До прем'єр-міністра країни Біньяміна Нетаньяху звернулися з вимогою підготувати спеціальний план з екстреної репатріації.
Драматичні події сколихнули відповідні почуття. Точніше, надають драматизму почуттям постійним. Наприклад, таким, як відчуття спільності з одноплемінниками і бажання врятувати їх від біди. Останні події в Україні не стали винятком, як не стали винятком і “рос...”, перепрошую, “українські”ізраїльтяни. А як колишній радянський єврей, який живе в Ізраїлі, висловлює вищезгадані почуття? Правильно! Він кличе тих, що вчасно не виїхали і від того постраждали, наслідувати його єдино вірний приклад. “Ну що, досиділися? Чи ж ми вам не говорили, що від нашої з вами “неньки”добра не чекай? Коротше, збирайтеся швидко і, як кажуть, “Майдан-валіза-Ізраїль!”, пише ізраїльське видання Polosa, яке цитує портал inoСМИ.ru.
А ті із тих, хто закликає, що при владі, надають своєму голосу громадського звучання. Так вчинила депутат Кнесету від партії “Еш Атід”, колишня киянка Ріна Френкель, яка звернулася до прем'єр-міністра Біньяміна Нетаньяху з вимогою підготувати спеціальний план з екстреної репатріації євреїв України. Між рядків цієї відозви читалися історичні посилання і на унікальні операції “Шломо” і “Моше”, що врятували тисячі євреїв Ефіопії, і до масштабної репатріації з “гарячих точок” СРСР, який розпадався, - Азербайджану, Таджикистану, Узбекистану, Киргизії. Мовляв, вміємо ж, так давайте і цього разу не підкачаємо!
Свою благородну лепту внесла і член партії НДІ, міністр репатріації та абсорбції Софа Ландвер. Вона ж теж родом із Чернівців. Від імені керованого нею відомства і від усієї душі міністр запропонувала допомогу туристам з України, які на даний момент в Ізраїлі і які мають право на репатріацію за Законом про повернення. Їм пропонувалося терміново змінити свій статус, а якщо виникнуть проблеми з оформленням у МВС - звертатися в місцеві відділення абсорбції. І навіть телефон для довідок був зазначений - єрусалимської канцелярії міністра.
Усе це дуже зворушливо і, в принципі, добре і правильно. “Своїх не здаємо!”- цей плакатний текст на підтримку Криму розтиражований у російських містах лише кілька тижнів тому. В Ізраїлі таке по команді на мітингах над головою не піднімають, а просто діють завжди, коли це треба. І не здають...
Але от заковика, та ще й не одна.
По-перше, ознак панічної втечі українських євреїв все-таки не спостерігається, у ці тижні репатріюються ті, хто був “у подачі”задовго до перевороту в Україні. А навіть якби сьогодні різко почали збиратися великі маси, то... звернутися їм було б нікуди. Ви будете сміятися, але на сайті диппредставництва Ізраїлю в Києві, трьома мовами (російською, українською та англійською) з'явилося оголошення такого змісту: “Через трудові санкції в МЗС Ізраїлю від 4 березня 2014 року і до подальшого повідомлення Посольство Ізраїлю в Україні не надаватиме консульські та інші послуги, а також не відповідатиме на телефонні дзвінки”. Як кажуть, війна війною, а обід, чи то пак, страйк - за розкладом...
По-друге, уряд Ізраїлю, поділяючи занепокоєння з приводу ситуації, у якій можуть опинитися українські євреї, все-таки не поспішив створити надзвичайний штаб і не віддав спеціальним службам розпорядження терміново розробити та здійснити операцію з евакуації євреїв України в Ізраїль. Мабуть, “є думка”, що на даному етапі це політично зайве.
По-третє, всім туристам з України, які раптом побажали миттєво стати репатріантами, на один міністерський телефон не додзвонитися, а біля місцевих відділень “місрад кліта ве-алія”компетенція визначена. Причому терміни гостьового перебування потенційних олім у нашій країні невблаганно минають, як тануть і гроші, узяті з дому або підкинуті ізраїльськими рідними та знайомими. І більша частина цих людей, швидше за все, повернеться додому. Ну, не уподібнюватися ж їм до африканських нелегалів?!
Коротше кажучи, радикальним втручанням у долі людей і країн, назвемо його умовно, за типом “Моше”або “Шломо”, ”Операцією Юхим”, поки що не пахне. Ну, а якщо запахне?..
…То тоді, на жаль, прийде на пам'ять ще одна подія останніх днів. Вона не дуже гучна, але в контексті розмов про можливий підйом “української хвилі”дуже примітна. Громадська організація “Ізраїльська народна опозиція” продовжила свої спроби домогтися від ізраїльської влади відповіді на сакраментальне запитання ”Де гроші, Зіно?” Точніше, на що були витрачені кошти, виділені США Ізраїлю на початку 90-тих років для абсорбції репатріантів із колишнього СРСР? А оскільки відповіді на це питання, подане офіційно, вчасно отримано не було, адвокати Світлана Грінфільд та Урі Клецман подали адміністративний позов до окружного суду Єрусалима проти міністерств фінансів, алії та абсорбції. У позові йдеться про шістсот вісімдесят мільйонів американських доларів, отриманих безпосередньо на “велику алію” від 1992 до 2001 року, і про кредити на абсорбцію репатріантів з колишнього СРСР/СНД на суму шість мільярдів шістсот мільйонів доларів під гарантію уряду США у 1993-97 роках.
З жодної з цих надзвичайних сум жоден з урядів Ізраїлю, що змінювали один одного, так жодного разу і не відзвітував. Зате кожна “російська” сім'я легко пригадає, як її обдирали власники орендованого житла, які гроші платили роботодавці, і скільки грошей у неї залишалося на “гідну інтеграцію в ізраїльське суспільство”. І цих людей навряд чи занадто надихне рапорт влади про те, що ці мільйони і мільярди, в основному, лягли в полотно нових доріг, пішли на спорудження аеропортів, зміцнення інфраструктури туризму та інші державно важливі проекти.
І виникає законне питання: якщо з цільової заокеанської допомоги, з щедрих кредитів так мізерно мало дісталося “російській” аліє дев'яностих, то яким чином будуть приймати “українську” алію двотисячних? Таким самим? Адже “дядечко Сем”нині зовсім не той і не на тому він тепер боці.
“Судилися нам добрі пориви...” Що там далі у тексті класика, знаємо ми всі. Втім, більшість українських євреїв - нинішніх потенційних репатріантів - Некрасова у школі теж проходили і, напевне, пам'ятають, з якого його твору ці рядки. Він називався “Лицар на годину”...