І команда Президента, і група Приват витиснули максимум з конфлікту, приводом для якого стала зміна керівництва Укртранснафти.
Щоправда, основні дивіденди лежать у політичній площині, пише Дмитро Горулько у №12 журналу Кореспондент від 27 березня 2015 року.
Президент України Петро Порошенко 24 березня звільнив з посади голови Дніпропетровської облдержадміністрації Ігоря Коломойського, який написав заяву за власним бажанням. Таким є офіційний підсумок скандалу, що розгорівся в кінці минулого тижня.
Конфлікт став надбанням громадськості після того, як у четвер НАК Нафтогаз України, яка володіє 100% акцій Укртранснафти, повідомила про зміну керівництва компанії. Наглядова рада дочки Нафтогазу вирішила на період з 19 березня до 10 серпня усунути з цієї посади Олександра Лазорка, беззмінного главу компанії з 2009 року. Замість нього був призначений Юрій Мірошник, виходець із силових структур, не пов'язаний не тільки з групою Приват Коломойського, але, схоже, і з нафтовою галуззю взагалі.
Наслідки не змусили себе чекати. Після прес-конференції Лазорка, який назвав своє усунення незаконним, пізно ввечері того самого дня в офіс державного оператора магістральних нафтопроводів завітав губернатор Дніпропетровської області у супроводі охорони. Прибулі з Коломойським силовики невстановленої відомчої належності взяли під охорону будівлі, а сам він охарактеризував це як спробу захоплення компанії «російськими диверсантами».
Нафта розбрату
Коломойський пізніше пояснив свої дії важливістю Укртранснафти для нафтової галузі.
«Укртранснафта – це кровоносні судини всієї нафтової системи. Якщо ці судини з тієї чи іншої причини не працюватимуть, весь цей комплекс зупиниться. Я знаю тих, хто зацікавлений в тому, щоб вони зупинилися», – заявив він у неділю в інтерв'ю телеканалу 1+1.
Корреспондент уже писав у загальних рисах про напіввіртуальну нафтову вертикаль, вибудувану групою Коломойського за роки присутності в галузі. У випадку з Укртранснафтою важливо зазначити, що контроль над цією компанією свого часу став ефективним інструментом конкурентної боротьби.
У 2010 році державний монополіст, наприклад, запропонував Одеському НПЗ, який тоді ще належав російському Лукойлу, такий маршрут транспортування нафти, що переробка стала б збитковою, – у підсумку підприємству довелося зупинити роботу.
Було б перебільшенням сказати, що тільки завдяки Укртранснафті Кременчуцький НПЗ Привату залишився зараз єдиним з шести, який працює, проте її заслуга в цьому є. Недоброзичливці Коломойського також припускають, що одноосібний контроль над транспортуванням, переробкою і видобутком нафти на всіх цих етапах відкривав Привату можливості для різноманітних маніпуляцій з неврахованими об'ємами сировини і готової продукції. Однак достовірних підтверджень цієї версії немає.
А буквально напередодні рішення про усунення Лазорка в ЗМІ з'явилася інформація про те, що Укртранснафта платить Привату за зберігання нафти в резервуарах своїх НПЗ майже 2,5 млн грн на добу. Мова йде про технологічну нафту, викачану торік із нафтотранспортної системи і розміщену на зберігання в резервуарах самої держкомпанії, а також підконтрольних Привату Кременчуцького, Дрогобицького та Надвірнянського НПЗ.
Як повідомили Корреспонденту в компанії, в березні на зберіганні перебувало близько 630 тис. т технологічної нафти. Розміщення частини цього обсягу в резервуарах інших підприємств має тимчасовий характер і пояснюється тим, що власних потужностей Укртранснафти для цього недостатньо. Витрати на зберігання названі не були. Але варто зазначити, що ще на етапі планування цієї операції мови про безоплатне використання приватівських потужностей не було.
Продовження пішло
Проте якщо скандал через кадрове рішення в Укртранснафті ще якось «читався», то поява озброєних бійців невідомих підрозділів і демонстративне встановлення металевого паркану навколо офісу іншої компанії, Укрнафти, виглядали вже свідомою ескалацією конфлікту.
19 березня Верховна Рада прийняла зміни до закону про акціонерні товариства, згідно з якими кворум для проведення загальних зборів акціонерів усіх акціонерних товариств знижений до 50% + 1 акція. Законопроект, не перший в низці схожих, був спрямований на посилення контролю держави над Укрнафтою. Колишній необхідний для кворуму мінімум, 60% акцій, давав можливість компаніям Привату, які сукупно володіють близько 42% акцій Укрнафти, блокувати збори акціонерів, чим вони часто й користувалися.
Зниження кворуму підносилося мало не як панацея в боротьбі з олігархами за контроль над держвласністю. І прийняття законопроекту, і всі попередні спроби широко висвітлювалися в пресі. Втім, ефект від зниження планки кворуму для зборів акціонерів у випадку з Укрнафтою може на перевірку виявитися далеко не таким значним.
Справа в тому, що Приват присутній в акціонерному капіталі Укрнафти більше десяти років, і в останні роки здійснює оперативне керівництво компанією через свій менеджмент. Винахідливі міноритарії за цей час встигли створити досить багато захисних механізмів, що прикривають їхні інтереси значно ефективніше зведеного нашвидкуруч паркану.
Так, у 2010-му акціонери – Нафтогаз й офшорні компанії-міноритарії – уклали акціонерну угоду, яка потім була закріплена статутом Укрнафти. Деталі документа не вельми афішувалися – це було на початку зими 2010-го, між першим і другим турами президентських виборів, коли громадськості було за великим рахунком не до того.
Подробиці тих домовленостей спливли пізніше. Так, з часом з'явилася інформація про те, що сторони домовилися вирішувати розбіжності, що виникають, у Лондонському міжнародному третейському суді. Або про те, що за Нафтогазом закріплюються шість крісел у наглядовій раді, а за міноритаріями – п'ять плюс посада голови правління.
Зараз можна тільки здогадуватися про те, скільки ще таких сюрпризів може очікувати охочих «розкуркулити» Коломойського і відтіснити його від контролю над найбільшим нафтовидобувальником країни. У всякому разі і час, і можливості вибудувати багаторівневу систему захисту у Привату були.
У своїх інтересах
На користь того, що позиції Коломойського в Укрнафті є досить сильними, свідчить і той факт, що практично кожен з останніх урядів починав кампанію щодо посилення державного контролю над корпорацією, проте ніхто з прем'єрів не міг похвалитися особливими успіхами на цьому терені.
В актив Кабміну Арсенія Яценюка можна занести аукціон з продажу нафти 18 березня. Укрнафта продала близько 260 тис. т нафти і конденсату підконтрольним Привату компаніям за стартовою ціною – майже 12 тис. грн з ПДВ. Приємною різноманітністю став той факт, що аукціон все-таки відбувся і ціну можна було назвати ринковою.
А загалом держава досить давно усунулася з ринку нафти і нафтопродуктів. Рідкісні спроби Нафтогазу якось позначити свою активність на цьому напрямку не мали системного характеру і скоріше нагадували схеми зі збагачення окремих приватних компаній, що брали участь у них.
Крім того, у випадку з Приватом історія взаємовідносин сторін тягнеться так довго, що визначити, хто кому більше і довше винен, складно. Наприклад, можна говорити про заборгованість Укрнафти за рентними платежами або податками, а також про неспішну виплату дивідендів, розподілених ще восени, сумуючи мільярди гривень. Однак тоді неминуче виникне питання про розподіл газу, видобутого компанією у 2006-2014 роках, а це більше 11 млрд куб. м, і мова тут іде вже про мільярди доларів.
Тому початок повномасштабної війни за нафтову імперію Привату є малоймовірним. У всякому разі ситуація в нафтовій галузі і близько не стоїть зі станом справ в енергетиці. Там держава в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості та Нацкомісії, що здійснює регулювання енергетики та комунальних послуг, з успіхом доводить, що може створити для бізнесу умови несумісні з нормальною діяльністю. Втім, енергетика і масштабний пресинг, з яким стикається зараз ДТЕК Ріната Ахметова, – тема для окремої публікації.
Повертаючись до конфлікту навколо Укрнафти, можна зробити висновок, що всі задіяні в ньому сторони вже витягли максимум можливих політичних дивідендів і використовували цей привід для мобілізації своїх прибічників. Тиждень не був вдалим хіба що в охоронця Укртранснафти, якому зламали руку в процесі зміни влади в компанії.
Молоді депутати з числа вчорашніх журналістів продемонстрували принциповість позиції і готовність охороняти інтереси платників податків – правда, чомусь не тільки українських, а й американських. Порошенко показав суспільству і західним партнерам рішучий настрій, готовність боротися з олігархами, їхніми схемами та приватними арміями.
Група Коломойського продемонструвала свою силу, позначила готовність боротися за велику економічну самостійність регіонів, і в підсумку технічно грамотно дистанціювалася від виконавчої влади, яка втрачає симпатії виборців.
Глобальний аспект
У справі Укртранснафти шукали і російський, і американський слід
Прибувши на місце подій 19 березня, Ігор Коломойський заявив про спробу захоплення державної компанії «російськими диверсантами». Він також висловив припущення, що за спробою захоплення стоїть народний депутат від Блоку Петра Порошенка Ігор Кононенко (армійський товариш і давній бізнес-партнер Президента).
Правда, пізніше в телеінтерв'ю Коломойський заявив, що за наступом на Приват стоїть «ОПГ Ігоря Єремєєва».
«До неї входить заступник керівника Нафтогазу України на прізвище Пасишник, входить голова наглядової ради Укртранснафти Савченко <...>, туди входить пан Мірошник», – уточнив тепер уже екс-губернатор.
Проте міжнародний слід у тому, що відбувається, все таки знайшовся – правда, не російський. Народний депутат від БПП Сергій Лещенко прямо вказав, що закон «під Укрнафту» приймався виходячи з побажань США.
«Тут просто був дзвінок з Вашингтона нашому керівництву, під час якого сказали: «Шановні пане Президенте і пане прем'єр-міністре України, ми, уряд Америки, збираємо гроші в американських платників податків і даємо їх вам, українському зубожілому уряду, який не може ні реформи провести, ні з олігархів гроші взяти, – заявив Лещенко. – Чому ми, американські платники податків, повинні утримувати вас, якщо ви такі немічні, що не можете зі своїх олігархів зібрати гроші до бюджету?"
Пізніше і посол США в Україні Джеффрі Пайєтт повідомив, що мав розмову з Коломойським вже після подій під офісом Укртранснафти, в якій, зокрема, висловив сподівання на вирішення конфлікту мирним шляхом.
«Я думаю, пан Коломойський розуміє, як і більшість представників української еліти, що обставини в Україні змінилися. І закони джунглів часів [Віктора] Януковича призведуть до трагедії в Україні», – сказав Пайєтт.
***
Цей матеріал опубліковано в №12 журналу Корреспондент від 27 березня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.