Розв'язання кризи в Україні не буде, поки Москва і Київ не погодять між собою взаємоприйнятну угоду, пише видання.
Тема війни в Україні зникла з перших шпальт. 18 місяців тому, коли російський президент Володимир Путін анексував Крим і спровокував "проросійське повстання" на Донбасі, Україна була першою новиною, пише The Washington Post.
Путіна всі засуджували, а проти Росії були введені економічні санкції. Відносини між Сходом і Заходом серйозно погіршилися, і дипломати заговорили про ознаки нової холодної війни.
Зараз Україна, як і європейська криза, втратила свою актуальність, зазначає видання. Однією з причин є потік інших новин: від глобальних економічних потрясінь і напливу зневірених арабських і африканських мігрантів в Європу до божевільного розпалу президентської гонки в США.
Але є й інша, не менш важлива причина. Схоже, Путін виграв свою маленьку війну в Україні, а його залишені осторонь західні критики лише спостерігають і з піною на губах безпорадно лютують.
Приблизно рік тому Путіну довелося приймати одне з найважливіших рішень за всі свої президентські терміни: або укласти компромісну угоду з українським президентом Петром Порошенком, або "відкрито направити на війну свої війська і танки", пише WP.
На подив багатьох спостерігачів, українська армія і добровольчі формування, як тоді здавалося, були у двох кроках від розгрому проросійських сепаратистів. Зазнавши загрозу бути переможеним, Путін подвоїв зусилля і наказав своїм військам перетнути кордон, щоб зупинити український наступ, пише видання. Він явно хотів довести Порошенку і його західним спонсорам, що у війні між Росією і Україною Росія переможе.
За кілька тижнів Путін і Порошенко уклали угоду про хитке перемир'я, яку цілком передбачувано не було виконано. На початку року канцлер Німеччини Ангела Меркель спішним порядком домовилася про нове припинення вогню, хоча вона, як і президент Обама, знала, що перемир'я багато в чому залежить від того, чи визнає Порошенко і його колеги в Києві лідерів сепаратистів з Донецька і Луганська (що забезпечило б їм хоч яку форму легітимності) і чи нададуть вони цим регіонам автономію у складі України.
Проковтнути таку гірку пілюлю Порошенку виявилося дуже складно. Він зустрів потужну опозицію в особі правих екстремістів, а Україна опинилася у великій економічній і політичній біді. Але, мабуть, набагато важливіше інше. Зараз він вже знає, що ні Німеччина, ні Сполучені Штати не стануть воювати за Україну. Так, вони говоритимуть запальні слова підтримки, надаватимуть скромну фінансову і військову допомогу - але не більше того, зазначає WP.
За таких обставин, бачачи обережність Заходу і відступ Києва, Путін повільно, але впевнено "заморозив" конфлікт, як він вчинив у 2008 році в колишній радянській республіці Грузії. Сьогодні Путін в набагато більшій мірі, ніж західні керівники, може впливати на перебіг економічних, політичних і дипломатичних подій в Україні, а за необхідності і скеровувати його, вважає видання.
За свою "перемогу" Путіну довелося заплатити велику ціну. Його економіка спотикається, його репутація постраждала, а Росія повертається до внутрішнього безладу і невдоволення, які цілком реальні і поступово посилюються. Але поки що все це помітно не вплинуло на його позиції всередині країни. Схоже, він цілком здатний зберігати свій майже диктаторський контроль над політичною владою.
"Мені наснився неймовірний сон: ми якимось магічним чином перемістили Україну в Західну Європу, щоб вона процвітала як західна демократія з життєздатною і активною економікою. Україна заслужила таке майбутнє. Але зробити це ми не можемо", - пише оглядач видання.
В України завжди буде спільний кордон з Росією, як і загальна культура, мова і релігія. Більшу частину свого історичного існування Україна входила до складу Росії, ставши незалежною державою лише в 1991 році, коли розпався Радянський Союз. Україні живеться незатишно і тривожно в російському "ближньому зарубіжжі", у внутрішньому дворику її "сфери впливу". Подобається нам це чи ні, але Росія є домінуючою силою в Східній Європі, і жодного реального розв'язання нинішньої кризи не буде, поки Росія і Україна не укладуть між собою взаємоприйнятну тимчасову угоду, пише WP.
Ставлення Путіна до України схоже на ставлення інших російських керівників. Нічого нового він не вигадав. Для нього нірвана - це "слов'янська конфедерація у складі Росії, Білорусі та України", які він називає історичною російською землею. Українську столицю Київ Путін вважає "матір'ю міст руських", а також говорить про "прагнення росіян, стародавньої Русі" і про те, що Росія і Україна пов'язані більш ніж тисячолітньою історією.
Путін допустить існування незалежної України, якщо вона буде "дружньо" налаштована по відношенню до національних інтересів Росії. Як і будь-який диктатор, він довіряє тільки собі, коли пояснює таку дружбу. Путін неодноразово натякав на те, що хотів би скликати конференцію на кшталт Ялтинської, на якій він разом з іншими світовими лідерами зміг би перекроїти карту Європи, що виникла після 1991 року. Таке навряд чи можливо, проте Путін думає, що час у нього є.
"Україна пручається в його залізних обіймах. І він вважає, що його противники на Заході слабкі, роз'єднані, аморальні і за таких обставин можуть піти з ним на угоду, яка його задовольнить", - пише WP.
Марвін Калб є старшим радником Пулітцерівського центру і науковим співробітником Інституту Брукінгса. У цьому місяці вийде його книга Imperial Gamble: Putin, Ukraine and the New Cold War (Імперська авантюра. Путін, Україна і нова холодна війна).