В жорстокій політичній боротьбі в Києві Росія та Захід стали символами, які безжально експлуатують місцеві політики, - пише кореспондентка Меґан Стек в американській The Los Angeles Times
Урядова коаліція опинилася на межі розвалу, поки Президент і Прем’єр-міністр з’ясовували між собою, ким буде для них Росія – ворогом чи другом.
Вони знову вчепилися одне одному в горлянку – політичні леви цієї країни: Президент із обличчям, вкритим слідами від отруєння, що мало не вбило його чотири роки тому, та Прем’єр-міністр із золотою косою, яка колись боролася за демократію на боці Президента.
Секретаріат Президента тепер називає Прем’єр-міністра Юлію Тимошенко зрадницею, яка відмовляється виступати проти Москви. У відповідь Тимошенко говорить, що Президент Віктор Ющенко наче «з ланцюга зірвався», довівши конфронтацію з Росією до загрозливого для України рівня.
Війна в Грузії закінчилася. Але війна навколо війни в Грузії неослабно триває в Україні – колишній радянській республіці, що, як і Грузія, викликала гнів Москви, розбудовуючи стосунки із Заходом. Більшість очікує, що розвал урядової коаліції в цій країні стане офіційним цього тижня – передсмертний подих виснаженого альянсу, який вже ледь тримався в останні місяці.
Хитка рівновага була порушена через суперечку, яка поглиблювалася, щодо питання: як реагувати на дії агресивної останнім часом Росії. Політичний безлад – це частково початок перегонів до президентських виборів 2010 року, але водночас це - боротьба через «екзистенційне питання», що мучить країну – яка в ідентичності своїй розривається між Росією і Заходом.
Війна між Росією і Грузією принесла в цей регіон відчуття кризи і неспокою. «Розжирівши» на нафтових і газових статках, Москва дала зрозуміти, що має намір здійснювати силовий тиск на своїх сусідів – колишні республіки Радянського Союзу – які вважає регіонами своїх «привілейованих інтересів», про що зазначив російський президент Дмітрій Медвєдєв минулого місяця.
Україна, як жодна інша країна, прив’язана до Москви глибокими давніми імперськими і культурними зв’язками. Викликавши гнів Москви, Україна стала близьким союзником Сполучених Штатів, а українська влада розлютила Росію, лобіюючи членство в Європейському Союзі і Північноатлантичному альянсі. Але чимало українців продовжують відчувати сильну прив’язаність і лояльність до Росії.
Сьогодні замість того, щоб об’єднатись і зміцнити курс в геополітичних маневрах,
українська влада втягнула себе в міжусобні чвари навколо того, якою має бути їхня держава і до кого вона має схилятися. Як жодна інша подія із часів розвалу Радянського Союзу, війна в Грузії оголила слабкості України.
Коли Росія відправила авіацію, колони танків і тисячі солдат в Грузію минулого місяця, Ющенко, який давно відверто критикував Москву, був розлючений. Він вилетів в Тбілісі – столицю Грузії – щоб висловити солідарність із президентом кавказької держави і запровадив обмеження для російського Чорноморського флоту, чия база знаходиться в Україні на основі довгострокового договору оренди.
Тимошенко навпаки привертала увагу своїм мовчанням. Прем’єр-міністр відправила свого представника в Тбілісі і надіслала гуманітарну допомогу. Але не засуджувала Росію, не проголошувала жодних рішучих заяв.
Секретаріат Президента звинуватив її у «державній зраді і політичній корупції» і натякнув на можливе відкриття кримінальної справи проти неї.
«Думаю, що вона уклала угоду із Кремлем…, - сказав Роман Зварич, депутат від партії Ющенка. – Прем’єр-міністр країни не може мовчати, коли її суверенну територію використовують як базу для атаки проти її союзника».
Минулого тижня Генеральний прокурор раптово викликав Тимошенко на допит щодо отруєння діоксином Ющенка в 2004 році, яке могло стати смертельним. Допит – не більше ніж політична хитрість, кажуть її соратники.
Зі свого боку, запевняють вони, Президент зайшов надто далеко у своїй критиці Москви. Він не лише довів політичну напруженість до, за їхніми словами, небезпечного рівня, але й також відштовхнув від себе тих українців, які мають етнічні та культурні зв’язки з Росією і які бояться викликати її гнів.
Така точка зору, здається, набуває підтримки. Рейтинги підтримки Ющенка впали до однозначних показників, як повідомляють аналітики зі всіх політичних таборів.
«Підтримка [грузинського президента Михаїла] Саакашвілі Ющенком розгнівала Росію і розбудила ведмедя, який так довго спав, - каже Ганна Герман, депутат від прихильної до Москви Партії регіонів. – Наразі Україна в найгірших стосунках із Росією за всю історію своєї незалежності».
Сьогоднішній Київ (столиця країни) – загартоване в боротьбі місто, у якому тривалий час вирували продемократичні і антиросійські пристрасті Помаранчевої революції 2004 року, що привели до влади Ющенка і Тимошенко. Колишнє територія наметового містечка на Майдані Незалежності – тепер місце зібрання вбраних в чорне молодих людей, які міцно обіймаються, п’ють дешеве пиво і співають рокові пісні.
У Києві вирує політика: місцева політика, політика у власних інтересах, політичні ігри, де ставки - влада і гроші. Тут кожен має прес-секретаря. Навіть, здається, що у прес-секретарів є свої прес-секретарі. Усі вони хочуть говорити в засобах масової інформації, якщо тільки не готують якийсь новий прихований хід – лише тоді грають у мовчанку.
Іноді виникає відчуття, ніби в цьому місті Росія і Захід відбиваються у власних тінях, стають символами, що використовуються як зброя у безперервних колотнечах, схожих на гладіаторські бої: до них звертаються через асоціації, які вони викликають у певних груп виборців, а згодом із тих же причин їх відкидають.
Чимало аналітиків тут вважають, що українські політики ближче схиляються до московського панування – це засвідчила стриманість Прем’єр-міністра у критиці Росії і стабільна популярність промосковського політика Віктора Януковича – колишнього прем’єр-міністра, чия Партія регіонів має найбільше місць у парламенті і який багатьма вважається третім серйозним претендентом на президентських виборах.
Деякі аналітики переконані, що Москва спланувала цю кризу, щоб відправити Ющенка у політичне небуття і втримати Україну від приєднання до НАТО або зближення з Європою.
«Усі ці зміни, Росія доклала до них руку… щоб привести до влади лояльних до Москви людей, - сказав Вадим Карасьов – директор Інституту глобальних стратегій – київського аналітичного центру. – Їй абсолютно не потрібно застосовувати тактику, яку ми побачили в Грузії. В Україні Росія може використати «м’яку силу» і повільно адаптувати Україну відповідно до своїх вподобань».
Карасьов, що вважається наближеним до Президента, стверджує, що Росія провадить послідовну кампанію для того, щоб знов встановити контроль над Україною.
«Усе це стосується зміни української зовнішньої політики та міжнародної ідентичності, - сказав він. – Усе інше – лише наслідки».
Переклад з англійської Glavred.info