Ціна оренди військово-морської бази у Севастополі та інших російських військових об’єктів у Криму – давній предмет суперечок між Москвою та Києвом. Днями про необхідність підвищити орендну плату (зараз – близько $ 100 млн. на рік) заговорив лідер Партії регіонів Віктор Янукович, йдеться на сторінках російської газети Ведомости.
"Умови оренди баз Чорноморського флоту, ті, які зараз є, потрібно значно змінювати убік збільшення. Цих цін вже немає, вони - у минулому", - сказав він журналістам. Якщо і цей політик, якого вважають у Москві проросійським, вирішив привертати увагу виборців севастопольською темою, це означає, що тема популярна.
Але українські політики помиляються – жодного всесвітнього "ринку військових баз" не існує. Багато країн не платять гроші за бази, а, навпаки, отримують кошти від держав-клієнтів. Росія, втім, частіше платить гроші. Ціна залежить від місця розташування та значущості об’єкта. Зокрема, за оренду космодрому в Байконурі Росія щороку сплачує Казахстану $ 115 млн., а ще $20 млн. – за оренду об’єктів ПВО у Сари-Шагані, Габалінську радіолокаційну станцію в Азербайджані російські ПВО знімають за $7 млн., база ВМФ у сирійському порту Тартус обходиться приблизно у $4 млн. До залишення у 2002 р. бази у Лурдесі Москва щороку постачала режиму Кастор товарів на $200 млн. В’єтнам пропонував Росії орендувати базу в Камрані, що раніше перебувала у безкоштовному користуванні, за $ 300 млн. Росія від бази відмовилася.
Західні держави по-різному розплачуються за перебування своїх військ. Великобританія не платить Кіпру за використання його землі ні пенса – за умовами договору бази вважаються суверенною британською територією. США платить досить вибірково. Узбекистану за два роки оренди бази у Ханабаді виплатили $23 млн., Киргизія у 2002-2006 рр. за здачу аеропорту Манас отримувала щороку $2 млн., одначе після наполегливих вимог Бішкеку ціна була підвищена відразу у 75 разів: наразі ціна - $150 млн.
Втім, значно важливіше інше. Українські політики іноді розмірковують про значні компенсації, які отримує місцева влада у Західній Європі, Японії та Південній Кореї за використання їхніх земель під військові бази США. Суми справді значні: $700 млн. на японській Окінаві, $600 млн. у Південній Кореї та $237 млн. в Італії. Але платить ці гроші не Пентагон, а уряди приймаючих держав.
Росія також може похвалитися безкоштовними базами у Білорусі, Таджикистані та Вірменії. Одначе, щоб не платити за оренду, Москві доводилося інвестувати в економіку цих країн значні суми, а Душанбе Росія списала борг у $242 млн. Москва навряд чи зможе переконати Київ у необхідності спільної оборони чорноморських берегів. А це означає, що їй потрібно завчасно продумати матеріальні вигоди, які будуть здаватися Україні достатніми, щоб не вимагати виводу флоту із Севастополя.
Військова присутність за кордоном – дороге задоволення, яке може дозволити собі мало хто. Для утримання військ на іноземній території потрібні не тільки чималі матеріальні кошти, але й значні політичні зусилля. Збереження або ліквідація бази російського Чорноморського флоту в Севастополі, термін оренди якої спливає у 2017 р., - питання не так матеріальне та військове, як іміджеві. Відхід кораблів під андріївським прапором буде неприємною дипломатичною поразкою, особливо якщо згадати про вітчизняну історію останніх 150 років. Росії доведеться витратити дуже багато сил, щоб зберегти бази у Криму. Домовитися можливо, хоча має бути складна розмова про оренду об’єктів на українській території. Деякі політики вимагають, щоб Росія платила за кримські гектари за ринковою вартістю – близько $750 млн. на рік. У світовій практиці таких прикладів немає. Але зрозуміло, що українські політики, незважаючи на світову практику та незалежно від того, наскільки вони проросійські, будуть вимагати підвищення плати.