Через тиждень НАТО розіб’є сподівання Грузії та України приєднатися до альянсу. Як повинні представники 26 країн-членів подати це рішення, щоб Росія не вважала його своєю перемогою? - пише міжнародна оглядачка британського видання The Times Бронвен Меддокс.
Це складно. Міністри закордонних справ шукають способів зберегти обличчя перед самітом 2-го грудня в Брюсселі. Вони мають у своєму розпорядженні хаотичний набір компенсаційних засобів, які, без сумніву, не є нічого не вартими, проте означають для обох країн зупинку на довгому шляху, не добираючись до мети – приєднання до плану дій щодо членства.
Проте зараз проблема виглядає простішою, аніж у квітні, коли Франція та Німеччина заблокували зусилля США із приєднання України та Грузії. Дві країни-кандидати самі собі нашкодили, кожна – у свій спосіб, на довгий час позбавивши себе реального шансу приєднатися до альянсу. Грузія – завдяки імпульсивному рішенню вступити у протистояння із Росією через два сепаратистські регіони. Деталі початку конфлікту, що з‘явилися останнім часом, є досить
Навколо українського питання полеміки не буде через розвал уряду та глибокий розкол всередині країни щодо приєднання до Заходу чи Росії.
суперечливими, проте вони підривають довіру до заяв Грузії про те, що вона – усього лиш пасивна жертва російської агресії (хоча і підтверджують справедливість звинувачень Грузії на адресу Росії щодо провокацій та ретельної підготовки до вторгнення). Навколо українського питання полеміки не буде через розвал уряду та глибокий розкол всередині країни щодо приєднання до Заходу чи Росії.
Це і допоможе країнам-членам НАТО зберегти обличчя. Як і обрання нового президента США та одночасне послаблення Росії, по котрій болісно вдарили падіння цін на нафту та стрімкий обвал фондових ринків. Ці зміни трансформують проблему у важливіше питання: як США тепер збирається будувати відносини з Росією? Проте відповіді надійдуть із Вашингтона наступного року, а не з Брюсселя наступного тижня. Грузія висуває звинувачення, що рішення, прийняте на бурхливому квітневому саміті НАТО, запалило перед Росією "зелене світло" для вторгнення до Південної Осетії та Абхазії. І вона має рацію. Ангела Меркель, федеральний канцлер Німеччини, тоді аргументувала, що обидві країни ще не готові до вступу, і недвозначно заявила, що не варто провокувати агресивну реакцію Росії. Натомість, здається, Росію спровокували до розширення її сфер впливу.
Росію спровокували до розширення її сфер впливу.
Російській дії посилили значення західного альянсу. До серпня громадська думка в Польщі була налаштована проти розміщення на території країни нових американських протиракетних систем. Проте перед лицем російської агресивності опозиція ослабла, і польські міністри скористалися можливістю та підписали угоду.
Проте з кінця літа стало чітко зрозуміло, що НАТО не збирається на грудневій зустрічі пропонувати ПДЧ – "дорожню карту" до членства – ані Грузії, ані Україні. У квітні члени альянсу пообіцяли знову розглянути це питання на наступній зустрічі. Проте у вересні британські чиновники, незважаючи на принципову підтримку Британією членства обох країн в альянсі, вже ухилялися від коментарів на цю тему. Вони намагалися подати все так, ніби квітнева обіцянка майбутнього повного членства в альянсі вартує більше, ніж ПДЧ. "Кого ви дурите?" - стомлено відповіли з України та Грузії. Україна цього тижня повідомила про те, що Росія погрожує їй, вимагаючи сплати боргів за газ, що навіває спогади про "газову війну" 2006-го року, коли Росія припинила поставки.
Двом країнам відомо, що пакет з торговельних та оборонних ініціатив –максимум, який вони можуть отримати наступного тижня. Якщо Росія не спровокує Білий дім на більш жорстку позицію у відносинах, - протягом певного часу вони навряд чи ще щось отримають.
Оригiнал статті