Нас не повинно дивувати, що Москва та Київ залагодили (на якийсь час) свої суперечки щодо поставок російського природного газу в Україну. Зрештою, велика частина цього газу призначена для Європи, й обмежені у коштах та газозалежні європейці вдалися до неабиякого тиску, щоб звести дві сторони докупи, - пише Іен Бреммер для американського часопису Foreign Policy
До цього тиску додався й важкий вплив світової фінансової кризи. Врешті-решт російський та український уряди досягли згоди, тому що розуміли – час компромісу настав.
Але було завдано шкоди, й справжня озлобленість з обох боків заохочувала їх боротися сильніше і довше, ніж кожна зі сторін справді могла собі дозволити. Це недобрий знак для майбутнього.
Росія завжди мала сильнішу позицію. Це її газ, й українці не єдині, хто його потребує. То чому ж Кремль так сильно тиснув? Якби Москва хотіла добитися суто кращого контракту з Києвом, то бійка закінчилася б набагато раніше. Навіть якби вона хотіла провчити українців та створити демонстраційний ефект для інших урядів, то росіянам не треба було б заподіювати такої тривалої шкоди своїй репутації надійного постачальника енергоресурсів до Європи.
Частковою відповіддю є ширша картина російських зовнішньополітичних завдань. Прем’єр-міністр Володимир Путін, який усе ще залишається головним в країні, описує конфлікт у геополітичних термінах і звертається до ширшої міжнародної аудиторії. Коли Росія відповіла на грузинські провокації у двох бунтівних провінціях наприкінці серпня прямим ударом по Грузії, український уряд підтримав грузинів. Ми не повинні недооцінювати гнів, який це рішення викликало в російському уряді. Дехто у Кремлі мабуть хотів, щоб Україна (та інші) побачили цей гнів і їм було вже не так легко шокувати Росію та заважати її планам.
Як і ізраїльтяни, чинний російський уряд інколи відчуває, що мусить завдавати удару набагато сильнішого, ніж можуть опоненти, щоб подати послання: подальші провокації не толеруватимуться. Росіяни також хвилюються, що Захід (а особливо США) втручаються в комерційні відносини Москви та Києва. Москва сподівається, що Сполучені Штати та ЄС відмовляться від активної підтримки України, побачивши, що ця підтримка приречена на провал.
В Україні є три важливі політичні актори, які можуть дійти згоди з дуже малої кількості питань, що практично паралізує політичний процес у всіх, крім найважливіших, економічних питаннях. І Президент Віктор Ющенко, і Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко хотіли розв’язати газову проблему, але мало що інше може їх об‘єднати, особливо коли йдеться про співпрацю з Росією. Лідер опозиції Віктор Янукович чекає, доки вони обоє зазнають поразки.
Саме Тимошенко уклала газовий контракт, тому що росіяни вважають її гнучкішою за Ющенка. (Вона "націоналістка", але не прагне членства в НАТО та сильно, як Президент.) Росіяни, зрештою, були готові до компромісу в деяких питаннях, якщо тільки угода з Тимошенко шкодила Ющенкові та полегшувала тиск на "Газпром". Але навряд чи ця угода допоможе досягти нового консенсусу в українському уряді щодо того, як покращити ширші відносини з Росією.
Усі ці розрахунки свідчать, що газова угода не стане основою для довгострокового покращення в російсько-українських відносинах. Угода допоможе зменшити тертя, але за обрієм може ховатися нова проблема. Це погані новини для США, Європейського Союзу і для будь-кого іншого, хто дбає про стабільність у регіоні, де Європа межує з колишнім Радянським Союзом.
Особливо важко вгадати наступний крок Росії, адже її уряд надзвичайно непрозорий і важлива інформація та справжня влада приймати рішення сконцентровані в руках небагатьох. Насправді, Путін має більше влади, ніж будь-яка інша людина у світі. Усі ці фактори підтримують політичну стабільність країни – принаймні доки Путін залишається при владі. Але вони ж роблять зовнішню політику Росії такою складною для передбачень, тому що немає великої потреби досягати консенсусу, перш ніж робиш геополітичну ставку, а в уряді дедалі менше чиновників, які знають, що має відбутися.
Тож мине небагато часу, і Росія з Україною знову почнуть суперечку – про енергоносії чи щось інше. Президент Барак Обама хотів би покращити американсько-російські відносини, а європейці воліють бути певними, що Росія забезпечуватиме стабільне постачання енергоносіїв. Подальші суперечності між Москвою та Києвом не дадуть здійснитися найближчим часом ані першому, ані другому.
Оригiнал статті