Розслаблені жителі Сейшельських островів не псують собі життя роботою і займатися масовим туризмом не хочуть, надаючи перевагу сотні казково багатих еміратських шейхів перед тисячами скупих курортників з Європи, пише Антон Зайковський, директор з розвитку Агентства Марини Рожкової, у №4 журналу Корреспондент від 31 січня 2014 року.
Словосполучення «бюджетні Сейшели» на перший погляд здається не більш логічним, ніж «безалкогольна горілка» або «радянська демократія». Проте відпочинок, що не передбачає багатозіркового готелю, трансферу і винятково ресторанного харчування обіцяє не тільки радість гаманцю, а й низку приголомшливих відкриттів з життя місцевого населення.
Старенький автобус Tata ледь підіймається крутою дорогою над Індійським океаном. Літня пасажирка-мулатка шепоче сусідці щось сентиментальне: «Понаїхали буржуї ... Адже раніше на цьому березі грали мої діти». Потім остров'янки переходять на більш актуальні теми, головною з яких є потрапляння у полон до сомалійських піратів кількох місцевих рибалок. Питання не втрачає своєї актуальності третій місяць поспіль.
Автобус цей прямує до одного з найвідоміших пляжів світу, Анс-Лаціо, і набитий переважно європейськими туристами. Мабуть, останніх до «тих, хто понаїхав» креолки не відносять.
А більша частина «тих, хто понаїхав», яких недолюблює місцеве населення, дороги островів спостерігає тільки під час готельного трансферу. Типових візитерів Сейшелів, серед яких переважають росіяни, араби і китайці, мало цікавлять навіть екскурсії. «Якщо тут, як кажуть у турагентствах, найкращі пляжі у світі, то навіщо дивитися на щось ще?» – міркує такий відпочивальник.
Яких туристів хоче бачити у себе в країні уряд Сейшельських островів, стає зрозуміло вже в аеропорту. Щодня він приймає по кілька рейсів з Дубая, Абу-Дабі і Дохи. На цьому тлі єдиний на тиждень рейс з Європи, який здійснює німецький лоукост, виглядає так само скромно, як і вбрання його стюардес на тлі франтуватого персоналу Emirates. Менше, але багатше – ось стратегія острівної влади щодо інтуристів.
Щодо рейсів з Африки («для родичів» сейшельців) аеропортові служби мають особливу думку. Що можна додати, якщо мене, який прибув одним з таких бортів, пустили в країну тільки після зобов'язання відвідати місцеву поліклініку для перевірки, чи не хворий я на жовту лихоманку.
Це не було формою якоїсь зневаги – скоріше проявом того легкого аромату «совка», який відчуває будь-хто, хто пожив на островах хоч день за межами мегадорогих готелів. Назвати останні інакше не можна: наприклад, за номер в мережевому індійському готелі, який на Гоа коштує $90-100, тут за ніч зажадають усі $700.
Причину «здирництва» пояснить будь-який острів’янин: високі податки. До того ж за кожного індійця або китайця, яких беруть на роботу в готель, потрібно платити збори, що дорівнюють їхній зарплаті. Після всіх цих пояснень сейшельці, які безтурботністю нагадують африканців, а життєлюбством – жителів Карибів, зазвичай мило усміхаються.
Вибираючи відпочинок за межами вогнищ розкоші, можна уявити, що приїхав відпочивати «дикуном» в радянські Ялту чи Сочі. Причому винаймання житла у господарів за тутешніми мірками – це, як правило, оренда цілого будинку в 100-150 квадратів за ціною в п'ять-шість разів дешевше їхнього номера. А магазинне харчування нагадає про СРСР, якщо дивитися на полиці з місцевими товарами. Імпортні продукти в широкому асортименті представлені в крамницях індійців – їх тут безліч.
Самі Сейшели випускають лише п'ять видів продуктів – чай, каву, пиво, ром (іноді його іменують горілкою, смакових відмінностей майже немає) і рибні консерви. Банки з тунцем мають ностальгічний зовнішній вигляд, але добре, що смак з радянськими аналогами не можна порівняти: свіжу океанську рибу не зіпсує ніякої рибокомбінат.
Про те, наскільки глибоким був соціалістичний вибір Сейшелів, який держава зробила в 1970-х, свідчить той факт, що навіть охорону їхнього президента в ті роки забезпечували солдати з КНДР
Останній, як ви вже здогадалися, креолам подарував «великий північний друг». Про те, наскільки глибоким був соціалістичний вибір Сейшелів, який держава зробила в 1970-х, свідчить той факт, що навіть охорону їхнього президента в ті роки забезпечували солдати з КНДР. Останні, до речі, запобігли спробі перевороту. У 1981-му найманці з ПАР прибули на острови під виглядом регбійної команди, яка святкує корпоратив. Корейцям вдалося відразу заблокувати «регбістів» в аеропорту, звідки ті дивом вилетіли.
Крім соціалістичного впливу тут відчуваються наслідки тісної дружби з Францією. Остання дала островам одну з топ-пам'яток – будиночок на Срібному пляжі, де знімали Еммануель, фільм, який так любили чоловіки СРСР.
Радянська модель якнайкраще підійшла місцевій ментальності. Радгоспи й артілі найбільш працьовиті сейшельці досі вважають проривом
Втім, радянська модель якнайкраще підійшла місцевій ментальності. Радгоспи й артілі найбільш працьовиті сейшельці досі вважають проривом. Що казати, якщо до «колективізації» на островах навіть не вирощували ананаси, а збирали їхні дикорослі аналоги в джунглях.
Знаючи це, не станеш дивуватися , коли прийдеш на острівній пляж зранку за рибою, а застанеш там лише сухі човни. Сьогодні хтось явно надав перевагу сну перед заробітком, подумаєте ви. Хоча бажання злитися на сейшельців, які живуть за принципами брежнєвського соціалізму, немає.
Адже не сьогодні-завтра ви все ж купите у них свіжовиловлену баракуду, попросите рибалок бонусом зробити до неї соус зі свіжозірваних фруктів, засмажите її половинки на барбекю, зап'єте місцевим дешевим ромом і подумаєте, що навіть такий сільський тип відпочинку може бути чудовим. Особливо якщо це відбувається на найкращих пляжах світу.
***
Цей матеріал опубліковано в № 4 журналу Корреспондент від 31 січня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net , можна ознайомитися тут.