Український письменник Юрій Андрухович розповів німецькому виданню Frankfurter Rundschau про вплив кавказької кризи на Україну та чому він вірить у відновлення єдності Заходу.
З: Пане Андрухович, що ви відчули, коли росіяни ввійшли у Грузію?
В: Звичайно, мене переповнили змішані почуття: з одного боку – жаль, з іншого – також і лють, якої я від себе навіть і не сподівався. У будь-якому випадку, для мене це був дуже драматичний досвід. Російська політика нагадала мені злочинну поведінку людей, які не знають меж у своїй агресії, і таке відчуття не полишало мене під час цієї війни на Кавказі.
З: Український Президент Віктор Ющенко хоче привести країну до НАТО всупереч проголошеній волі Росії. Чи не виникають у Вас побоювання, коли Ви згадуєте про дії росіян на Кавказі?
В: Звичайно, уся ця кавказька каральна акція була спланована так, щоб якимось чином вплинути і на Україну. Передусім, на її рішення прагнути членства у НАТО. Проте в Україні досягнуто протилежного ефекту. Останні опитування показують, що кількість українців, які підтримують членство у НАТО, постійно зростає. І тепер співвідношення між прихильниками та противниками вступу становить вже 50 на 50, у той час як раніше кількість противників НАТО в Україні була значно більшою. Отож, якщо розглядати дії Росії як спеціальну операцію із залякування України, то вона зазнали невдачі.
З: Чого очікуєте Ви після вступу України до НАТО? Чи дійде справа до серйозного протистояння із Москвою?
В: Я не можу про це судити зараз, але стосунки Росії з Україною вже сьогодні дуже напружені. І я переконаний, що рішення Росії визнати Абхазію та Південну Осетію ще більше загострило ситуацію.
З: Ви зазначили, що більшість Ваших земляків раніше були проти вступу до НАТО, а тепер ситуація змінилася під враженням від війни на Кавказі. Однак схід та південь України залишаються проросійськими. Чи існує небезпека поділу України у разі виникнення суперечки із Росією?
В: Так, звичайно. Це можна чітко побачити вже зараз. На даний момент, мабуть, найважливіше завдання українського керівництва та й взагалі політичних еліт – проводити таку політику всередині країни, яка б стримувала поглиблення розколу. Проте ми, звичайно, не можемо після цієї війни ігнорувати зовнішній фактор, а саме – позицію Москви. Це доволі складне завдання для українського керівництва.
З: У чому Ви вбачаєте причини агресивних дій росіян? Це пов‘язано з тим, що Росія знову усвідомлює себе імперією?
В: Так, пов’язано. А ще такі дії, безперечно, були російською відповіддю на відокремлення Косово від Сербії. Росія, як і раніше, намагається поводитися як друга та рівносильна США світова держава. Тому також пробує «мавпувати» американську манеру поведінки в політиці. Також росіяни відчувають образу за те, що проблема Косово була розв‘язана без них. І ось, із початком війни у Грузії, настав момент для відповіді Росії.
З: Захід не допоміг Грузії у цій ситуації. Чи вважаєте Ви, що він допоміг би Україні?
В: Я не погоджуюсь із тим, що Захід не допоміг Грузії. Тим, що Грузія сьогодні ще існує як держава, вона повинна завдячувати Заходу. Проте я вважаю, що Захід міг би гостріше зреагувати під час першого етапу цього конфлікту. Але це лише моя думка: я не політик і не дипломат. Що стосується України, то я вже бачу спроби Заходу зробити щось наперед для запобігання конфлікту. Наприклад, вперше з Брюсселя заявили, що ЄС повинен вже зараз сформулювати умови вступу для України. Це для мене явний сигнал того, що Україна буде членом ЄС.
З: Але європейці у цьому питанні не одностайні: це навряд чи полегшує ситуацію?
В: Дійсно, це значно ускладнює ситуацію. Проте я переконаний: Захід знову буде єдиним - і дуже скоро. Передумова для цього вже є - агресивна політика Росії. Наступна: зміни в США після виборів. У Заходу немає іншого вибору, окрім єдності.
З: Чи хотілося б Вам більшої підтримки та солідарності з боку європейських інтелектуалів, художників, письменників?
В: Так, звісно. Більше розуміння, більше солідарності. І я сподіваюся, що у світлі недавніх подій наші позиції багато в чому співпадуть.
Брав інтерв‘ю: Вольф Шеллєр
Анкета
Юрій Андрухович народився у 1960 році у Івано-Франківську, що на заході України, починав як поет. У 1990х роках почав публікувати романи та есе. У Німеччині його книги виходять у видавництві Suhrkamp. У березні 2006 року отримав Лейпцизьку книжкову премію за Європейське порозуміння між народами.
Оригiнал статті:
http://fr-online.de/in_und_ausland/kultur_und_medien/feuilleton/?…