояння силам режиму, різні типи зброї, в тому числі вогнепальної), 4) надії кожного боку на свою перевагу і швидку перемогу; 5 ) «загнаності в кут», коли будь-які неагресивні дії сприймаються іншою стороною як слабкість, погіршують становище і багаті на загрози свободі й життю.

Конфліктна динаміка йде руслом договорів, компромісів і переходу до мирного конкуренції (ідеологічне, електоральне, парламентське поле взаємодії) за таких умов: 1) переговори ведуть хоча б до невеликих успіхів для кожної сторони, що дає перспективу і налаштованість на продовження цієї лінії поведінки; 2) загострення пристрастей не досягло рівня, коли жага помсти затьмарює решту; 3) продовження агресивних дій для обох сторін представляється безперспективним і/або вкрай небезпечним як для себе, так і для значних цінностей (ризики розколу країни, громадянської війни та інше); 4) виснажені ресурси для агресивних стратегій, насильства з обох сторін; 5) обидві сторони досить дисципліновані, для того щоб виконувати умови угод.

Режим Януковича може отримати підкріплення зі східних районів або з Росії, пустити в хід наявні резерви для «вирішального бою», сподіваючись на швидку перемогу

Конфліктна динаміка нестійка, агресія змінюється перемир'ями і знову поновлюється, але без великої ескалації, за умов, коли немає виражених умов 1-5 для ескалації і умов 1-5 для згасання насильства, замість цього: 1) у переговорах щось досягається, але надійного і поступального поліпшення стану немає, тому переговори розчаровують і на час припиняються, 2) при поновленні агресії нові жертви насильства відчутно втрачають репутацію (делегітимують) на стороні нападаючих, що обмежує обопільне насильство; 3) ресурси агресивних стратегій неповністю виснажені (проводиться якесь поповнення і заміна втомлених, вибулих), але ні в однієї зі сторін немає великого ресурсу, можливостей швидко наростити сили для боротьби; 4) організованість і дисципліна обох сторін достатні для продовження протистояння і сутичок, але не достатні для надійного виконання мирних домовленостей; 5) немає надій акторів на швидку перемогу, але немає і задовільних перспектив замирення, оскільки залишається ситуація «загнаності в кут» у обох сторін, бо кожна побоюється покарань за свої минулі насильницькі дії.

Кожен може самостійно зіставити події останніх днів і тижнів у Києві із зазначеними умовами, благо, інформації з різних джерел достатньо. На мій погляд, за наявних обставин варіант швидкого замирення практично неймовірний, хоча і бажаний, в принципі можливий, про що ще буде розмова.

Чи можлива ескалація насильства? Так, умови 1, 2 і 5 вже є в наявності: провали переговорів, загострення пристрастей, запеклість і мстивість, а також ситуація «загнаності в кут» з обох сторін. Ключову роль має фактор 3 - наявність ресурсів для агресивних дій. Режим Януковича може отримати підкріплення зі східних районів або з Росії, пустити в хід наявні резерви для «вирішального бою», сподіваючись на швидку перемогу (фактор 4). Однак на підтримку київського Майдану можуть прибути додаткові сили із західної та центральної України. Ескалація насильства передбачає загрозу застосування і навіть відкрите використання вогнепальної зброї. Зіткнувшись із таким опором, сили режиму, чия лояльність вже зараз підірвана, а ідейні мотиви сумнівні, швидше за все почнуть, хоча б частково, розбігатися. Але не можна виключати й запеклий опір, особливо за підтримки зі Сходу і Півдня.

Тут зазвичай аналітики із жахом говорять про «непередбачувані наслідки» і замовкають. Але ж і тут в загальному випадку варіантів небагато. Гаряча і затяжна громадянська війна з високим рівнем насильства можлива тільки при повному руйнуванні єднальних символів і громадянської загальнонаціональної солідарності, за великого потенціалу живої сили і зброї з обох сторін, при зовнішній систематичній підтримці людьми і зброєю хоча б одного боку, при втягуванні в бої поповнення з цивільного населення. Так було в Росії в 1918-20 рр.., так було не так давно в Лівії, так триває в Сирії. У сучасній Україні жодного з цих факторів не існує (поки), тому великої громадянської війни не буде.

Гаряча і затяжна громадянська війна з високим рівнем насильства можлива тільки при повному руйнуванні єднальних символів і громадянської загальнонаціональної солідарності

До чого тоді призведе сценарій ескалації насильства? Жорстокість і велика кількість жертв жахливі, зате конфлікт швидкоплинний: все вирішиться за кілька днів, а іноді і за один-два дні. Справа в тому, що більшість учасників насильницького конфлікту відрізняються від декількох сотень бійців на передовій з їхьою запеклістю, мстивістю, напруженням пристрастей, з готовністю бути пораненими, покаліченими і навіть померти. У більшості своїй люди раціональні й опортуністичні, особливо це стосується лінійних командирів авторитарних режимів. Вкрай небезпечно залишитися на стороні переможених. Тому після швидкого перелому і яскравої символічної перемоги запускається механізм «снігової кулі» переходу на бік переможця.

Тепер постає найцікавіше запитання: хто переможе при поганому сценарії ескалації насильства? Вирішальними тут є три фактори: співвідношення сил, рівень «загнаності в кут» і «рівень опортунізму».

Силовики середнього і нижчих ланок авторитарного режиму захищені мундирами і присягою. Вони спокійно можуть здаватися, оскільки судовому переслідуванню за неправомірне застосування сили будуть піддаватися тільки їхні начальники - вище начальство і політики. «Загнаність в кут» грає роль тільки для іноземних учасників (радників, спецназівців, якщо такі є), але вони якраз першими і втечуть геть, оскільки приїхали перемагати, придушувати і заробляти, а зовсім не жертвувати свободою і життями. Опортунізм захисників режиму обернено пропорційний прихильності цьому режиму і його лідерові. У разі режиму Януковича ця прихильність вельми низька навіть у силових структурах, отже, опортунізм високий.

Перемагає та сторона, для чиїх лінійних командирів і потенційних учасників вищий рівень «загнаності в кут» і нижчий опортунізм - готовність перейти на бік противника або змиритися з його перемогою

Як бачимо, два найважливіші чинники зараз на боці Майдану. Тому перемогти його неможливо. Навіть отримавши підкріплення, рішучу перевагу сил і розгромивши Майдан, режим Януковича отримає виснажливу партизанську і терористичну війну. Не вийде всіх залякати і комфортно зайнятися арештами і судами, як це вийшло у путінського режиму після зіткнень на Болотній 6 травня 2012 року.

Якщо ж підкріплення із західних та центральних областей отримає Майдан і йому вдасться деморалізувати супротивника (який вже до цього близький), то перемога буде швидкою і значною, оскільки армія і силові структури майже у всій країні перейдуть на сторону повсталих. Якщо при цьому у переможців вистачить розуму тут же запевнити керівників і силовиків Сходу і Півдня, що ніяких репресій і насильницької українізації не буде, що їхнє представництво, інтереси і голоси будуть враховані, то перемога буде всеукраїнською і досить надійною.

З трьох основних, розглянутих спочатку напрямків розвитку подій, найбільш вірогідний варіант нестійкої динаміки з хвилями замирення і агресії, що при низькому рівні насильства може тривати дуже довго (тижні і місяці). До речі, до нього призведе і «перемога» режиму: хвилі арештів, хвилі точкового відповідного насильства, спроби домовитися, провали, нові хвилі взаємної агресії і т.д.

Конструктивне питання на основі проведених міркувань: на чому слід зосередитися учасникам конфлікту і зовнішнім впливовим сторонам, щоб перевести цей неприємний сценарій довгого рецидивного насильства (нехай і без великих жертв) в оптимальний, але поки малоймовірний сценарій замирення і переговорів з компромісами?

Для цього потрібно знати умови наступного шару причинності, за яких буде: 1) поступальний успіх переговорів, 2) знизяться загострення пристрастей і мстивість, 3) сторони побачать безперспективність подальших битв, 4) будуть виснажені ресурси для боїв з обох сторін, 5) дисципліна обох сторін стане достатньою для виконання домовленостей.

 

Для справжніх переговорів і поступок Янукович і його команда мають відчути серйозні загрози

Для визначення таких умов потрібні вже емпіричні відомості. Загальні міркування дозволяють судити лише про те, що:

Для справжніх переговорів і поступок Янукович і його команда мають відчути серйозні загрози (з боку розширеного і озброєного Майдану, з боку бунтівних провінцій, з боку Європи у зв'язку із зарубіжними активами, візами і т.п.);

Загострення пристрастей знижується при тривалому перемир'ї, яке мають стати першою вимогою переговорів;

Ресурси виснажуються при перекритті каналів поповнення, потрібен мораторій на постачання зброї та бойові підкріплення до Києва;

Дисципліна підвищується при розслідуваннях і публічних покараннях порушників всередині кожного табору.

У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за зміст даних матеріалів.