Фото: АР
Щоразу, коли Захід вагається, Росія виграє, займає місце, що звільнилося, - Newsweek Polska
Важко сказати, як виглядатиме Україна, якщо там переможе Майдан. Набагато простіше сказати, як після перемоги Майдану не буде виглядати Росія.
Звичайно, словосполучення «перемога Майдану» досить туманне. Якого Майдану? Цивільного та проєвропейського чи націоналістичного і антиєвропейського? Перемога другого означала б поразку першого, - пише Томаш Лис у польському виданні Newsweek Polska.
І чим Пізніше ця перемога станеться, тим імовірніше, що переможцем вийде друга сторона. Інше питання, в чому, власне, має полягати перемога Майдану? У тому, щоб усунути від влади Януковича і його партію, або в тому, щоб прийти до розумного компромісу, який можна буде втримати до моменту приходу українців до виборчих урн?
Через кілька днів почнуться Олімпійські ігри в Сочі. З фінансової точки зору їх можна назвати успіхом путінської плутократії. Люди президента Путіна вже забезпечили себе золотом, незалежно від того, скільки золота завоюють російські спортсмени. Сочі має стати символом російської слави і повернення собі Москвою практично імперського статусу. Однак з точки зору імперської Росії набагато найважливішими є не Ігри в Сочі, а ігри в Києві.
Саме там вирішуватиметься, чи знайде відродження імперії (за допомогою все більш безпардонних методів) нову їжу та імпульси, або ж Путін побачить, що методичній експансії і безцеремонним методам є межа. Заходу відчайдушно набрид Путін. Відносини Росії з Німеччиною, з усім Європейським союзом і з Америкою дійшли зараз приблизно до такого ж градусу, як повітря над Майданом. Найближчі дні і тижні покажуть, чи здатний Захід на щось більше, ніж сердите бурчання, позбавлення Путіна вечері на саміті Росія-ЄС і відсутність найважливіших західних лідерів на відкритті Олімпіади. Чи здатні ми хоча б послати ясний сигнал, що попрання надій мільйонів українців не зійде Москві з рук? Що по-справжньому демократичне і непідкупне керівництво в Києві зможе розраховувати на Заході на щось більше, ніж поплескування по плечу і загальні слова?
Найближчі дні і тижні покажуть, чи здатний Захід на щось більше, ніж сердите бурчання, позбавлення Путіна вечері на саміті Росія-ЄС і відсутність найважливіших західних лідерів на відкритті Олімпіади
Ставка відбувається на Майдані - це не тільки майбутнє України, але рівною мірою - імідж ЄС та Росії. Вже днями Путін буде грітися в променях олімпійського вогню. Але псувати йому настрій буде перспектива втрати України. А ще більше - перспектива Майдану в Москві. Адже через якийсь час може виявитися, що в Росії теж утворилася критична маса для протесту проти авторитаризму.
Тим часом Польщу охопила нестримна українська гарячка. Цілком зрозуміла, якщо взяти до уваги наша природна підтримка всіх тих, хто прагне до істиної волі. І незрозуміла, якщо врахувати, що наслідки помаранчевої революції могли б схиляти нас до певної стриманості й скепсису. Польські правлячі команди одна за одною вкладалися в Україну і щоразу дорого за це розплачувалися: розчаруванням або поразкою, як у випадку недавнього саміту у Вільнюсі. Президента Кваснєвського звинувачували в тому, що він п'є горілку з автократом Кучмою, хоча ця метафорична горілка 10 років тому виявилася цілком конкретним політичним капіталом. Президента Качиньського звинувачували в тому, що він вклався в Ющенка, а натомість отримав пам'ятник Бандері. А президента Коморовського - в тому, що він поставив на Януковича, а отримав за це ляпас і відмову за вільнюським столом. Всі ці інвестиції були непростими, і всі вони були осмисленими.
Оскільки ми пережили вже не одне розчарування, нам не слід різко реагувати на нову можливу образу. Можна собі уявити, що в Києві прийдуть до влади люди, з якими польському президенту чи прем'єру буде вести діалог навіть складніше, ніж з Кучмою, Ющенком чи Януковичем. Але і з такою владою доведеться мати справу. Я ризикну висловити тезу, що навіть найнеприємніше Варшаві керівництво в Києві, буде вигідніше Польщі, ніж така команда, яка буде подобатися Москві.
Президента Качиньського звинувачували в тому, що він вклався в Ющенка, а натомість отримав пам'ятник Бандері. А президента Коморовського - в тому, що він поставив на Януковича, а отримав за це ляпас і відмову за вільнюським столом
Наміри Путіна видно набагато краще, ніж зморшки, що блискавично зникають з його обличчя. Грузія і Україна, Сирія і Сноуден - щоразу, коли Захід вагається, Росія виграє, займає звільнене місце. Президент Кваснєвський абсолютно правий, Путін не відмовиться від України. Захід теж не може собі цього дозволити. Адже ставка в цій грі величезна. Вона незрівнянно більша, ніж ті 15 мільярдів доларів кредиту, які Путін дає Україні або відбирає у неї в залежності від того, чи подобається йому київське керівництво.
Росію ніхто не збирається нічого позбавляти. Крім узурпованого їй права на ігнорування прав і надій інших народів. Гра в Києві має бути просто чистою. Як і Ігри в Сочі.
Переклад: ИноСми
***
У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за зміст даних матеріалів.