Нові газові проекти з Москвою для Євросоюзу більш пріоритетні, ніж територіальна цілісність України.
Поки активні бойові дії на Донбасі припинилися, Європа перейшла до поновлення економічних зв'язків з Росією.
Підписання між європейськими партнерами і Газпромом угоди акціонерів про створення газопроводу "Північний потік-2" - яскравий приклад того, як економічні інтереси переважають в ЄС над політичними.
Арсеній Яценюк вже підраховує можливі збитки від реалізації проекту "Північний потік-2", країни Східної Європи обурюються і б'ють на сполох.
Журналістка Тереза Спенцерова у статті для чеського видання Literarni noviny висловлює впевненість у тому, що бізнес-інтереси для ЄС пріоритетніші, ніж підтримка України у протистоянні з Росією.
Корреспондент.net наводить переклад статті про те, як газове питання змушує забути європейців про українську кризу.
Газова голка Росії
Газове питання змінює ставлення ЄС до Росії, викриває справжні інтереси Німеччини та інших союзних лідерів, а разом з цим - і їх сприйняття інших країн-членів ЄС.
Українська криза неначе поступово сходить нанівець. Після недільної зустрічі "Нормандської четвірки" Берлін просто випромінює оптимізм і говорить про "значний прогрес", "менш конфронтаційну атмосферу", "перелом в деяких критичних питаннях" і "необхідність консолідувати і забезпечити" все досягнуте.
Але такий розвиток подій, очевидно, пов'язаний зі Східним економічним форумом, який пройшов 4 вересня під Владивостоком, де Росія зі своїми європейськими партнерами підписала відразу три важливих контракти. Була досягнена домовленість про частки власності в газопроводі "Північний потік-2", який буде прокладений з Росії в обхід України прямо до Німеччини.
До цього додалася угоду між Газпромом і австрійською компанією OMV про входження в сибірські нафтові родовища, в обмін на яке Газпром отримав частку в європейських проектах OMV.
І по-третє, був підписаний договір між Газпромом і німецьким Winstershall, дочірньою компанією концерну BASF, через яку німці знову отримали частки в нафтових родовищах Сибіру, а Газпром в обмін на це повернувся в проекти в Північному морі і отримав повний контроль над газовим хабом в Німеччині (з найбільшими підземними сховищами в Західній Європі).
Східна Європа проти Північного потоку-2
Проти проекту "Північний потік-2" вже виступила Польща, яку трубопровід "обійшов" би з усіма її національними (правильніше, американськими) інтересами. Чеська Республіка, у свою чергу, не розуміє, як щось подібне можливе в той час, як Брюссель більше півтора року примушує всю Європу до вжиття антиросійських санкцій, а Словаччина говорить просто про "зраду".
"Вони роблять з нас ідіотів", - відверто заявив прем'єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо.
Факт в тому, що досі російський газ надходив через Україну, Словаччину, Чеську Республіку і фактично закінчував свій шлях у Німеччині. У майбутньому, з 2019 року, Північний потік-2 змінить порядок: на початку ланцюжка буде Німеччина, потім - Чеська Республіка, а в кінці - Словаччина, яка, таким чином, втратить (на відміну від ЧР) значну частину доходів від транзитних зборів.
Отже, ми є свідками, зокрема, того, що західні фірми на чолі з німецькими компаніями вже повністю ігнорують антиросійські санкції, тому що, швидше за все, "знають", що їм за це нічого не буде, а також те, що санкції і без того не триватимуть довго.
Їм відомо і те, що всі заяви про необхідність зменшити енергетичну залежність від Росії були лише вправлянням в красномовстві, бо взаємозалежність Росії та Європи, навпаки, поширюється.
Вони знають і те, що Росія при всій своїй орієнтації на Китай і досі вважає європейський ринок вкрай важливим і прибутковим, не кажучи вже про значущість стратегічного зв'язку з Німеччиною.
Окрім того, всі брюссельські спроби обмежити поширення Газпрому євросоюзною територією, як було, наприклад, у випадку з проектом "Південний потік", дуже скоро будуть забуті, як тільки того захочуть, в першу чергу, головні європейські країни типу Німеччини та Франції.
Нинішнє подовження санкцій на півроку проти конкретних росіян і російських організацій, судячи з усього, покликане допомогти ЄС зберегти реноме: "Оцінка ситуації" нібито "не підтвердила наявність причин для переоцінки санкційного режиму".
Україна відійшла на задній план
Усе це відсунуло Україну на задній план. Президент Естонії Тоомас Ільвес переконаний, що Європа забула про Україну через міграційну кризу, але більш влучним є заголовок з американського Newsweek "Забудьте про Україну. У Європи і Росії - бізнес, як і раніше".
З Північним потоком-2 Україна втратить великі доходи, а також можливість, перекриваючи трубопровід, шантажувати Росію, а з нею і Європу. І хоча ЄС за домовленістю з Росією надала Києву 0,5 млрд євро з коштів своїх платників податків на купівлю російського газу на зимовий сезон, судячи з усього, це була лише крапля в морі, тому що цих грошей, як стверджує Газпром, мало.
Ще минулого тижня Київ визнав, що на зиму у нього не достатньо запасів, а тепер заявляє зворотне. Так що, швидше за все, ясність внесуть перші морози. До речі, на газовому питанні втратить і Туреччина (яка в Сирії "не співпрацює") , де Газпром, офіційно через "політичну криз" там, зупинив проект "Блакитний потік".
Спокій на Донбасі
З огляду на початок кінця української кризи не менш важливими є події на Донбасі. Одночасно з "врожайною" акцією у Владивостоці з "повстанського" донецького парламенту був усунений "майже одностайно" (і ненадовго заарештований) Андрій Пургін, котрого відносили до радикального крила "донецьких" і котрий домагався приєднання Донбасу до Росії.
І це, попри поширену думку західного мейнстриму, Кремль наполегливо заперечує. З Пургіним на чолі парламенту виконання умов Мінської угоди було б дуже проблематичним, тому його замінив Денис Пушилін - людина хоч і близька Москві, але водночас здатна провадити за необхідності діалог з Києвом і провести на Донбасі "неповстанські" вибори - згідно з українськими законами.
Іншими словами, "екстреміст" Пургін був замінений тоді, коли вперше за 16 місяців бої на східно-українському фронті почали вщухати, що створює передумови для подальших політичних дій у рамках Мінська-2 і позбавляє Київ аргументів для відмови провадити переговори з повстанцями. Планується, що "Нормандська четвірка" на рівні глав держав зустрінеться 2 жовтня в Парижі, і можна очікувати, що Німеччина, Франція і Росія захочуть, щоб Україна надала хоч якісь результати.
Київ залишається під впливом США
Але показовим є те, що київський президент Петро Порошенко, натхнений тим, що нарешті встановилося перемир'я, нехай і не оголосив масштабної мобілізації, але все ж попросив у Сполучених Штатів нову зброю.
США не є частиною "нормандських" переговорів, вони не пов'язані його домовленостями і контролюють практично усю вертикаль найвищої влади в Києві. Неясно, до якого ступеня в питанні української кризи будуть превалювати вашингтонські "яструби" над місцевими "голубами", але Україну відвідала "яструбиний" заступник держсекретаря США Вікторія Нуланд, щоб запевнити "київських", що Росія і досі залишається для них найбільшою загрозою, і пообіцяла "можливе" збільшення досі слабенької американської фінансової допомоги.
Але головною метою триденного перебування Нуланд було, очевидно, проконтролювати стан "наших" перед ймовірною вирішальною фазою розв'язання кризи.
Неясно, чи входить в американські плани і можливе призначення "перевіреного" Михайла Саакашвілі на пост українського прем'єра, але сам Порошенко, судячи з усього, ситий напористим грузином по горло (недавно він порівняв українську економіку з африканською, з Габоном, а саму Україну назвав ВАТ кількох олігархів). Порошенко заявив, що Саакашвілі, звісно, може бути хорошим прем'єром, але "в Грузії".
Незважаючи на це, можна припускати, що, незалежно від домовленостей "нормандського формату" і швидкого зближення Росії з головними країнами ЄС, київське керівництво залишиться під сильним впливом США для можливого подальшого "стримування російського впливу".
Так би мовити, "на майбутнє". Але питання в тому, як довго може така стратегія працювати. Тому що і неоліберальний Московський Центр Карнегі зазначає, що час працює проти Києва: нестача грошей, політична нестабільність, всеосяжна корупція, нульовий бойовий дух армії, занизька довіра громадян до уряду та інших державних інституцій.
Так що просте прагнення утримати при владі окремих маріонеток Сполученим Штатам не дасть взагалі нічого.