Перспективи кризи в Україні

Сп'янілі від перших успіхів люди вже бачили перед собою закінчення кризи, однак раділи вони занадто рано.

Лише трохи більше тижня тому активісти Майдану святкували перемогу. Сьогодні ж ситуація стала набагато складнішою. Сп'янілі від перших успіхів люди вже бачили перед собою закінчення кризи. Однак раділи вони занадто рано: нічого ще не вирішено з цілої низки причин. Справа в тому, що хоча спочатку Євромайдан і був справжнім народним рухом, несподівані повороти в його розвитку дозволили проявити себе значно менш демократичним, гуманістичним і цивільним інтересам українських та іноземних сил, пише видання Le Huffington Post, яке цитує портал inoСМИ.ru.

Хочемо ми того чи ні, мова йде не лише про народження народного руху, а й про продовження війни за вплив, яку вже давно ведуть інші держави. Причиною тому - стрижнева роль України в регіональній геополітиці зі стратегічної, енергетичної та історичної точок зору.

Зараз обійти економічні реалії точно не вийде: європейці та американці прекрасно розуміють, що поодинці їм ніяк не впоратися з українським дефіцитом. Спочатку західний блок роздував вугілля, щоб деяким чином домогтися реваншу за поразку Америки у сирійському питанні, але у підсумку він сам опинився у дуже непростому становищі. Крім того, Європейський Союз та США підходять до найважливіших переговорів про підписання угоди про асоціацію, яка буде мати велике значення і задіює чимало ресурсів. До того ж, вони розуміють, що економічний порятунок України виявиться ще більш проблематичним, якщо замість однієї країни з'являться дві (йдеться про перспективу незалежності Криму). Як би то не було, український борг відіб'ється і на російській економіці, по якій вдарить девальвація ”рубльової зони”.

Більше того, нинішній київський уряд демонструє явний непрофесіоналізм і відсутність політичного чуття. Чого лише варта заява про те, що колишнього президента Януковича потрібно передати у Міжнародний кримінальний суд не зважаючи на те, що Україна не ратифікувала Римський договір 1998 року про статус МКС. Виходить справжній нонсенс: без ратифікації цей запит, по суті, неможливо виконати.

Точно так само, прохання про входження до Європи ніяк не сполучається із відкритим порушенням європейської хартії про мови регіонів і меншин. Це не просто незручність, а контрпродуктивна поведінка, яка викликає побоювання у болгарських, румунських та польських сусідів: населення цих країн теж складається із кількох народів, але вони всіма силами прагнуть зберегти громадський спокій. Крім того, Польща звернулася до НАТО, тому що відчуває загрозу, зважаючи на недавні події і російську військову присутність у Криму. Єдності немає навіть серед проєвропейськи налаштованих українських активістів, про що свідчить недавній виступ оголошеного національним героєм Юрія Шушкевича, якому довелося провести за ґратами величезний термін за часів СРСР. Разом з іншими колишніми в'язнями він застеріг Народну Раду від прийняття імпульсивних і згубних для країни рішень.

Таким чином, Україна опинилася у воістину парадоксальній ситуації. Їй необхідно зберігати добросусідські відносини з Росією, хоча Москва і провела військове втручання у Криму для “захисту”своїх меншин. Автономна республіка Крим звернулася по підтримку до Росії і призначила референдум на 30 березня, тобто на два місяці раніше, ніж передбачалося спочатку. (Новий уряд, що прийняв це рішення, був затверджений у четвер за закритими дверима місцевим парламентом, який контролюють проросійські загони, прим. ред.).

Стратегія Кремля теж зазнала змін. Під час протестного руху на Майдані Москва воліла діяти таємно, про що говорить присутність агентів ФСБ у Службі безпеки України та підтримка кримського сепаратизму, чому сприяли особисті зв'язки радника Кремля Сергія Глазьєва та Віктора Медведчука з Українського вибору. Сьогодні ж Росія проводить пряме і відкрите втручання у Криму. У підсумку даний 1 березня Радою Федерації дозвіл на введення військ на територію України водночас дозволяє чинити тиск на Київ і дає Володимиру Путіну можливість показати себе більш поміркованим політиком, ніж його уряд. Ця тактика дозволяє дискредитувати нову українську владу і після переговорів вивести із Криму солдатів, не втративши водночас обличчя.

Нарешті, військова операція була досить помірною для того, щоб показати, що причиною стало не прагнення анексувати Крим, а “прохання”місцевого населення, яке на 60% складається із росіян і хоче отримати захист Москви. Присутність у Севастополі Чорноморського флоту ще більше ускладнює і без того непросту ситуацію.

У будь-якому випадку, Москва веде небезпечну риторику, розпалюючи сепаратистські настрої у Криму з тим, щоб дискредитувати опозицію і Майдан. Кремль, швидше за все, зупиниться і не допустить цього розділу України на схід і захід, тому що це може бути не найкращим чином сприйняте сусідами по ближньому зарубіжжю. Проте формування федеративної держави і приєднання Криму до Росії є цілком можливим сценарієм, якому не без цинізму віддають перевагу в ООН, якщо судити з останніх подій.

Нарешті, чарівна поява колишнього президента Януковича у Росії була дуже до речі і знову поставила під сумнів нинішній український уряд, який ніяк не може домогтися згоди і точно не зможе стати фактором консенсусу до виборів 25 травня цього року.

Зазначимо також, що у Раді досі немає навіть подоби політичної рівноваги, що робить майбутню стратегію вельми туманною.

Кандидати Тимошенко і Кличко уже вступили у боротьбу і представляють набагато більше, ніж просто їхні партії і переконання. Юлія Тимошенко прийнятна для Заходу і Росії, але в Україні вона так і залишиться тією, на кому лежить вина за провал помаранчевої революції. Віталій Кличко у свою чергу - ідеальний кандидат для Берліна і Вашингтона, але він не у фаворі у Москви і не представив реальних політичних пропозицій. Таким чином, ні про який вихід із кризи поки що говорити не доводиться.