Україна до кінця року може втратити все, пише французьке видання Le Monde.
Його обличчя – рябе через отруту – було символом помаранчевої революції, він був сповнений рішучості покінчити з дискредитованим українським режимом. Вона була блискучим оратором, стояла поряд з ним на трибунах, харизматична і водночас неоднозначна особа – адже вона колись належала до номенклатури. Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко були союзниками в запаморочливий момент української історії: кінець 2004 року, що ознаменувався мирним прославлянням демократії і національного суверенітету.
Сьогодні ці двоє б'ються на дуелі. Він – непопулярний Президент, вона - прем'єр-міністр з ненаситним честолюбством. Після виборів, що відбулися у вересні 2007 року, їхні партії сформували урядову коаліцію. Не встигла вона народитися, як їй стали готувати сумну долю. 6 червня пророкування почалося збуватися – двоє помаранчевих депутатів перекинулися в інший табір. Так почався новий етап кризи. Помаранчеві вже не складають більшості в парламенті.
Навряд чи хто може передбачити долю Президента і прем'єр-міністра, поглинених своєю сутичкою. Ніхто не хоче брати на себе ініціативу остаточного розриву. ''Стиснувши дзьоба, як на картині Пікассо, я триматиму цю оливкову гілку миру, не зважаючи ні на жодні шторми", - запевняла кілька днів тому Тимошенко. Насправді ж ці двоє суперників вже давно терпіти один одного не можуть. Кожен підозрює іншого в жахливих підступах. ''Кожен веде свій лік приниженням і зрадам, провина за яких покладається на партнера'', - говорить політолог Володимир Фесенко. 23 лютого Юлія Тимошенко привітала Віктора Ющенка з 54-літтям. ''Наша сила - в єдності'', - написала вона, а в кінці додала - з глибокою пошаною і любов’ю. Але війна кланів вже почалася. 13 травня вона досягла точки неповернення: депутати БЮТ, партії Юлії Тимошенко, фізично перешкодили Президентові виступити з щорічним зверненням до парламенту.
Прибічники прем'єр-міністра звинувачують президентську адміністрацію в тому, що вона не дає ухвалити закони, покликані приборкати інфляцію, яка згубно впливає на економіку України (+ 30% за рік). У травні вони також намагалися зірвати схвалення кандидатур трьох нових суддів Конституційного суду, обраних президентом. ''Жоден інститут не користується пошаною, не вважається неупередженим, - стурбовано помічає один європейський дипломат. - Ми присутні при руйнуванні авторитету держави, автономізації чиновників, які нікому не підзвітні в своїй діяльності. Відразу ж розцвіла корупція''.
Біля ніг боксерів, що обмінюються ударами, лежить нездійснена мрія помаранчевого народу. ''Стосунки між ними вийшли за рамки розумного, - вважає Олег Рибачук, в 2005 році що обіймав посаду голови Секретаріату Президента, екс-радник Віктора Ющенка. - Ризики великі. Україна до кінця року може все втратити: організацію і проведення футбольних матчів Євро-2012, угоду про партнерство з ЄС, статус кандидата в члени НАТО''.
Віктор Ющенко, перш ніж стати главою держави, був директором Національного банку, потім прем'єр-міністром (1999-2001), поки його не відправив у відставку тодішній президент Леонід Кучма. Він вважався компетентним економістом, до того ж зміг оправитися після отруєння діоксином. Сьогодні йому ставлять в провину інституційний параліч і сильний розрив в доходах населення.
Євген Червоненко, судячи з усього, дотримується іншої точки зору. У цей травневий день, сидячи в своєму кабінеті, прикрашеному фотопортретами Віктора Ющенка, чию особисту охорону він очолював, глава Національного агентства України з питань підготовки і проведення Євро-2012 року, метає громи і блискавки в телефонну трубку. ''Не давай слабину перед цією жінкою, чуєш? Інакше вона вами пообідає!''. На іншому кінці дроту - депутат з президентського табору, Червоненко, навіть не намагаючись дотримувати пристойності, хвалить його за критичні зауваження на адресу прем'єра. Він звинувачує Юлію Тимошенко в тому, що вона ''не виділила ні копійки на Євро'', ''хоче повністю узяти владу в свої руки'', ''нічого не розуміє в законах ліберальної економіки''.
Одним із спірних питань для двох противників є Фонд державного майна, який контролює прибутковий процес приватизації. Тимошенко необхідно своєчасно провести приватизацію безлічі активів, щоб уникнути дефіциту бюджету і виконати свою основну передвиборну обіцянку - поступово компенсувати дрібним вкладникам суми, які вони втратили після розпаду СРСР. Близько 6 мільйонів українців вже отримали по 1000 гривень (128 євро). ''Чому кошти, отримані від приватизації, йдуть не на розвиток економіки, а використовуються для фінансування поточних бюджетних витрат?'', - критикував Ющенко 17 травня в журналі Emerging Markets.
Юлія Тимошенко, щоб розв'язати собі руки, спробувала звільнити главу Фонду, але Президент Ющенко цьому перешкодив. На початку травня прем'єр-міністр вирішила діяти силоміць і призначила свою людину на пост голови Фонду. Генеральна прокуратура, що відповідно підкоряється Президентові, порушила справу проти ставленика прем'єр-міністра за ''спробу незаконної приватизації''. ''Ця справа була порушена проти мене особисто, проти відновлення порядку в Україні'', - заявила Тимошенко.
Багатьох представників еліти кидає в холодний піт при думці про те, що держава може опинитися у владі Юлії Тимошенко. Але жодному політикові досі не вдавалося скласти їй конкуренцію. У ній поєднуються революційний запал, - який все ще охоплює її, коли вона виголошує промови на мітингах, натхненна, не підглядаючи в папірці, з холоднокровністю генералів, що схилилися над картою кампанії, і розуміють, що перемога вимагає жертви.
Її життєва дорога приводить в священний жах гуру від піару: у попередньому житті Юлія була брюнеткою, причому далеко не бідною. Вона отримала прізвисько газова принцеса, коли очолювала монопольне підприємство в цій галузі. Вона займалася і політикою, і бізнесом. У 2001 році вона потрапила за грати за звинуваченням в розкраданні державних коштів - яке потім було знято, - і саме тоді перетворилася на противника режиму Леоніда Кучми. Потім почалося перетворення в пасіонарію незалежності, ряд західних ЗМІ охрестили її Жанною Д'Арк помаранчевої революції, не говорячи вже про класичний епітет залізна леді.
Її публічний образ? Світла коса, укладена довкола голови на зразок корони, перлове намисто і білий або бежевий костюм. Політична невинність. Коли дивишся на зображення Тимошенко на фотографіях і плакатах, заретушованих до абсурду, здається, що їй не 47, а 35 років. Вона продумала до дрібниць свій імідж і у присутності журналістів відмовляється відповідати по-російськи на питання, поставлені цією мовою, щоб не залишалися жодних сумнівів в її позиції. Курс на захід і хай живе незалежність.
Її політичний дискурс вражає, як меч: в першу чергу він націлений на правлячий клас, її колишніх колег-олігархів, за яких вона взялася ще в 2005 році, коли вперше стала главою уряду і була згодом звільнена Віктором Ющенком. Мільярдери Рінат Ахметов і Віктор Пінчук досі їй цього не пробачили. Перший, що живе на сході країни, в Донецьку, фінансує Партію регіонів, яка вважається проросійською; другий залишив політику, він - найвідоміший філантроп на всьому просторі колишнього СРСР. ''Нікого не спокушає перспектива стати Юлиним Ходорковським'', - посміхається вхожа до їхнього кола людина, згадуючи колишнього главу нафтової компанії ЮКОС, що відбуває тюремний термін в Росії.
Ющенко проти Тимошенко. Це ще і зіткнення двох характерів, двох его. Він - задоволений, що дійшов до владних висот, але ще не переситився, він насилу зносить цю неконтрольовану жінку, він - управлінець, що поглядає на Європейський Союз, як моряк на сушу, - здалека. Вона, нетерпляча і різка, сповнена рішучості здолати всі перешкоди і чарує західних керівників своїм волюнтаризмом. Її найрішучіших противників варто шукати швидше не в Партії регіонів - з якою вона планує укласти немислимий союз проти Президента - а в оточенні Віктора Ющенка, починаючи з Віктора Балоги, глави Секретаріату Президента, на якого падають підозри в організації всіх змов.
Огудники Тимошенко звинувачують її в тому, що вона хоче створити вертикаль влади за російським зразком, де всі будуть її вірнопідданими. ''Юлії, щоб керувати країною, потрібно домовитися з елітами, але Ющенко не дає їй цього зробити, - вважає близький до Президента політолог Вадим Карасьов. - Ця авантюристка може стати другим Путіним''.
У Києві знаючі люди стверджують, що Юлія Тимошенко слідує новій стратегії: чекати президентських виборів, призначених на 2010 рік, стає дуже ризикованим, опитування громадської думки показують, що інфляція вже знизила рівень популярності прем'єр-міністра. Тому вона, як то кажуть, планує внести зміни до Конституції, щоб встановити парламентський режим.
Президентові дістанеться роль англійської королеви, а їй - канцлера Німеччини. У її оточенні йдуть розмови про раціоналізовану парламентську систему.
Зміна Конституції у напрямі парламентського режиму на користь країни, - пояснює Григорій Немиря, заступник прем'єр-міністра, один з найближчих соратників Юлії Тимошенко. - Досить поглянути на карту. У всіх нових членах Євросоюзу режими цього типа. Україна повинна вирватися з пострадянської тіні.