Після нещодавнього візиту у Росію колишній держсекретар США Генрі Кіссінджер порекомендував відкласти вступ України у НАТО, щоб не заважати розвитку демократії в Росії, - пише Віктора Басюк у американському виданні The Washington Times.
Проте аналіз пана Кіссінджера випускає з уваги певні основи російського еволюційного процесу та українсько-російських стосунків.
Після розвалу Радянського Союзу Росія розробила альтернативу комунізму у формі культурології. Насправді, це відродження слов’янофільського вчення, котре датується 19-им століттям.
Як і слов’янофільство, культурологія відкидає західний універсалізм, вірить у верховенство російської культури, наполягає на месіанській долі Росії та розглядає Росію як «окремий світ». Її розробляють на колишніх кафедрах марксизму-ленінізму, вона є обов’язковою для вивчення у середніх навчальних закладах і майже завжди є обов’язковим курсом під час першого року навчання в університеті.
Культурологія – інструмент влади російського авторитарного режиму, який допомагає контролювати населення, проте основним інструментом його влади наразі є нафта. Крім використання нафти як інструменту політичної влади стосовно «ближнього зарубіжжя» та Західної Європи, Росія перетворює свою нафтову могутність у військову. Росія суттєво розширює свої військово-морські сили, очікується побудова п’яти чи шести атомних авіаносців.
Еволюційний процес не оминає Росію, проте він повинен виникати у самому суспільстві. Більш того, у світі, якому властива взаємозалежність, революція суспільства у Росії повинна зумовлюватися як внутрішніми, так і зовнішніми чинниками.
Прагнення свободи – потужний внутрішній соціальний чинник еволюції в напрямку демократії; він спричинив мирні «кольорові революції» у трьох колишніх радянських республіках – Грузії, Україні та Киргистані.
Проте в Росії над ним нависає тяжка історична спадщина: сотні років автократії. Багатьом росіянам подобається, коли за них приймають рішення, коли є «батюшка», який віддаватиме їм накази та гарантуватиме безпеку. Автократія майже стала частиною системи цінностей багатьох росіян так само, як експансіонізм став частиною ментальності багатьох представників російської еліти. Отож, російському суспільству потрібна зовнішня допомога більше, ніж іншим.
Захід повинен розробити політику для заохочення прагнення до свободи серед росіян. Така політика повинна включати суттєвіші зусилля для збільшення кількості персональних контактів росіян із мешканцями Заходу. Можна збільшити інтенсивність подорожей та культурного обміну. Потрібно буде підтримувати види діяльності, які прямо чи непрямо стимулювали б розвиток громадянського суспільства у Росії, оскільки саме таке суспільство творить приданий ґрунт для свободи.
Тільки коли в суспільстві виникнуть та стануть явними сильні передумови для демократії, російське авторитарне правління почне рухатися у напрямку реформ.
Основна причина, чому Росія активно протестує проти приєднання України до НАТО – не національна безпека, а побоювання - у разі її вступу до альянсу – назавжди втратити шанс зробити Україну з її значними економічними та технологічними ресурсами своїм васалом, якщо взагалі не рівноправним членом Російської Федерації. Крім того, існують серйозні соціально-політичні причини таких заперечень.
Протягом століть російських дітей вчили у школі, що «Київ – мати міст руських». Їхнім батькам складно пояснити, чому Київ – за кордоном і навіть не пов'язаний із Росією. Так само складно багатьом патріотичним росіянам прийняти те, що історія Росії розпочинається у 14-му столітті з варварського панування Москви, а не з Києва, котрий за три століття до того за часів правління князя Ярослава Мудрого вже був столицею великої, економічно та культурно процвітаючої європейської держави.
Російські впливи дуже сильні в Україні, до того ж, в України нестабільна політична ситуація. На даний момент, Партія регіонів на чолі із проросійським колишнім Прем’єр-міністром Віктором Януковичем – найбільша партія в Україні, вона утримує більшість в українському парламенті. Нинішній демократичний уряд Прем’єр-міністра Юлії Тимошенко ледве тримається на плаву.
Не відкладати, а навпаки прискорити процес поступу України до НАТО було б в інтересах національної безпеки США. Враховуючи нинішній стан речей, Україні знадобиться не один рік, перш ніж вона приєднається до альянсу. Якщо процес скоротити, Україні залишиться менше часу бути яблуком розбрату та джерелом суперечок між Заходом та Росією.
Будучи членом НАТО, Україна стане вільнішою від впливів проросійських сил та швидше розвинеться у зрілу, сповнену життя демократію. Враховуючи історичні, економічні та близькі культурні зв’язки із Росією, Україна могла би стати важливим каталізатором демократичного розвитку в Росії.
Віктор Басюк – консультант з питань національної безпеки у Вашингтоні, автор книги Технологія, світова політика і політика Америки і зараз займається написанням книги під назвою Куди прямує Америка після світового панування?
Оригiнал статті