Київ може стати столицею першої парламентської республіки на пострадянському просторі. Якщо, звісно, Юлія Тимошенко одержить повноваження «залізного канцлера», пише Олег Одноколенко в російському тижневику Итоги.
Навряд чи якесь українське застілля обійдеться без тосту: «Щоб у нас було все, що мають інші, та навіть трошечки більше!» Так, власне кажучи, воно й сталося. Окрім глобальної фінансової кризи, що не оминула і українську економіку, офіційний Київ одержав ще й політичну, позначену розпадом помаранчевої коаліції у Верховній Раді. І тепер, якщо за тридцятиденний термін пропрезидентська Наша Україна та Блок Юлії Тимошенко не зуміють відновити відносини або не створять нову коаліцію у складі БЮТ і Партії регіонів, Україні загрожує ще й парламентська криза, що може призвести до розпуску Верховної Ради та чергових позачергових виборів.
Але й це ще не все. Залежно від того, як розгортатимуться події, Президент Віктор Ющенко, над яким дамокловим мечем висить загроза імпічменту, може вжити й радикальних заходів, що передбачають використання силового ресурсу. Контрольний термін – до 31 жовтня. Потім, як публічно заявив міністр оборони України Юрій Єхануров, йому не буде за що закуповувати продукти. А голодна армія, як відомо, воює не за наказом, а сама по собі…
Дама запрошує кавалерів
Кавалерів, як і раніше, двоє – Віктор Ющенко, за яким стоять Вашингтон і НАТО, й Віктор Янукович, за яким маячить тінь головного олігарха країни Ріната Ахметова та, як стверджують недоброзичливці, Кремля. Першому Юлія Тимошенко пропонує другий президентський термін у контексті парламентської республіки, тобто з обмеженими президентськими повноваженнями та розширеними прем’єрськими – для себе. За цих самих умов пропонується підтримка у боротьбі за президентське крісло й Віктору Януковичу. І щоб запобігти можливим проблемам надалі, високі договірні сторони, що представлені БЮТ і Партією регіонів, уже внесли до Верховної Ради законопроект про дворівневу модель виборів.
У чому його суть? Якщо за результатами першого туру жодна партія не здобуде більшості – тобто 226 депутатських мандатів, ЦВК автоматично приймає рішення про другий тур.
А якщо і у другому турі жодна партія не вирветься у лідери? І такий варіант передбачено. По-перше, наразі БЮТ і Партії регіонів за умов «технічної коаліції», що вже де-факто відбулася, зовсім нескладно підняти прохідний бал до парламенту хоч до п’ятнадцяти відсотків. У результаті він може стати двопартійним, і домовлятися стане набагато легше.
По-друге, як стало відомо «Итогам», і в БЮТ, і у Партії регіонів, крім завищеного прохідного цензу, активно обговорюють ідею про так званий бонус для переможця. У такому разі парламентська більшість з 226 голосів та право обіймати посаду глави уряду одержує партія, яка дістанеться до фінішу першою з будь-яким результатом.
Дотепер вважали, що перемога у першому турі у будь-якому разі забезпечена прибічникам Віктора Януковича. Але наразі це вже не факт. Після того, як Юлія Тимошенко обрала принципову позицію щодо російсько-грузинського конфлікту, її рейтинг на Західній Україні скоротився вдвічі, зате підвищився у центрі й навіть на сході. І тепер вона найпопулярніший український політик, позицію якого доводиться враховувати всім політичним силам, у тому числі й тим, які намагаються впливати на ситуацію з-за кордону.
Один із харизматичних лідерів Партії регіонів Тарас Чорновіл підтвердив, що вони приречені на політичну співпрацю з БЮТ – чи то у форматі коаліції, чи то у контексті двопартійного парламенту, що загалом не змінює суті.
Але при цьому він зазначив, що, враховуючи бажання Юлії Тимошенко залишатися главою уряду, Партія регіонів висуває низку умов. По-перше, конституційні повноваження влади будуть чітко прописані. По-друге, регіонали згодні з тим, що повноваження Президента можуть бути урізані, але, як мовиться, не докорінно. Третя умова: після прийняття угоди з ПР Тимошенко не має претендувати на президентську посаду, яка зарезервована за Віктором Януковичем. І це, на думку Тараса Чорновола, забезпечить політичну стабільність у країні.
Втім, мріяти, як і вибудовувати політичні прогнози, звісно ж, не шкідливо. Але також потрібно враховувати, що такий сценарій можливий тільки за умови, що буде прийнято бюджет на наступний рік, а до Конституції країни внесуть відповідні зміни щодо парламентської форми правління.
Як відомо, презентація бюджету вже відбулася. Президентські повноваження трохи урізані та продовжуть «тріщати по швах». Однак Віктор Ющенко ще залишається Президентом, і далеко не всі його адміністративні можливості використані.
Українець з плюсом
Прозахідний ухил політики Президента Віктора Ющенка, схоже, не залишає йому шансів на збереження президентської посади після намічених наступного року виборів.
У політичному спектрі України КПУ – це партія-парія, з якою, принаймні на словах, ніхто не хоче мати справи, у тому числі й регіонали. Насправді ж комуністи і Партія регіонів неодноразово опинялися «в одному окопі». Наприклад, нещодавно, коли з’явилася пропозиція ініціювати імпічмент Президенту за незаконне постачання озброєння режиму Михаїла Саакашвілі. Тепер комуністичний лідер Петро Симоненко вимагає оголосити імпічмент на тій підставі, що Ющенко не тільки занурив Україну в націоналістичний дурман, а й демонстративно продовжує нехтувати думкою більшості українців, які не поділяють його позицію і щодо вступу до НАТО, і щодо оцінки подій на Кавказі.
Як відомо, формальним приводом до нинішньої політичної кризи стала спроба Віктора Ющенка і його соратників з президентського апарату протягнути через офіційні структури засудження так званої російської агресії стосовно Тбілісі. Але усе завершилося безрезультатним розмахуванням грузинським прапором у залі засідань Верховної Ради.
Причому Юлія Тимошенко – і як глава уряду, і як лідер однієї з найвпливовіших політичних сил – цю ініціативу теж рішуче не підтримала. Не поставила вона свого підпису й під санкціями щодо Чорноморського флоту, за що її назвали зрадницею та звинуватили у змові з Росією. Аналогічну оцінку дістала й позиція Партії регіонів, лідер якої на засіданні парламенту виступив із неочікуваною, у тому числі й для Москви, ініціативою визнати незалежність Абхазії та Південної Осетії.
Простіше кажучи, конституційна більшість українського парламенту – яка потім і проголосувала за санацію президентських повноважень – опинилася по різні боки барикади з Президентом. У чому тут фішка? Пояснення – у суті претензій президентської сторони до опонентів, які нібито не витримали «кавказького» випробування. За словами лідера Європейської партії, що входить до блоку НУ-НС, Миколи Катеринчука, «справжні українці» повинні були беззастережно прийняти консолідоване рішення щодо подій на Кавказі – тобто таке, яке, наприклад, було прийнято НАТО. Причому саме це «рішення» чомусь називається «думкою народу».
З урахуванням того, що БЮТ і Партія регіонів – наймасовіші політичні організації в Україні, до того ж громадська підтримка атлантистів у державі фактично мінімальна, їх апеляцію до громадської думки можна вважати мовною фігурою, яка нічого у собі не містить. Окрім, звичайно, бажання правлячої верхівки усіма правдами, а швидше неправдами, догодити Заходу. Зрештою прибічники Віктора Ющенка розкрили свої карти,
пожалівшись у прямому ефірі, що, мовляв, зі вступом до НАТО і ЄС тепер доведеться зачекати. Оскільки Україна продемонструвала «нездатність забезпечити реалізацію європейського вектора у зовнішній політиці».
Так у чому ж сила, брате, - у правді або у заданому векторі? Для Віктора Ющенка, схоже, у векторі. Й іншого йому не дано, оскільки, крім підтримки Заходу, він може розраховувати тільки на підтримку Західної України, де за послідовну антиросійську позицію його вважають не просто українцем, а українцем з плюсом.
Але якщо розвиток політичної ситуації піде за найгіршим сценарієм, навряд чи стане необхідним доводити співучасть Віктора Ющенка у руйнуванні територіальної цілісності країни. Причому відколеться не Крим, а саме Західна Україна, яка так і не стала органічною частиною цілого. Найперше тому, що інша Україна так і не змогла «переварити» західноукраїнські духовні цінності (наприклад, в образі Шухевича і Бандери), які їй насильно нав’язували протягом останніх двох десятиліть. При Вікторі Ющенку – особливо активно.
І було б дуже дивно, якби цей експеримент відбувся вдало. Як відомо, радянська історична наука обходила той факт, що західні українці і так звані східняки під час Другої світової війни перебували переважно у різних окопах, що це був ідеологічно й культурно розколотий етнос, який, як можна тепер судити, так і не вдалося склеїти ні на ідеалах пролетарського інтернаціоналізму, ні на націоналізмі, сильно підживленому махровою русофобією. Простіше кажучи, по обидва боки Дніпра живуть зовсім різні українці, і це потрібно сприймати як даність.
Бій після перемоги
Наївно було б сподіватися, що Юлія Тимошенко візьме за взірець тепер уже по суті колишнього спікера Верховної Ради Арсенія Яценюка і за колишніми коаліційними домовленостями автоматично складе прем’єрські повноваження. Для неї Кабінет Міністрів – це та панівна висота, з якої зручно починати будь-яку битву: і за президентство – у випадку, коли з Партією регіонів не вдасться домовитися щодо ключових моментів, - і за посаду залізного канцлера Всієї України.
Поки ж, як стало відомо Итогам, переговорний процес триває хоч і не без труднощів, але цілком динамічно. Начебто досягнуто певного консенсусу щодо імперативного мандату, який забороняє народним обранцям переміщення у вільному польоті з фракції до фракції. Немає суттєвих заперечень і проти реформи системи місцевої влади – усі повноваження передаються радам та виконкомам, наглядати за якими мають префектури замість адміністрацій, - однак цілковитої визначеності у термінології поки немає. Також відомо, що ідея обирати Президента не всенародно, а депутатським корпусом, підтримки не здобула. Не передбачено й можливості проведення дострокових парламентських та президентських виборів. Та це, як визнають обидві сторони – і БЮТ, і Партія регіонів, - величина змінна. Якщо Віктор Ющенко не буде робити «зайвих рухів», йому, можливо, й дадуть добути свій термін до кінця…
Але найпринциповіше питання, на яке не може бути точної відповіді, - як довго Юлія Тимошенко та Віктор Янукович готові йти пліч-о-пліч у справі побудови парламентаризму в Україні? Якщо, приміром, регіонали в останню мить усе ж висмикнуть з-під неї прем’єрське крісло разом із розширеними повноваженнями, не виключено, Юлія Тимошенко безумовно піде на президентські вибори, а вигравши їх, зробить усе можливе і навіть неможливе для відновлення президентської республіки. Вона вміє!
Втім, це найекстремальніший сценарій. Імовірніше, високі договірні сторони, враховуючи роздратування, накопичене в електорату і щодо виборів, і до всіх без винятку політичних сил, не будуть влаштовувати бої після перемоги. В усякому разі, у найближчій перспективі. А там подивимося. З більшою імовірністю в Україні можна спрогнозувати хіба що погоду.