Криза в Грузії могла би змусити українську прозахідну коаліцію, що народилася з надр помаранчевої революції грудня 2004 року, тісніше згуртувати лави, щоб протистояти Росії. Нічого подібного не відбулося. Зовсім навпаки, пише в сьогоднішньому номері газети Le Figaro журналіст П’єр Руслен.
Насправді, вторгнення Москви в Грузію прискорило розлад між президентом Віктором Ющенком і прем'єр-міністром Юлією Тимошенко. Остання відмовилася від відкритої критики на адресу Росії, тоді як глава держави відкрито встав на сторону Грузії.
Криза в урядовій коаліції вибухнула учора. Якщо не вдасться сформувати нову коаліцію, незабаром можуть відбутися нові парламентські вибори. Президент Віктор Ющенко, популярність якого постійно падає і який користується підтримкою всього 14% депутатів, відразу звинуватив Росію в бажанні дестабілізувати його країну.
Виходить, його суперниця і колишня спільниця Юлія Тимошенко перейшла на сторону ворога і тепер захищає інтереси Кремля? Слова Володимира Путіна про її "популярність" і "ефективності" цілком могли змусити в це повірити. У будь-якому випадку, саме така найбільш розповсюджена версія в президентському оточенні, що обвинуватило прем'єр-міністра в "державній зраді".
Можливо, Тимошенко просто перебуває під владою своїх амбіцій і думає, що її інтерес полягає в тому, щоб кинути Ющенка, а не вставати з ним пліч-о-пліч у його лобовому протистоянні з Росією? Або, навпаки, "цариця" зі світлою косою - справжня патріотка, переконана в тому, що для захисту національних інтересів України необхідно виявляти такт у спілкуванні з Кремлем, а не робити з нього ворога?
Відповідь на ці питання невідома, але має вирішальне значення для майбутнього України. Імовірно, можна знайти середній шлях між проросійською політикою Партії регіонів колишнього президента Віктора Януковича і рівнянням на Захід Віктора Ющенка. Рішення цілком залежить від виборців, що проживають у цій країні з 46-мільйонним населенням.
Захоплений помаранчевою революцією, Кремль, можливо, і не організовував сьогоднішню кризу, у чому його звинувачує український президент, але Москва, без усякого сумніву, не може залишитися до нього байдужою. У Бухаресті, на останньому саміті НАТО, Володимир Путін сказав Джорджу Бушу, що Україна навіть "не є державою", тому що велика частина її території була "подарована" їй у часи Радянського Союзу, і що вона "припинить своє існування як держава" у випадку вступу в НАТО.
Після вторгнення Росії в Грузію постало питання про Україну, з її 30% російськомовного населення. Особливо гостро відчувається воно в Криму, адже більш як половина населення півострова - етнічні росіяни. У Севастополі, де базується російський Чорноморський флот, росіяни складають біля трьох чвертей населення. Так само, як у випадку з Абхазією і Південною Осетією, Росія видає їм паспорти, щоб підсилити свій вплив у регіоні.
Термін дії російсько-українського договору про дружбу і співробітництво минає в грудні цього року. Договір, що передбачає базування російського флоту в Севастополі, діє до 2017 року. А постачання 80% експортованого в Європу російського газу здійснюються через територію України. Тобто для Москви ставки високі.
Угода про асоційоване членство в ЄС, запропоноване 9 вересня Європейським союзом, дозволило вигадати час. Щоб не зачепити Кремль, питання про вступ у Євросоюз залишилося невирішеним, оскільки європейці дотепер - і більше, ніж коли-небудь, - розділені на тих, хто хоче приєднати Україну до Заходу, і тих, хто прагне зберегти відносини з Росією.
Для того, щоб Європа змогла позбутися від цієї подвійності, українці мають розгадати таємницю Тимошенко і виробити прозору і реалістичну політику щодо Росії. Це один з уроків, який потрібно винести з грузинської кризи.