Американське видання проаналізувало проміжні підсумки конфлікту.
Відповідно до безлічі повідомлень, раніше на цьому тижні відбулася досить продуктивна нарада міністрів закордонних справ Німеччини, Франції, Росії та України, присвячена конфлікту на сході України. Ось що пише інформаційне агентство "Бі-бі-сі":
За словами [міністра закордонних справ Німеччини Франка-Вальтера] Штайнмайєра, всі сторони підтвердили, що перемир'я, яке протрималося вже майже два тижні, необхідно закріпити.
За його словами, воюючі сторони "дуже близькі" до того, щоб підписати угоду, яка сприятиме відведенню важкої зброї від лінії фронту.
Він також додав, що намітився певний прогрес у підготовці правової бази для проведення виборів місцевих органів влади на сході України в жовтні.
Якщо конфлікт в Україні стабілізувався, а президент Росії Володимир Путін почав перекидати своїх військовослужбовців до Сирії, що це може означати?
Хоч як дивно, але немає єдиної думки з цього питання, пише The Washington Post. Це може бути ознакою того, що Путін перемагає:
Дехто з аналітиків стверджує, що відчайдушні спроби Путіна втрутитися в ситуацію на Близькому Сході є свідченням того, що він програв у боротьбі за Україну. Однак на цю ситуацію можна глянути по-іншому: застосувавши силу, Путін змусив Захід прийняти його претензії щодо України - і зараз він намагається повторити свій тріумф в іншому регіоні.
Таке цілком можливо, проте, на думку інших аналітиків, поточне перемир'я можна розглядати трохи інакше. Приміром, Ульріх Шпек з Німецького фонду Маршалла пише таке:
Росія не оголосить про свою поразку в Україні. Однак опір України наступу Росії на Донбасі в поєднанні з підтримкою з боку Заходу повністю виключив можливість того, що Росія найближчим часом поверне контроль над Україною без масштабної війни. Замість того щоб повернутися в сферу впливу Росії, Україна встала на довгий і нелегкий шлях, який веде до створення ліберально-демократичної національної держави.
Ні Україна, ні Захід не готові прийняти російську інтерпретацію "Мінська-2". Замість того щоб перетворитися на інструмент контролю над Україною, Донбас стає ще одним "замороженим конфліктом" - контрольованим Росією анклавом, подібним до Придністров'я. Опинившись у важкій економічній ситуації через падіння цін на нафту і західні санкції і не отримавши істотної підтримки з боку інших впливових гравців (таких, як Китай), Кремль, очевидно, готовий відмовитися від свого бажання повернути Україну у свою сферу впливу - принаймні на певний час.
Таким чином, можна сказати, що є кілька різних інтерпретацій того, що відбувається в Україні. І ці інтерпретації мають велике значення. Якщо ви згодні з першою думкою, тоді рішуча реакція в Сирії вкрай необхідна, оскільки зараз Путін вважає, що він може робити все, що він хоче, і застосовувати військову силу, не побоюючись наслідків. Якщо ви поділяєте точку зору Шпека та інших, тоді дії Путіна в Сирії більше нагадують жест відчаю.
Так хто програв в Україні? Відповідь на це запитання багато в чому залежить від вихідника. Якщо ви запитаєте, хто програв у порівнянні зі статусом кво, скажімо, в лютому 2014 року, коли Віктор Янукович пішов зі сцени, тоді вам довелося б погодитися, що це Захід. Україна не змогла стати історією тріумфу і соціальних змін, що привели до формування прозахідного уряду в Києві, перетворившись замість цього в країну, подрібнену Росією на частини.
Сьогодні Москва контролює Крим, і вона не збирається його повертати. Російські війська і російські агенти контролюють частину східних територій України, ситуація стає все більше схожою на заморожений конфлікт - і це найкращий варіант розвитку подій для уряду України. По суті, Путіну вдалося безкарно порушити вестфальський суверенітет на європейському континенті і в результаті розширити свої території. Крім того, у нього зберігається можливість будь-коли роздути цей заморожений конфлікт. Це навряд чи можна назвати перемогою для Заходу чи західних норм.
З іншого боку, якщо ви запитаєте, хто програв в Україні порівняно зі статусом кво, скажімо, у вересні 2013 року, тоді доведеться відповісти, що програла Росія. Варто зазначити, що на той момент в особі українського уряду Росія мала вельми зговірливого союзника, який керував її найбільш важливим у стратегічному відношенні сусідом. Москва хотіла скористатися економічними важелями впливу, щоб змусити Україну відмовитися від участі в програмі Східного партнерства Євросоюзу.
Здавалося, Україна була готова вступити в путінський Євразійський економічний союз. Тепер же, зазнавши серйозних людських і матеріальних втрат, Москва отримала під свій контроль найменш значущі в економічному сенсі ділянки території України. Неважливо, наскільки активно Росія буде розпалювати конфлікт, вона не зможе утримати більшу частину територій України у мирний спосіб.
У липні The Washington Post писав таке:
Гірка правда полягає в тому, що сьогодні стратегічна позиція Путіна є набагато слабшою, ніж п'ять років тому. Зараз йому доводиться мати справу з ослабленою внутрішньою економікою, ворожим українським урядом, який націлений на збільшення кількості жертв серед росіян, і НАТО, яке готується більш рішуче захищати Східну Європу. На це Путін відповів кількома кроками, але всі вони виявилися неефективними.
Безсумнівно, він розкрив обійми Сходу, але Китай із задоволенням скористається цією можливістю винятково для отримання комерційної вигоди, не більше того. А що стосується галасу навколо того, як Росія за допомогою пропаганди прокладає шлях до сердець і умів жителів Європи, то факт залишається фактом: в умовах ескалації кризи європейські лідери, швидше за все, будуть поводитися більш рішуче, а Євросоюз досі має на континенті куди більше впливу, ніж Росія. Єдиний напрям, в якому стратегія Путіна спрацювала, - це посилення його позицій усередині країни.
З тих пір в стані Путіна нічого не змінилося. Хоча, ні, змінилося: ціни на головну статтю експорту Росії впали ще нижче, і, очевидно, Китаю скоро вдасться досягти ще вигідніших для нього умов для газових операцій.
Так хто програв в Україні? З одного боку, всі програли - особливо українці! Але з точки зору реальної політики, головним переможеним залишається Росія.
Нам варто пам'ятати про це тепер, коли всі навколо навперебій обговорюють військову присутність Росії в Сирії. Було б помилкою вважати, що така присутність обернеться стійким розширенням зони впливу Росії. Як і в Україні, стратегічне становище Росії на Близькому Сході було набагато кращим п'ять років тому. Як написав Бретт Фрідман у Tвiтeрі, "раніше Росія часто пересилювала себе, що призводило до катастрофічних наслідків; нам потрібно тільки почекати".