Найсумніший у світі національний гімн починається так: «Ще не вмерла Україна». Образно кажучи, ця країна «на ладан дихає», - пише Йенс Мюлінг в німецькій Der Tagesspiegel.
Тож нікого не дивує, що і голоси з політичної сцени найбільшої за площею країни Європи звучать переважно так, наче вона ледь жива.
Найбільш пронизливі голоси у цьому хорі фаталістів зараз лунають із Криму. Якщо зорієнтована на Росію більшість населення півострова вже давно опирається його інтеграції в Україну, яку намагається провадити центральна влада, то зараз у фарватері грузинського конфлікту регіональна влада вдалася до спроби відкритого повстання. Із автономного регіону пролунав заклик до Києва визнати на догоду Москві незалежність сепаратистських республік Південної Осетії та Абхазії. Цей випад може зміцнити Президента Ющенка, який списує хаос, що перманентно триває у країні, переважно на зовнішні впливи, у його параної. Остаточний розрив коаліції з Прем’єр-міністром Юлією Тимошенко він також обґрунтував тим, що вона не хотіла підтримати його в оцінці грузинської кризи.
Наразі ніхто не знає, чию пісню співає Тимошенко. Якщо раніше Прем’єр-міністр полювала на голоси виборців із гучними антиросійськими нотками у голосі, то тепер, здається, вона поставила все на те, щоб задовольнити свої президентські амбіції, виступаючи спільно із Москвою. Удавана боротьба за вибір напрямку – Захід чи Схід, Європа чи Росія – насправді виявляється бійкою за посади, а виборцям вже давно відведена роль хору, чиїми голосами вміло диригують хіба що на догоду особистим владним прагненням.
Справжнього хору з цього не вийде. Тим паче, що по той бік кордону вже тривалий час голосно підспівують. Росія, яка прагне зберегти військово-морську базу у Севастополі і після передбаченого угодою терміну його виведення у 2017 році, активно підтримує «незалежницькі» прагнення у Криму. Кримський конфлікт вигідний і США, оскільки він – як і у випадку грузинської кризи – міг би підкреслити нагальність українського членства у НАТО, чого і прагне Вашингтон для стримування Росії. Захід не може «прогинатися», коли на «вільні нації» чиниться тиск – наголосила нещодавно держсекретар США Кондолізза Райз : «Ані в Грузії. Ніде».
Якщо Україна не хоче «піти на дно» під час цього сповненого дисонансу концерту, то її політичній еліті слід якнайшвидше оволодіти собою і усвідомити, що така країна як Україна може існувати лише за умови балансу інтересів між Сходом та Заходом, а також між частинами її власного «просхідного» та «прозахідного» населення. Бо той, хто стає маріонеткою для реалізації зовнішніх інтересів, підпорядковуючи політичні рішення про напрям розвитку своїм владним амбіціям, загине. На концерті світових держав Київ повинен співати єдиним, своїм власним голосом. Ще не вмерла Україна. Але зараз до цього зовсім недалеко.
Оригiнал статті:
http://www.tagesspiegel.de/meinung/kommentare/;art141,2618486…