В Україні зближення з ЄС більш популярне, ніж з НАТО, пише сьогодні Конрад Шуллер у німецькій газеті Frankfurter Allgemeine.
Альянс уже фактично запропонував країні членство, ЄС наразі не поспішає. Однак саме вступ у Євросоюз може стати єдиним виходом з непростої ситуації в Україні.
"Це пройде", - говорили російські дипломати на початку 1990-х років, коли йшлося про Україну: незалежність "молодшого брата", що знаходиться на півдні, для великої Росії була чимось несерйозним, як минаюча нежить. "Це ж не справжня держава, Джордж", - напевно, говорив не дуже давно Володимир Путін своєму американському колезі Бушу. А постпред Росії в Брюсселі погрожував пальцем Україні: їй варто бути обережнішою - якщо вона ризикне наблизитися до НАТО, "люди можуть повстати".
Захід стоїть перед дилемою, як варто сприймати подібні заяви. "Помаранчева революція" в Україні, яку Москва сприйняла як провокацію, означала, що країна вибрала демократію. Тепер українська політична еліта стукає у ворота НАТО і ЄС.
Обидві організації довго маневрували, але на самміті в Бухаресті альянс здався першим і фактично запропонував Україні членство. ЄС наразі зволікає. Багато чого говорить на користь того, що треба чинити по-іншому. З низки причин не варто наразі надто швидко вести Україну в НАТО. І російський опір при цьому не найголовніше - в альянсі ніхто не сумнівається, що Москва немає права вето з питань вступу, - але суттєвішою перешкодою є те, що переважна більшість українців навіть чути нічого не хоче про членство в НАТО.
Насамперед на Сході і Півдні країни, де говорять російською мовою і де ще сильна ностальгія за радянськими часами, форсована політика зі вступу може стати каталізатором пожежі, коли палії спробують втілити в життя слова про те, що народ "підніметься". Стратегії, на зразок тих, які Кремль випробовує на сепаратистах у Грузії і Молдові, можуть бути використані і в Україні. Зближення з НАТО "проти волі народу" може стати підставою для цього. Поки українці не хочуть альянсу з Заходом, прагнення до членства лише підсилить внутрішні протиріччя. Для безпеки країни цей шлях - не рішення, а частина проблеми.
Ставлення до ЄС інше. Від Галичини (історична територія на південному заході України, нині Львівська, Івано-Франківська і Тернопільська області. - Прим.ред.) до Донецького вугільного басейну - по всій Україні панує згода щодо вступу в ЄС. Донецькі металургійні барони прагнуть потрапити на європейські ринки, традиціоналісти зі Львова марять поверненням у Європу. І, на відміну від НАТО, це зближення ніхто не зможе використати як пальне для підпалу. Навіть у Москві, можливо, зближенням залишилися б задоволені.
Україна прийшла б у ЄС не голіруч: вона принесе економіку, що останнім часом росте в середньому на 7,5% у рік, і такі ресурси для майбутнього, як вугілля і сталь, а також безмежні простори угідь. Завдяки географічному положенню країна може стати стратегічним мостом, що веде до енергетичних резервів Центральної Азії. Крім того, Україна однозначно вибрала для себе шлях на Захід. При усій своїй хаотичній брутальності молода українська демократія сповнена життя і вільна від насильства.
Але водночас вступ принесе певні проблеми. Україна - величезна країна з застарілою інфраструктурою, жахливою корупцією й оперетковим політичним класом у стані постійної війни один з одним. Лише думка про те, що така безкрайня територія інтегрується в європейську економічну політику, стає жахом.
Сам ЄС страждає від неможливості розродитися реформами. Громадяни ЄС виражають світовий страх і острах роз'єднаності своїм гнівним голосуванням на референдумах. А еліти демонструють небажання додавати до вже існуючих проблем ще одну.
проте, в результаті залишається розуміння того, що не існує жодної іншої можливості, як підвести Україну до прийняття в Євросоюз. Ця країна не схожа на Швейцарію, яку можна залишити саму в її альпійських долинах. Вона - об'єкт, отримати який є багато бажаючих. Подібна ситуація вже руйнівним чином позначилася на її сусідах, і в Україні вже робляться спроби використовувати внутрішню напругу. Вибір, перед яким стоїть Київ, - це не "Європа або нейтралітет", а "Європа або повторення балканської ситуації".
Якщо демократична Україна не досягне за допомогою Європи успіху, то одного разу через внутрішні розбіжності і маніпуляції ззовні вона може стати ще одним вогнищем кризи. Європейські перспективи Києва - аж ніяк не найгірша можливість запобігти цьому.
Переклад з німецької ІноПреса