Прагненню України і Грузії приєднатися до НАТО опирається Росія, пише латвійське видання Diena
В понеділок і у вівторок в Україні перебувала велика делегація НАТО на чолі з Генеральним секретарем альянсу Яапом де Хооп Схеффером. Вона ознайомилася з ходом підготовчих робіт, які потрібно виконати, щоб в грудні на нараді міністрів закордонних справ НАТО Україна отримала т.зв. План дій, після виконання якого її можна буде прийняти до Північноатлантичного альянсу. Перш за все, Україні потрібно реформувати сферу оборони, зробити її прозорішою, підсилити цивільний контроль над нею. На питання про шанси України в грудні Генсек НАТО дипломатично відповів, що '”шлях України буде довгим і нерівним, але Україна добилася на нім помітного прогресу”.
Нагадаємо, що Україна (як і Грузія) сподівалася отримати План дій ще в квітні, коли в Бухаресті проходив саміт глав держав і урядів НАТО. Не зважаючи на зусилля президента США Джорджа Буша консенсусу досягти не вдалося. У грудні, хочеться сподіватися, буде інакше, тому що в Бухаресті прийнята заява, що Україна і Грузія стануть членами НАТО.
Прагненню України і Грузії приєднатися до НАТО опирається Росія, хоча від здобуття Плану дій до пропозиції вступити до альянсу зазвичай проходить не один рік.
Опір Росії спостерігається не декількох рівнях. Найвищий рівень - це президент Дмитро Медведєв. В ході недавнього візиту до Німеччини він довів до відома канцлера Ангели Меркель, що різко заперечує проти членства України і Грузії в НАТО. На саміті СНД, що пройшов 10 днів тому в Петербурзі, Медведєв сказав Президентові України Віктору Ющенку, що вступом України до НАТО буде порушений Договір про дружбу і співпрацю між двома країнами, - документ, яким визнана територіальна цілісність України. Насправді це була прихована погроза відмови від цього договору.
Те, про що чітко не сказав Медведєв, в повний голос сповістив хранитель сфери впливу другого рівня мер Москви Юрій Лужков, який добалакався до того, що в української держави немає прав на Крим і Севастополь. Це горезвісна розповідь про те, що в 1954 році в тодішньої першої особи СРСР Микити Хрущова не було права відривати Крим від Росії і віддавати його Україні. На думку Лужкова, договір з Україною потрібно розривати у будь-якому разі – хоче Україна бути в НАТО або не хоче. І ще – в Севастополя був статус міста союзного підпорядкування, значить – викладайте на стіл. Активність Лужкова мала побічну дію: Україна включила його до чорного списку, а МЗС Росії (!) кинувся захищати, хоча за питання територіальної цілісності Російської Федерації братися не слід було б...
До 1954 року Крим дійсно був у складі Росії, проте більш за півстоліття тому – ні. Декілька століть тому німецька Рига була найбільшим містом Шведського королівства – ну то й що? Про спадщину Хрущова на державному рівні можна було говорити незадовго до або незабаром після розділу СРСР, але не зараз. Тепер відняти в України Крим можна лише силоміць, але такого рішення не пропонує навіть великий шовініст Лужков.
У кордебалеті дрібніших глашатаїв жахливих наслідків виділяється колишній перший, а тепер просто віце-прем'єр Сергій Іванов. Приїхавши до Севастополя на урочистості на честь 225-річчя заснування міста, ця людина поквапилася заявити, що, крім усього іншого, вступ України до НАТО призведе до візового режиму з Росією. НАТО змусить це зробити. Звичайно, це абсолютна брехня. Трохи дивує те, що це доводиться чути від того, що впав в немилість, але поки що високопосадовця.
До поширюваної, але легко спростованої нісенітниці належать і твердження, що після відходу російського флоту з Севастополя (відповідно до договору - в 2017 році) там відразу ж осяде якийсь містичний, тому що такого взагалі немає, флот НАТО, а ще в Україні з'явиться ядерна зброя. Нічого подібного бути не може, тому що, згідно з Конституцією, Україна - вільна від ядерної зброї держава, в якій не може бути баз іноземного військового флоту. До Севастополя застосований винятковий статус - до вже згаданого 2017 року.
Набагато серйознішим є наступне питання: чи хочуть жителі України, щоб їх держава була в НАТО. Опитування громадської думки демонструють різні цифри, але ясно одне: якщо референдум відбудеться завтра, більшість скаже ні. Тільки немає сенсу проводити референдум до здобуття запрошення про вступ.
Аналогічна картина свого часу спостерігалася, наприклад в Болгарії і Чехії. Коли членство в НАТО було лише на рівні побажань політиків, з прибічниками не складалось, але вони швидко з'явилися, коли вступ до альянсу став реально можливим.
Серйозні люди в Росії навряд чи вважають, що НАТО дійсно може загрожувати їхній державі. Лише - те, що є в НАТО, те втрачене. Росія успадкувала від СРСР багато чого, включаючи право вето в ООН. Але з об'єктивних причин Росія не могла успадкувати політичний вплив, що вона досі не може визнати і з чим не здатна змиритися.