Україна пожинає плоди неуваги політиків до реального сектора економіки. Декілька років запеклої політичної боротьби і економічні експерименти зробили свою справу: країна опинилася не готова до викликів світової кризи
Перший удар – по металургах
Найсильніше криза ударила по металургії. Поки українські металургійні комбінати обмежуються скороченням робочого тижня і зменшенням заробітної плати на 25–30%. Стримуючим, хоч і тимчасовим чинником, можна вважати заяву прем'єр-міністра Юлії Тимошенко про націоналізацію підприємств, з яких звільнятимуть робочих. Навряд чи цього вдасться уникнути, оскільки падіння попиту на металургійну продукцію обіцяє бути затяжним, а конкурентних переваг, здатних вплинути в позитивному плані на цю галузь, немає. Ще непростіша ситуація в машинобудуванні.
Ключовою проблемою є скорочення платоспроможного попиту, що викликане відмовою комерційних банків від споживчого кредитування, перш за все автомобілів і побутової техніки. Зниження споживання в найближчі півроку може змінитися його обвальним падінням. Безробіття може стати однією з основних проблем української держави. Підсумком масових скорочень і урізування заробітної плати стане поява додаткової кількості безробітних, які будуть хорошим матеріалом для протестних виступів. Ті ж, хто збереже робоче місце, за рівнем оплати будуть відкинуті в 90-і роки. Наявність роботи ще не означатиме благополуччя. Бідність за наявності робочого місця – типова ситуація для України 90-х.
Проблеми в економіці не призвели до консолідації української влади. На відміну від влад багатьох країн, що виділили сотні мільярдів доларів на підтримку своїх виробників, в України для цього немає ні коштів, ні політичної консолідації. Антикризові проекти різних політичних сил більше нагадують піар-акції, ніж прагнення до реальної допомоги.
Захід підсилює вплив на Україну
Як і в 90-і роки, на економічну ситуацію знову впливає МВФ, за рекомендаціями якого діє українська влада. Виділення кредиту розміром у 16,5 млрд. дол. в короткостроковому плані стабілізує українську валюту. Проте надії частини політичної еліти на засоби фонду безпідставні. Виділені гроші підуть на те, щоб іноземні інвестори змогли вивести свої кошти з України. Цей нехитрий маневр прикривається керівництвом країни міркуваннями про зацікавленість міжнародних фінансових організацій надати допомогу Україні. Україна все більше перетворюється на ринок збуту продукції підприємств західних країн. Негативне сальдо зовнішньої торгівлі збільшується з кожним місяцем. І немає ніяких передумов для його зменшення. Ще в серпні 2007 року Міністерство економіки підрахувало, що негативне сальдо зовнішньої торгівлі в 2011 році може становити 0,5 млрд. дол. при зміні зовнішньоторговельної політики.
За дев'ять місяців поточного року негативне сальдо зовнішньої торгівлі становить 10,9 млрд. дол. І це при тому, що починаючи з 2000 року баланс експорту товарів набув позитивного характеру, який з 5,3 млрд. дол. зріс до 11 млрд. дол. в 2004 році. Відродження української економіки і перетворення її в конкурента на світовому ринку не входило в плани провідних країн світу, що стало серйозним стимулом для зміни влади в Україні. За прогнозами, дефіцит платіжного балансу до кінця 2009 року може наблизитися до 30 млрд. дол.
Кризу породжує сепаратизм
Над Україною висить реальна загроза посилення сепаратизму з подальшою дезінтеграцією і розпадом держави. Такий розвиток ситуації може бути спровокований економічною кризою. Саме економічний сепаратизм, підкріплений політичними гаслами, може стати реальністю в тих регіонах, які дають основні надходження до бюджету. В умовах падіння надходжень від продукції, що йде на експорт, не виключена ситуація, при якій місцеві бюджети зіткнуться з відсутністю коштів. Під приводом виконання соціальних зобов'язань і утримування інфраструктури може постати питання про припинення перерахування грошей до центрального бюджету.
У сепаратизму є і політична складова. На сході України ставлять пам'ятники жертвам УПА, а на заході країни вшановуватимуть їх як героїв. На півдні України споруджують пам'ятники Катерині Другій і Потьомкіну, а в центральних областях – гетьманові Івану Виговському, який одержав перемогу над російським військом під Конотопом. Все це робиться за рахунок місцевих бюджетів. Плюс до цього рухи, що набирають силу, за створення власних державних утворень в Криму, Західній Україні, на сході країни. Отже при погіршенні в країні економічної ситуації сепаратизм, при опорі на регіональні настрої, може за дуже короткий термін зробити актуальним питання про розпад України.
2009 рік стане переломним
Країна знаходиться на початку економічної кризи. Головні проблеми, з якими зіткнеться Україна в політичній і економічній галузі, будуть перенесені на 2009 рік. Демонтаж політичної системи, створеної Леонідом Кучмою, яка забезпечувала єдність країни і перехід до ринкової економіки, призвів до радикального ослаблення всіх управлінських інститутів і поставив весь державний механізм на межу колапсу.
До приходу нових політиків, здатних відмовитися від колишніх підходів і запропонувати суспільству нові, об'єднувальні ідеї, Україна знаходитиметься в стані політичної нестабільності і правового хаосу.