Кореспонденти Итогов здійснили мандрівку Хрещатиком, щоб з’ясувати, чим українська криза відрізняється від російської.
Хрещатик для України – те саме що Єлісейські Поля для Франції, Бродвей для США чи Тверська для Росії. Відновлений після війни Хрещатик являє собою кілометр із чвертю сталінського ампіру, розбавленого фрагментами українського бароко та вкрапленнями зі скла та бетону, що відображають естетичні смаки сучасної національної буржуазії. Втім, історія й без них потурбувалася про те, щоб увіковічнити ринкові відносини в архітектурному образі однієї з найкрасивіших вулиць Європи. Річ у тім, що позірно Хрещатик починається із дивом збереженого особняка, де до революції розташовувалися Купецькі збори (зараз – Національна філармонія), а закінчується знаменитим Бессарабським ринком, якому майже сто років. А от спорожнілі офісні приміщення, які з’явилися останніми місяцями, - це вже ознаки поточної економічної ситуації. Чи покотиться вона зі схилу, до самого суверенного дефолту, - це й намагалися з’ясувати кореспонденти "Итогов", пройшовши кілометр з "хвостиком" головною вулицею України.
Мінус стабфонд
Вирішили почати з кінця – з Бессарабського ринку, до якого з протилежного боку вулиці у характерному пориві розвернувся гранітний вождь світового пролетаріату. Кияни по-різному трактували сенс цієї композиції. Наприклад, в епоху дефіциту ленінський жест розглядали як пряму вказівку партії на те, що якісні продукти харчування у Києві можна придбати тільки на Бессарабці, щоправда, коштувати це буде дуже дорого. Песимістично налаштовані дисиденти говорили інакше. На їх приречену думку, реставрація капіталізму стане можливою тільки тоді, коли кам’яний Ленін перейде Хрещатик. Тобто ніколи.
Вони не мали рації. Капіталізм не тільки відновився на всьому пострадянському просторі, але й устиг пережити декілька критичних ситуацій, ось і зараз його добряче лихоманить. Причому кожну державу трусить по-різному. Наприклад, країни Балтії вже практично банкрути, а незалежна Україна перебуває у переддефолтному стані. Спад промислового виробництва під тридцять відсотків, інфляція – в районі 25, через падіння попиту лягла набік металургійна промисловість, яка до останнього часу давала до 40 відсотків валютних надходжень. Якщо врахувати, що зовнішній борг України перевалив за позначку 105 мільярдів доларів та 45 мільярдів треба віддавати найближчим часом, картина виходить безрадісна. І що вищий курс долара, то гірше. Вже сьогодні, коли офіційний курс національної валюти коливається у межах 7-8 гривень за долар, обсяги неповернення кредитів склали 25 відсотків. Але очікують, що буде більше – близько 60 відсотків, якщо падіння гривні продовжиться.
І тільки уряд Юлії Тимошенко демонструє деякий оптимізм: за його розрахунками, при зниженні інфляції до 9,5 відсотка у 2009 році можна буде розраховувати на зростання 0,4 відсотка. Як мовиться, скромненько, але зі смаком. Тільки в Україні у це мало хто вірить. Наприклад, екс-спікер Верховної Ради Арсеній Яценюк заявив, що реально треба розраховувати не на зростання, хоч і символічне, а на падіння у мінус 3 відсотки, й при цьому не варто гнівити Бога – щоб не було ще гірше.
Кажуть, що Україна – це дзеркало Росії, у якої криза відображається з деяким випередженням. Чи правда це? Із цим запитанням ми й пройшлися службовими кабінетами української столиці.
- Усе-таки в Росії, у якої є стабфонд, щонайбагатші природні ресурси та внутрішній ринок, що у чотири рази більший за український, ситуація принципово інша, - не погоджується з розповсюдженою експертною думкою директор Київського центру політичних досліджень та конфліктології Михайло Погребінський. – До того ж у Росії є перспективний вихід на східний ринок, а Україна дійшла до такого життя, що вже сама купує метал у Китаю.
- А українські золотовалютні резерви 32 мільярди доларів – хіба це не майданчик для маневру?
- Є підозра, що ніякого золотовалютного фонду вже насправді і в згадці немає або він невдало конвертований в американські цінні папери, тому все, що було накопичено непосильною працею українського народу, чи благополучно згоріло, чи ці кошти просто неможливо забрати та пустити на справу…
Зрозуміло, що Київ попрохав допомоги МВФ не від хорошого життя. Фонд дає кредит 16,5 мільярда доларів під 4 відсотки річних. Перший транш 4 мільярди вже надійшов, але, як стверджують у Києві, кудись подівся, і тепер спецкомісія МВФ із Вашингтона посилено шукає його кінці, що в умовах української демократії справа непроста.
На розі Хрещатика та Прорізної
У Росії теж багато що щезає, але до України, на думку самих українців, їй далеко. Навіть у бронзового Паніковського, який стоїть майже на своєму законному місці – у безпосередній близькості від перетину Хрещатика та Прорізної, - зникла тростина.
- Знову сперли! – чи то обурився, чи то констатував уповноважений з Хрещатика, глава адміністрації Шевченківського району Києва Віктор Пилипишин. – Один головний біль із цим Хрещатиком! Та що дивуватися, якщо в нас крадуть все, у тому числі туалетний папір у районній адміністрації.
Розмова продовжилася відомими розмірковуваннями про причинно-наслідковий зв'язок розрухи в сортирах та головах, яку певною мірою теж можна вважати однією з причин дефолту, що насувається на молоду державність. Якби при цій розмові був присутній ще один корінний киянин, Михайло Булгаков, він би дізнався, що, наприклад, на думку чинного українського Президента Віктора Ющенка, єдиний порятунок України від усіх її бід – як минулих, так і сучасних – у державному патріотизмі, доведеному до національної винятковості. На чий конкретно національний патріотизм розраховує Віктор Ющенко наразі? Можливо, на представників тих двадцяти п’яти відомих в Україні прізвищ, які заволоділи 80 відсотками національних багатств і, за даними Forbеs, збільшили за останні три роки свою капіталізацію на 50 мільярдів доларів – рівно настільки, скільки заробили за цей самий час 20 мільйонів українців?
- Плювати олігархам на Україну! – вважає у минулому досить успішний бізнесмен Віктор Пилипишин. – Вони, може, й патріоти, але винятково свого бізнесу.
А хіба російські олігархи, які поскупилися на розвиток реального сектору економіки, такі вже патріоти? А наші чиновники?
- О ні! – стверджує політолог Михайло Погребінський. – Українська корупція суттєво відрізняється від російської. У вас так звані витрати бізнесу оцінюються приблизно у вісім відсотків, а у нас обсяг хабара – величина невизначена. Крім того, у Росії одна вертикаль влади, а в нас відразу кілька центрів сили і давати доводиться усім. Причому результат не гарантований, хоча розміри хабарів вражають. Наприклад, у головного судді Львівського апеляційного суду при обшуку в кабінеті виявили мільйон доларів, походження якого він пояснив дуже просто: мовляв, за українською традицією у нове приміщення треба приходити з валютою.
- А з гривнями можна?
- Напевне, можна, якщо у великому мішку. Причому суддя цей все-таки уникнув відповідальності – втік до того, як із нього зняли недоторканість. Це в Росії можна посадити мера чи губернатора, у нас це не виходить.
Ну що там якийсь суддя районного масштабу! Буквально днями глава Кабінету Міністрів Юлія Тимошенко вимагала відставки глави Нацбанку України Володимира Стельмаха. За її словами, керівництво головного банку країни не тільки несе відповідальність за рекордну девальвацію гривні у 50 відсотків, але й було виявлено у корупції, махінаціях та непрозорому рефінансуванні низки комерційних банків. Ось тільки чи погодиться з цією вимогою Віктор Ющенко? Адже пан Стельмах – це його людина…
Але щось робити доведеться, оскільки, за деякими даними, за останні декілька місяців з національної банківської системи пішло майже 10 мільярдів доларів – тобто рівно половина всіх вкладів населення. І це не межа, оскільки, за даними опитування, проведеного фондом "Демократичні ініціативи" та фірмою "Юкрейніан соціолоджі сервіс" 67,6 відсотка українців не довіряють банкам. Утім, банки також не дуже довіряють позичальникам, тому кредитів практично не дають.
Майдан мовчить
Головний пам’ятник новітньої історії на Хрещатику – це, звісно ж, майдан Незалежності, де й відбувалися основні події Помаранчевої революції, що скинула з політичного Олімпу Віктора Януковича, якого вважали спадкоємцем політичної та економічної лінії Леоніда Кучми. Але зараз до Леоніда Даниловича в Україні ставляться вже з великою повагою. При ньому ще зберігався радянський промисловий потенціал, що дістався у спадок, тому криза дев’яностих минула не так болісно. А от нинішні правителі України створювали не стільки матеріальні цінності, скільки грали у цінні папери. Але папір він і є тільки папір…
Утім, багато хто в Києві вважає, що причина нинішніх українських бід не тільки у принципових економічних прорахунках та державній некерованості, а ще і у неповноцінності культурної доктрини держави.
- Сходіть ще раз на Майдан, - порадив нам Михайло Погребінський. – Естетично це неприємне видовище, але воно досить точно відображає той проект України, який нав’язує Ющенко, - селянська псевдокультура та міська попса…
Ще раз сходили та подивилися. З одного боку – архангел у вбранні римського легіонера, якого діти охрестили Бетменом, а дорослі – чортом із космосу. З іншого – монумент незалежності України у вигляді стовпа з дівчиною (певне, символ України) зверху, якій паскудники намагаються зазирнути під спідницю.
Як нам стало відомо, чинний мер Києва Леонід Черновецький збирається знести "все це неподобство", що спотворює Хрещатик. І навряд чи хто буде проти. Це у період Помаранчевої революції вважали, що йде боротьба добра зі злом, і Віктор Ющенко нібито втілював добро. Зараз його підтримує менше десяти відсотків населення.
Але що буде у разі національного економічного краху, коли в Україні, за розрахунками, має з’явитися від 5 до 7 мільйонів безробітних?
Місцеві економічні уми, втім, у песимізм не впадають. На їх думку, нічого фатального не відбудеться і ніхто голодувати не буде, оскільки як мінімум дві з трьох українських сімей мають коріння у селі, де ще не розучилися виготовляти сало, випікати хліб та гнати задиристу горілку. До того ж, як славнозвісна "Пора" вичерпала себе організаційно й історично, справжніх буйних в Україні стало помітно менше.
Доглядач Хрещатика Віктор Пилипишин також вважає, що економічний крах мине без великих соціальних потрясінь, оскільки більшість українців і так безробітні, до яких сміливо можна віднести й величезну армію пільговиків. А от наші випадкові співрозмовники в одному з кафе на Хрещатику відповіли на це саме запитання не дуже пристойним у їх виконанні анекдотом. Малюк-син приходить до батька та запитує: "Батьку, а нас криза торкнеться?" - "Ні, синку, це вона олігархів торкнеться, а нам настане повний…"
Ну якщо повний, то втрачати політичним силам України буде вже нічого. І тоді не виключено, що країна справді може розділитися – в усякому разі, українські політики не виключають такого варіанту розвитку подій, хоча й говорять про нього як про страшний сон. При цьому зауважують, що і найближчим сусідам також мало не буде…
Можливо, це усього лише дорожньо-транспортний збіг, але на площі біля колишніх Купецьких зборів Хрещатик справді розділяється надвоє.
За участі Маї Табачнbкової
Гривня на шиї
Константан Угодніков
Минулого тижня до України прибула місія МВФ на чолі з представником Туреччини Джейлой Пазарбашиоглу. До 5 лютого спеціалісти міжнародної організації будуть вивчати фінансовий стан України та можливість подальшого виділення їй траншів кредиту в рамках програми stand-by. Однак експерти вже сумніваються у тому, що Київ отримає від МВФ усю суму раніше обговореної позики 16,5 мільярда доларів з причини невиконання урядом Юлії Тимошенко умов, висунутих фондом. Втім, навіть якщо місія МВФ в Україні дасть програмі зелене світло, це навряд чи врятує економіку країни від дефолту, настання якого очікують вже у першому півріччі.
Річ у тім, що з початком світової економічної кризи різниця між процентними ставками з українських євробондів та US Treasuries (десятирічними борговими зобов’язаннями США) зросла у три рази – до 23 відсоткових пунктів. Різке зростання спреду свідчить про те, що ринок переоцінює ризики щодо українських паперів убік погіршення. Аргентина оголосила дефолт у 2001 році у той момент, коли різниця у прибутковості її зобов’язань та купонних платежах з US Treasuries складала 11,5 відсотка. Тобто була удвічі меншою за нинішній український показник. Росія у 1998 році оголосила дефолт при 10,8 відсотка дохідності по ДКО.
За словами головного стратега інвестиційної компанії Норд-Капітал Алєксандра Баранова, переоцінювати ризики з українських паперів інвесторів змушує поточний стан платіжного балансу цієї країни, а також її золотовалютних резервів. За даними МВФ, позаторік різко погіршився коефіцієнт фінансової незалежності України (відношення зовнішнього богу до річного ВВП). Він склав 60 відсотків. А цього року показник може наблизитися до 80 відсотків. Значну частину своїх боргів Україна має повернути вже у першому півріччі. І кредиту, виданого МВФ, для того, щоб розплатитися, не вистачить.