Росія може відмовитися від послуг України як країни-транзитера.
Європа довго намагалась зняти із себе зашморг залежності від російських енергоресурсів і від "капризів непостійного президента" Росії Володимира Путіна, пише The Foreign Policy.
Так чому ж тоді цей континент погоджується на новий газопровід, який на десятиліття перетворить його на заручника російських інтриг і махінацій в енергетичній сфері та на жертву шантажу?
Оголошені в цьому році російські плани щодо розширення пропускної здатності діючого трубопроводу "Північний потік", який був прокладений по дну Балтійського моря до Німеччини і обійшовся у багато мільярдів доларів, знаходять своє практичне втілення швидше, ніж багато хто очікував. Вони разюче контрастують з іншими енергетичними проектами, про які постійно говорить Росія, але які знаходяться ще в зародковому стані.
Західні компанії вищого ешелону - такі, як Shell, E.On, BASF і Engie (раніше GDF Suez), - об'єднали зусилля з російським Газпромом з метою дворазового збільшення потужності Північного потоку з надією на те, що друга черга відкриється до кінця 2019 року. У разі реалізації такого проекту вартістю у 10 млрд доларів Росія зможе нарешті відмовитися від послуг України як країни-транзитера.
Це добре для Росії, яка ненавидить Київ за наявну в нього можливість втручатися в її газовий експорт, зазначає видання. Але це посилить залежність України від "деспотичної" російської тактики. Крім того, інші східноєвропейські країни можуть залишитися з носом, тому що вони отримують газ з Росії через Київ.
Новий і вдосконалений Північний потік прояснив два моменти. Перше: незважаючи на всі розмови Росії про розворот у бік Азії з різким збільшенням обсягів енергетичного експорту на схід, Європа для Газпрому залишатиметься головним пріоритетом. Друге: всупереч чисельним розмовам Європи про необхідність пошуку нових постачальників і про зниження залежності від Росії, особливо після її вторгнення в Україну, енергетична політика Старого світу перебуває у приватній власності, а не державній.
Це ускладнює для Європейського Союзу та його членів пошук альтернативи російському енергопостачанню і шляхів зниження залежності від Росії, до чого їх наполегливо підштовхують Сполучені Штати.
"Північний потік підтверджує, що в російському газовому осмисленні Європа посідає очільне місце. Весь цей розворот на Схід, ідея про зміцнення зв'язків з ним як з альтернативою Європі - все вилетіло в трубу", - заявив експерт з трубопроводів енергетичної консалтингової фірми Methinks Ltd. Джон Робертс (John Roberts), котрий також є позаштатним науковим співробітником Атлантичної ради (Atlantic Council).
Той факт, що великі західні фірми поспішають підписувати угоди з Росією для постачання додаткових обсягів газу в саме серце Європи, також вказує на те, що в основі європейського підходу до задоволення своїх енергетичних потреб лежать економічні розрахунки, а не якась грандіозна стратегія. І це незважаючи на те, що Брюссель багато років поспіль волав з приводу величезної і постійно зростаючої залежності Європи від імпортного палива.
"Доводиться виокремлювати компанії з держави. Всією цією роботою щодо диверсифікації в Європі займаються головно уряди", - зазначив Робертс. На відміну від них, продовжив він, "про диверсифікацію в плані забезпечення енергетичної безпеки говорять тільки ті компанії, яким це вигідно і які мають ресурси, щоб її забезпечувати". За його словами, ті фірми, які вкладаються в Північний потік, вбачають в цьому "сутнісно комерційне питання" і уникають масштабнішого розгляду питання європейської енергетичної безпеки.
Рішення про подвоєння потужності Північного потоку, про яке було оголошено в червні, викликало щось на кшталт потрясіння. Такі плани були від самого початку, коли будувався перший трубопровід, який здатний перекачувати 55 млрд куб. м газу на рік і який було введено в експлуатацію в 2011 році.
У 2012 і 2013 роках Газпром провів переговори щодо подвоєння пропускної здатності цієї гілки і щодо постачання газу навіть у такі віддалені країни, як Британія. Але на початку цього року, коли напруженість у відносинах між Європою і Росією сягнула апогею, здавалося, що план щодо розширення Північного потоку став жертвою дипломатичної і економічної боротьби.
"Поки у нас немає планів щодо розширення Північного потоку", - заявив в січні Bloomberg представник Газпрому.
Але ці плани з'явилися знову, причому поквапом. У червні російський енергетичний гігант і його західні партнери оголосили про те, що вони все-таки подвоять потужність Північного потоку. Але оскільки ця заява прозвучала на тлі чисельних провалів і невдач російських трубопровідних проектів (два в Китаї, один в Туреччині і один скасований проект в Чорному морі), більшість оглядачів скептично поставилися до заяви про подвоєння пропускної здатності трубопроводу.
Адже навіть діюча гілка Північного потоку і та використовується не на повну потужність. А Європі зараз не потрібні додаткові обсяги природного газу. Те, що їй потрібно, вона може отримувати з Росії через Україну. Тому здавалося, що ідея збільшити потужності Північного потоку - не більше, ніж ще одна нездійсненна мрія Путіна.
Але сьогодні таке збільшення видається цілком реальним. На початку вересня Газпром і західні фірми підписали акціонерну угоду, яка надала цьому проекту стійкого підгрунтя. Керівник Газпрому Олексій Міллер наголосив на тому, що участь у проекті західних енергетичних гігантів перетворює на реальність те, що могло так і залишитися просто ще однією російською мрією.
Тепер, коли цей проект абсолютно очевидно отримав зелене світло, багато лідерів по всій Європі вибухнули обуренням. Польський президент Анджей Дуда заявив у вівторок, що це піддає сумніву європейську єдність. У четвер прем'єр-міністр Словаччини назвав проект трубопроводу "зрадницьким", а український прем'єр-міністр Арсеній Яценюк охарактеризував його як "антиєвропейський і антиукраїнський", закликавши Євросоюз заблокувати будівництво цього трубопроводу.
Марош Шефчович, відповідальний в Європі за Енергетичний союз, який має єдиним голосом виступати від імені 28 країн-членів ЄС у питаннях енергетики, в понеділок розкритикував цей проект, заявивши, що такий проект може порушити енергетичний баланс в регіоні. Коли оголосили про нову угоду, Європейська комісія (виконавчий орган ЄС) наголосила на тому, що пошук газових постачальників за межами Росії залишається пріоритетом для Брюсселя і що Україна має і надалі бути частиною транзитної системи, що йде в Європу. Комісія пообіцяла "ретельно перевірити новий трубопровід на його відповідність законодавству ЄС".
Головний енергетичний дипломат США Амос Хохштейн також висловив стурбованість з приводу збільшення потужності Північного потоку, заявивши минулого тижня агентству Reuters, що цей проект дасть Росії можливість відключити від газу Україну і поставить під загрозу усю європейську безпеку.
Але якщо проект настільки суперечить стратегічним цілям Європи і викликає таке обурення у лідерів по всьому континенту, чому його підтримують європейські компанії?
Одне з пояснень пропонують компанії-учасниці Північного потоку, які заявляють, що додаткові потужності знадобляться для збільшення поставок з Росії, так як власне європейські запаси вже виснажуються. Так, Норвегія (великий постачальник природного газу в Європу) вважає, що її експорт почне зменшуватися саме на той момент, коли буде збільшена пропускна спроможність Північного потоку. Видобуток газу в Нідерландах також під питанням. А привабливі колись альтернативи, такі як постачання газу із США чи зі східного Середземномор'я, поки ще не матеріалізувалися.
Але є одна причина на багато мільярдів доларів, через яку європейські (і американські) енергетичні компанії і досі підтримують російський бізнес, незважаючи на хвилю санкцій, введених через Україну і покликаних позбавити Росію доступу до західних капіталів і технологій: це розмір можливого призу. Навряд чи це простий збіг, що того самого дня, коли акціонери Північного потоку уклали свою угоду, голови Shell, BASF та австрійської OMV зустрілися з Путіним, щоб обговорити інші привабливі комерційні перспективи і можливості.
Іншими словами, зараз між Європою і Росією таки є політична напруженість. Але для енергетичного бізнесу, який планує не на одне десятиліття наперед, обмежена уява може виявитися згубною для подальшого існування корпорацій.
Звісно, новому проекту щодо розширення Північного потоку ще потрібно здолати кілька перешкод, як, зрештою, і всім проектам Путіна. Кожен здійснюваний в ЄС енергетичний проект повинен відповідати певним нормам і правилам Євросоюзу.
Через свою нездатність чи своє небажання відповідати нормам європейського законодавства Росія залишилася без однієї з грандіозних ідей Путіна - трубопроводу "Південний потік", який планувалося прокласти по дну Чорного моря до Європи через Болгарію. І досі актуальним є питання щодо того, скільки Газпром повинен мати доступу до невеликих трубопроводів в Європі, через які газ розподіляється по різних країнах. Плани Газпрому також затьмарює тривале антимонопольне розслідування ЄС, який підозрює газовий гігант в ціновому махлярстві і в придушенні конкуренції.
Є також питання про те, наскільки потрібен Росії і Газпрому розширений і вдосконалений Північний потік. Росія давно вже хоче відмовитися від поставок газу через Україну, в якій вона вбачає ненадійного і неспокійного сусіда. У такому пошуку кружних шляхів і полягає мета всіх проектів: від нереалізованого Південного потоку і сумнівного Турецького потоку, який планується прокласти через Чорне море до Туреччини і далі в Європу, і до власне Північного потоку.
Однак Газпром цього літа вже натякнув на те, що Росія взагалі може відмовитися від ідеї прокладки труб в обхід України, тому і Північний потік, і Турецький потік можуть стати просто непотрібними.
Тим не менше оскільки Північний потік має потужну корпоративну підтримку, хорошу передісторію у вигляді першого трубопроводу і досить дешево коштує, він на цей момент є для Росії головним варіантом в її прагненні зберегти контроль над енергопостачанням в Європу.
"У пошуках успішних шляхів для доставки газу в Центральну Європу, оминаючи Україну, ставка на Північний потік для Росії є найоптимальнішою", - заявив Робертс.