Європейці планують на саміті ЄС-Україна в Евіані, який відбудеться у вівторок 9 вересня, запропонувати Україні угоду про асоціацію. Але стосовно суті угоди думки країн-членів ЄС розділилися, - пишуть Арно Лепармантьє і Філіп Рікар в французькій Le Monde.
У розпал грузинської війни Польща, Чеська Республіка, країни Балтії, Велика Британія і Швеція підтримують Україну, яка вимагає поглибленої угоди, спрямованої на європейську інтеграцію України. Але Німеччина, Австрія і країни Бенілюксу не хочуть остаточно відкривати двері для приєднання України до Європейського Союзу (ЄС) у приступі емоцій. Політичні чвари всередині прозахідного табору в українському уряді лише посилюють ці побоювання.
Тому у середу, 3 вересня, на зустрічі послів 27 країн в Брюсселі не вдалося дійти консенсусу. Представники уряду Франції, що нині головує в ЄС, мали в четвер (4 вересня – прим.пер.) зустрітися з українцями та знайти компроміс щодо саміту 9 вересня. Українці не повинні недооцінювати вплив грузинської війни на позицію європейців, - зазначають французи.
Тривалий час Франція рухалася в цьому напрямку із певними застереженнями. Противник приєднання Туреччини, Ніколя Саркозі не відкидав ідею про початок процедури приєднання України. Немає жодних сумнівів, що Київ – європейська столиця, - заявив у кінці травня глава французької державі у Варшаві. Ми готові до серйозних кроків, - зазначив високопоставлений французький дипломат.
Пропонуючи угоду про асоціацію, Франція збирається переконати в її доцільності країни, які опираються цьому кроку, зокрема, Нідерланди. Ця країна противиться розширенню ЄС, виходячи з права заперечення, закладеного в Європейській конституції 2005 року. Як би там не було, будь-яка угода про асоціацію вимагає ратифікації усіма 27 членами Союзу.
Аби уникнути суперечки, проект спільної декларації ЄС-Україна, текст якого було надано Le Monde, зазначає, що угода про асоціацію залишає відкритим питання про майбутній прогрес у розвитку стосунків ЄС та України. Це твердження подібне до того, яке використовувалося для Туреччини в 1963 році і до якого Анкара постійно апелювала, вимагаючи приєднання до Союзу. Але Туреччина так і залишилася поза межами ЄС.
Згідно із проектом декларації, Україна – також європейська країна, яка має спільну історію із країнами Європейського Союзу. Українці хотіли б, щоб сюди додали також поняття про спільну ідентичність. Противники надто швидкого приєднання відмовляються кваліфікувати Україну як європейську країну, адже це поняття надто близьке до терміну європейська держава. Відповідно до статті 49 угоди в Ніцці, така характеристика дає право претендувати на членство в ЄС. Французи наполягають на тому, що текст декларації не матиме юридичного значення. Але практика засвідчила важливість політичних декларацій.
Українці домагаються спрощення процедури видачі європейських віз. Але Німеччина, країни Бенілюксу і Іспанія відмовляються від прискорення цього процесу, який може збільшити потік мігрантів. У ЄС хочуть, щоб у тексті проекту декларації було уточнено, що це можливо у довгостроковій перспективі.
Оригiнал статті:
http://www.lemonde.fr/archives/article/2008/09/04/les-europeens-d…