Online Journal: Європа: зима тривоги нашої

Минулого тижня, у ході візиту в Москву прем'єр-міністра України Юлії Тимошенко для зустрічі зі своїм російським колегою Володимиром Путіним, сторони в результаті гарячкових переговорів врегулювали питання про завершення газової війни між двома державами. Україна нарешті погодилася платити за газ за більш високими європейськими розцінками в 2010 р. в обмін на двадцятивідсоткову знижку на 2009 р., пише Ерік Уолберг для американського інтернет-видання Online Journal.

Домовленість була досягнута після того, як європейські лідери піддали різкій критиці Україну, і після першого офіційного візиту Путіна до Німеччини в якості прем'єр-міністра, у ході якого він представив більш амбітний довгостроковий план розв'язання нескінченного конфлікту з Україною, через який європейські країни не раз були без палива в розпал зими. Він пропонує, зокрема, створити консорціум за участю російського Газпрому і провідних енергетичних компаній Європи, покликаний гарантувати, що блакитне паливо, яке поставляє Росія, дійде до споживача.

“Довіра послабшала, - зазначила після переговорів німецький канцлер Ангела Меркель, не згадуючи конкретно, кого в цьому варто звинувачувати. - Ми сподіваємося, що ця ідея про консорціум має шанси на втілення”.

У радянські часи на Заході ніколи не виникало проблем з Москвою у плані надійності поставок - що ж сталося зараз, коли всі ми живемо однією щасливою капіталістичною родиною? Все дуже просто: Україна відмовляється розплачуватися за газ, який вона імпортує з Росії, за ринковою ціною, і навіть припинила виплату заборгованості за минулі поставки, воліючи красти призначений для Європи газ при транспортуванні через свою територію, створюючи за рахунок цього запаси для власних потреб. Політика, м'яко кажучи, дивна і короткозора. Якщо в минулому коливання ринкових цін “у вільному світі” мало хвилювали СРСР, де економіка була плановою, сьогодні російські політики цілком логічно прагнуть отримати від зовнішньої торгівлі всю можливу вигоду, до копійки. І вони вже точно не мають наміру миритися з відвертим злодійством і несплатою боргів.

Україна – “друг” Заходу і потенційний член НАТО, а Росія зараз для Заходу – “ворог”. Злодійство, однак, є злодійством, і ЄС починає вже не настільки доброзичливо сприймати свою “улюбленицю” на Сході. Переговори з Україною щодо “угоди про асоціацію” та енергетичну співпрацю призупинені. “Йдеться про їхню надійність у плані відносин у цілому ", - відзначає один єесовський чиновник.

Голова Єврокомісії Жозе Мануел Баррозу (Jose Manuel Barroso) попереджає із незвичною для себе різкістю: “Якщо Україна хоче зближення з ЄС, вона не повинна створювати проблеми з постачанням газу до ЄС”.

Солідні доходи України від газового транзиту також можуть скоротитися до нуля. На переговорах з Меркель Путін підняв питання про газопровід Північний потік, котрий Газпром споруджує спільно з німецькими компаніями Wintershall і Ruhrgas: він пройде по дну Балтійського моря і дозволить Росії поставляти газ до Європи безпосередньо в рамках її політики диверсифікації маршрутів енергопостачання. У даний час 80% експорту Газпрому - який поставляє Європі чверть споживаного газу - доводиться транспортувати транзитом через Україну. Кращий спосіб боротьби з крадіжками - не мати справи зі злодієм.

Але, водночас, єесовські і російські чиновники продовжують чинити тиск на Україну в плані вироблення прийнятного способу моніторингу газових поставок. Росія хоче отримати п’ятдесятивідсоткову частку в українській трубопровідній системі, як це вже зроблено щодо Білорусії - такий варіант дозволив би припинити грабіж, але Україна на нього не йде. У результаті виникла компромісна пропозиція Путіна про міжнародний консорціум з участю Росії для управління трубопроводами - яку відразу ж схвалила Меркель. У неї на носі вибори, а зухвала антиросійська позиція - і шахрайські хитрощі України - можливо, приємні Вашингтону, але німецьким виборцям не подобаються.

Більше всього на початку січня - у період незвично сильних холодів - постраждали Болгарія, Словаччина, Чеська Республіка, Угорщина, Боснія, Сербія, Словенія, Хорватія і Македонія. Однак ЄС, розхитаний розбіжностями між 27 країнами-учасницями, включаючи і останні “доручення” - Польщу та Хорватію - не в змозі укладати масштабні угоди з Росією в інтересах усіх. Антиросійська риторика в країнах-новачках - відмінний спосіб набрати політичні бали, і не дивно, що Путін діє в обхід беззубого ЄС, налагоджуючи прямий діалог із Німеччиною.

Передісторія газової війни добре відома. 2 жовтня прем'єри Росії та України домовилися про перехід на ринкові ціни в ділових операціях між газовими компаніями двох країн – Газпромом і Нафтогазом - і про право російської сторони торгувати блакитним паливом напряму з українськими споживачами. У кінці листопада Київ припинив виплату накопиченої заборгованості, що робило неможливим укладання нового контракту по газу на 2009 р. Росія надавала Києву щедру субсидію, купуючи газ у Центральній Азії по 375 доларів за тисячу кубометрів, і продаючи Україні по 179,5 доларів. Щоб полегшити Україні перехід на ринкові ціни, вона більш ніж великодушно погодилася на проміжний тариф у 250 доларів на 2009 р. За результатами продажів у 2008 р., Газпром, торгуючи газом з Україною щодо субсидованої ціни, зазнав збитків у 12 мільярдів доларів і змушений був звернутися до держави за фінансовою допомогою.

Не маючи підписаного контракту на 2009 р., Москва 1 січня змушена була припинити поставки газу Україні. Та у відповідь відмовилася забезпечувати транзит російського газу в Європу, і за рахунок блакитного палива, призначеного для європейських споживачів, створила безкоштовний запас для власних потреб, достатній, щоб протриматися півроку навіть у разі повного припинення постачання цим паливом з Росії.

Україна стверджує, що її скарбниця порожня, і це безсумнівно так. У листопаді промислове виробництво в країні різко знизилося, а на 2009 р. прогнозується скорочення обсягу ВВП на 10%. Київ тільки що домовився з МВФ про кредит у 16,4 мільярди доларів. Утім, нещодавно головний економіст Європейського банку реконструкції та розвитку (European Bank for Reconstruction and Development) Ерік Берглоф (Erik Berglof) попередив, що цих грошей може не вистачити: “Україна рухається до валютної та банківської кризи одночасно, яка цілком здатна обвалити економіку більшості країн Східної Європи”. Водночас, МВФ - не маючий, до речі, симпатій до Росії - зазначає: Україна легко може вирішити проблему газової заборгованості, частково передавши трубопроводи у власність Газпрому. Це очевидне рішення безсумнівно підтримає і Меркель. Німецький канцлер і МВФ відмінно розуміють, що Росія - надійний партнер, але вона цілком обґрунтовано не бажає, щоб її грабував невдячна сусід.

“Відсутньою ланкою” для розуміння причин цієї важкої і непотрібної кризи є зустріч українського президента Віктора Ющенка з американськими чиновниками у середині грудня, у ході якої вони підписали угоду про стратегічне партнерство, що включає пункт про енергетичне співробітництво. Відмова України розплачуватися по боргах або почати переговори з Росією про спільний контроль над трубопровідною мережею, безперечно, також був частиною цієї домовленості. Від росіян така послідовність подій, природно, теж не сховалася. Медведєв у відкриту звинуватив США в зупинці транзиту, заявивши, що Україна діяла під диктовку Вашингтона.

Головний редактор журналу “Росія у глобальній політиці” Федір Лук'янов зазначає: “Україна обрала тактику навмисного створення кризи, очікуючи, що в кінцевому підсумку будь-який великий збій у постачанні газу Європі зашкодить репутації Газпрому в якості надійного партнера в енергетичній сфері. Все, що відбувається після 31 грудня, нагадує тактику зволікань. Ми програємо не лише пропагандистську, а й реальну газову війну. Аж ніяк не випадково, що найбільші труднощі відчувають країни, які мають прекрасні відносини з Росією, наприклад, Греція, Угорщина і Болгарія, що входять у число наших головних партнерів у Європі”.

Ющенко сповна розігрує антиросійську карту з часів своєї сумнівної помаранчевої революції, спонсорованої американськими неурядовими організаціями, що фінансуються американською державою, і що проходила на тлі звинувачень у тому, що він був отруєний агентами КДБ (ой, вибачте, ФСБ). Після приходу до влади у країні запанували анархічну демократію, та єдине, чим може похвалитися президент - це провальна спроба втягнути Україну (до того ж розколену щодо цього питання) у НАТО та катастрофічне рішення про підтримку серпневої “міні-війни” Тбілісі, якому він поставив стільки іржавих танків. Вибухнувший скандал з цього питання тліє і до сих пір. За даними соціологічного опитування, проведеного нещодавно Шведським агентством по співробітництву з метою міжнародного розвитку (Swedish International Development Cooperation Agency), 84% українців вважають, що з їхньою країною щось серйозно не в порядку, а 49% називають нинішню ситуацію “критичною і вибухонебезпечною”. Аналітики не виключають сповзання України до авторитаризму.

Аналогічно до торішньої війни у Південній Осетії, нинішня криза буквально обліплена етикетками “зроблено в США". Нагадаємо, що схвалений Вашингтоном напад Грузії на Південну Осетію був пасткою, розставленою Чейні та іншими проти Росії і нової американської адміністрації. Перед самим відходом зі сцени, 9 січня, вони навіть встигли укласти з Грузією пакт у сфері безпеки, що найімовірніше обернеться постійною військовою присутністю США на Кавказі. Кремль поки проявляє обережний оптимізм щодо можливостей “почати з чистого листа" у російсько-американських відносинах після вступу Обами на посаду, однак й у нього є радники-русофоби - Роберт Гейтс (Robert Gates) і Збігнєв Бжезінський (Zbigniew Brzezinski). Так що передумови для повороту на краще не виглядають багатообіцяючими.

Подібно до того, як США використовували війну в Грузії, щоб зобразити Росію загарбницькою державою та нав'язати Європі свій непопулярний проект системи ПРО, до нинішньої “покроєної на замовлення” енергетичної кризи вони, судячи з усього, теж доклали руку. Вона стала черговим елементом нової холодної війни Америки, що, напевно, продовжиться і після косметичної зміни влади у Вашингтоні. Свою лепту внесли й американські ЗМІ: Washington Post, наприклад, закликає європейців засвоїти “реальний урок цього холодного тижня”, оскільки “путінський режим помітно має намір використовувати залежність Європи від російських енергоносіїв для втілення своєї імперської, антизахідної геополітичної програми”.