Україна на вихідних поминала мільйони загиблих під час голоду в 1932-1933 роках. Росія заперечує, що катастрофа рук Сталіна була геноцидом, - пише Конрад Шуллер у німецькій Frankfurter Allgemeine Zeitung.
Для деяких це були думи про "ймовірно найбільшу гуманітарну трагедію світу", для інших – непристойність. Коли Україна в суботу згадувала великий голод 1933-го, думки розійшлися. По один бік був український Президент Ющенко і з ним президенти Польщі, Грузії, Латвії та Литви, що приїхали до Києва на поминальні урочистості, по другий бік опинився передусім російський президент Медведєв. Він безцеремонно відкинув Ющенкове запрошення, позаяк українська історична політика, на його думку, "спрямована на те, щоб порізнити наші народи, об’єднані багатовіковими історичними, культурними й духовними зв’язками, особливими почуттями дружби та взаємної довіри".
Щодо базових фактів великого голоду 1932-1933 років у науці переважно панує єдина точка зору. Навряд чи хтось сумнівається, що до "Голодомору" (по-українськи "смерть від голоду") призвела політика колективізації Сталіна. Серед іншого, щоб експортом зерна профінансувати індустріалізацію та озброєння Радянського Союзу, відповідні органи призначили тоді селянам такі високі заготівельні норми, що сільські громади були змушені віддати також посівний матеріал наступного року та фуражне зерно. У результаті виробництво знизилося, а заготівельні норми й далі зростали. У відповідь радянська влада почала масово вилучати зерно та харчі, а також відгороджувати від світу несправні села. Застосовуючи силу, селянам не давали покидати свої населені пункти, де вже нічого було їсти. Мільйони людей померли з голоду, причому точне число спірне – коливається від 3,5 до 10 мільйонів.
Суперечку спричинила резолюція українського парламенту, згідно з якою голод оцінюється не лише як сталінський злочин проти селян Радянського Союзу, а й "геноцид" української нації. Поборники цієї інтерпретації твердять, що в жодній іншій частині СРСР органи так безжально не вилучали хліб, як в Україні. Вони посилаються на те, що селянство – це основа української нації, і надають документи з доказами: боротьба проти українського національного руху була однією з цілей політики Сталіна щодо голоду. Президент Ющенко намагається зробити цей погляд нормою в усьому світі. Він агітує за кордоном за відповідні визначення, вказуючи, що вже 14 парламентів визнали Голодомор "геноцидом".
У Росії навіть антикомуністи, як-от недавно померлий Алєксандр Солженіцин чи Арсєній Роґінскій, голова правозахисної організації "Мемориал", спростовують такий погляд. Вони не заперечують, що голод був спеціально організований, але нагадують, що він лютував не тільки в Україні, а й на півдні Росії, в Білорусі та Казахстані. Тож Роґінскій воліє називати його радше "злочином проти людяності", аніж "геноцидом". Солженіцин незадовго до смерті сказав, що означення голоду як "геноциду" є продуктом "ганебних шовіністичних привидів", ненависних усім "московитам".
Росія, чий прем’єр-міністр Путін начебто назвав Україну "штучним творінням" без власної історії, постійно й рішуче намагалася завадити визнанню Голодомору "геноцидом" – і то з успіхом, оскільки Генеральна Асамблея ООН влітку відмовилася включити тему до порядку денного. У цьому контексті представник Росії в ООН Чуркін запустив слівце про "непристойний" характер української політики пам‘яті. 23 жовтня Європейський Парламент ухвалив резолюцію, де не вживається слово "геноцид". Щоправда, Парламент визнав "свідомо влаштований" голод "жахливим злочином проти українського народу та проти людяності".
У суботу Віктор Ющенко разом з гостями ще раз підтвердили українське тлумачення голоду як геноциду. Водночас Ющенко відкинув "зухвалу, блюзнірську" брехню, буцімто Україна звалює вину за трагедію на якийсь інший народ. Не винна жодна нація, а винен "імперський комуністичний радянський режим", сказав він на відкритті Меморіалу пам’яті жертв Голодомору в Києві. При цьому Ющенко закликав російських сусідів як "справжніх братів" засудити злочини Сталіна, адже, як сказав президент, "ми були разом у цьому пеклі".
Оригiнал статті