Руслан Мадагов виконував небезпечне завдання: він шукав недавно закладені міни. Оскільки ворожий вогонь наближався, йому доводилося поспішати, і він випадково зачепив розтяжку, спровокувавши вибух, у результаті якого отримав важкі поранення. Здавалося, він не доживе до кінця дня.
Проте, провівши чотири місяці в лікарні, капітан Мадагов знову повернувся на лінію фронту. У його тілі залишилося 27 металевих осколків, проте він всеодно не отримує компенсації, обіцяної пораненим військовослужбовцям сепаратистською адміністрацією Донецька.
Цей солдат, чеченець за національністю, став одним із багатьох десятків бійців, які стверджують, що ті жертви, які вони принесли заради створення "народної республіки", виявилися непоміченими, і що ті, хто зобов'язаний стежити за виплатою компенсацій, не бажають спілкуватися з пораненими солдатами або намагаються від них відмахнутися під різними приводами.
Скарги Мадагова набагато серйозніші. "Ми брали участь у найважчих боях, щоб захистити Донецьк, - розповів 57-річний капітан, який служить у розвідувальному загоні. - Без таких людей, як ми, українці вже були б тут. У цій боротьбі ми ризикували всім".
Такі солдати, як він, почуваються зрадженими - не тільки через те, що влада сепаратистської республіки не може забезпечити їм грошову компенсацію, але й тому, що їх просто ігнорують. "Їм, насправді, не варто нас ігнорувати - ця війна ще не закінчена. Вона продовжиться - якщо не в цьому році, то в наступному", - пояснив він.
Стоячи біля бараків у передмісті Донецька, капітан Мадагов сказав, що бойові сили Донецької народної республіки - так "ополченці" називають свій анклав - відчувають, що їх "не розуміють і не цінують", особливо в останні кілька тижнів, коли бої поступово почали слабшати.
"Багато з тих, хто зараз приходить, вважають, що оскільки війна трохи стихла, вони можуть ходити тут строєм і легко заробляти гроші", - сказав він. Його 34-річний син Артур додав: "Коли це перемир'я закінчиться, їм знову знадобляться досвідчені солдати - і в цьому наша цінність".
Президент Росії Володимир Путін, на думку багатьох, вирішив створити заморожений конфлікт на сході України, що є частиною його більш масштабної глобальної стратегії. Зараз у центрі його уваги перебуває Сирія.
Однак ті, хто перебуває на передовій, постійно стикаються з нагадуваннями про те, що цей мир поки що дуже неміцний. У районі Спартака, недалеко від зруйнованого донецького аеропорту, де бої тривали ще довгий час після підписання других мінських угод у лютому, позиції "ополченців" зовсім недавно обстрілювалися протягом 13 годин. "Важко повірити в перемир'я, якщо ховаєшся у підвалі, - сказав один місцевий командир, який погодився повідомити тільки своє прізвисько - Білий".
"Вони атакують кожен день, але це була особливо довга атака. Нещодавно ми відвели все наше важке озброєння, тому у нас не залишилося нічого, чим ми могли б відстрілюватися, навіть якби нам наказали". Він вказав на осколки снарядів, які були зібрані в купу на столі - протитанкові і запальні міни, реактивні гранати і гільзи від кулеметних снарядів. "Якщо вони прорвуться крізь стіну, нам нічого не залишиться, окрім як кидати в них все це".
Вогонь вівся з бази українських збройних сил, розташованої в 1,2 кілометра, над якою, за словами сепаратистів, майорить прапор ультраправої націоналістичної групи "Правий сектор". Червоно-чорно-білий прапор Правого сектору дійсно можна розглядати в бінокль з позицій "ополченців". Присутність екстремістського угрупування теоретично є порушенням Мінського протоколу, згідно з яким добровольчі формування повинні бути відведені від лінії фронту.
"Вони так тут і залишаються, - сказав Білий. - Із солдатами української армії немає жодних проблем, головна проблема - це добровольчі батальйони". Але, за його словами, "ополченці" не здадуть своїх позицій. "Тут уже забули про Україну, ми ніколи не зможемо повернутися до минулого".
Над базою батальйону "ополченців" "Схід" майорів прапор царської Росії. Бійці слухали чеченський реп і показували свій невеликий загін, який вони називають Майданом, як українську площу, на якій почалися прозахідні протести. Тут, крім інших домашніх тварин, живуть дві свині на ім'я Меркель і Обама (чорна свиня). За словами бійців, Порошенка вже з'їли. "Він був смачний, жирний", - сказав один із них, потираючи живіт.
Цей загін "ополченців" напередодні втратив одного зі своїх бійців - він підірвався на міні. "Вони змінили тактику, - сказав командир Олексій Новіков. - Зараз вона стала більш диверсійною. Українська армія навіть не хоче тут перебувати, і вони в нас не стріляють. Але Правий сектор залишився тут, і ці нацистські батальйони дуже запальні".
Командир Новіков зневажливо ставиться до деяких елементів сепаратистської ієрархії. За його словами, одного високопоставленого офіцера "цікавлять тільки гроші". Він додав, що солдати втомилися сидіти і чекати. "Це нудно". Він розповів, що один із його товаришів навіть грався з бойовою гранатою. На його думку, така бездіяльність триватиме недовго - до тих пір, "поки Росію не змусять покласти цьому край".
У будинках недалеко від аеропорту, де квартири були майже повністю зруйновані артилерійським вогнем, залишилося зовсім небагато жителів. 80-річна Катерина, яка частково втратила зір через діабет, живе одна у квартирі без опалення та води. Її дочка загинула в результаті артобстрілу восени минулого року. "У мене була квартира в Донецьку, але я продала її, щоб переїхати сюди, на свіже повітря", - сказала вона.
"Коли починаються артобстріли, я не можу спуститися до підвалу, тому що у мене сильно болять ноги. Я просто лягаю на підлогу у ванній. У мене немає ліків від діабету, і мені дуже страшно. У тому, що відбувається, винні всі. Але чому українці стріляють у свій власний народ? Зараз стріляють тільки вони".
У Жовтневому районі Олексій Буньєв і його сусіди приїхали до своїх покинутих домівок. Він не став затримуватися там надовго: минулого разу, коли вони туди їздили, почався обстріл, а наступного ранку біля порогу його будинку вони знайшли мертву жінку.
З погляду капітана Мадагова, нездатність запобігти цьому є ще одним свідченням невдач лідерів сепаратистської республіки. "Чому ці люди повинні страждати? Українці більше не мають права заявляти, що це частина їхньої країни, тому що вони стріляли у невинних людей. Але ми, солдати, завжди готові ризикнути своїми життями, щоб захистити людей. Ось про що забули місцеві політики".