Корреспондент: Клубок нервів. Лист з Пакистану

Пакистан, де при владі із незмінною послідовністю змінюють один одного ісламісти і військові, залишається на карті світу одним з найзаплутаніших клубків протиріч, що мають до того ж власну ядерну зброю, пише журналіст Сергій Бойко у №7 журналу Корреспондент від 21 лютого 2014 року.

Моя поїздка в Пакистан розпочалася з обміну валюти. У вихідний день в Ісламабаді банки зачинені, працює тільки кілька обмінних пунктів. Наш обмінник містився на задвірках банку. Біля входу в банк чотири людини - охоронці. Два в уніформі і з автоматами і ще два дуже дивного вигляду, з помповими рушницями в руках і напруженими обличчями. Схоже, стріляти почнуть не замислюючись – тільки привід дай. З цього моменту в голові скалкою засіла думка про те, в яку ж дупу нас занесло.

Насамперед у разі потрапляння в будь-яке місто цієї країни починаєш відчувати психологічний дискомфорт: по вулицях ходять самі чоловіки. Не те щоб я взагалі жити не міг без жінок, але коли в місті з населенням 140 тис. за день трапляються на очі три-чотири жінки, та й то закутані, – це дивно. Усі жінки сидять удома, а по магазинах ходять лише у супроводі чоловіків. Варто було б дізнатися у психологів, наскільки така специфіка сприяє загостренню соціальної напруженості. До речі, цікавий факт: у Пакистані заборонено безліч інтернет-ресурсів, однак доступ до порносайтів не заблокований. Передбачаючи усмішки – перевіряв не сам.

Тим часом, помінявши гроші, їдемо далі. Наш постійний супутник – всюдисущий сірий пил, який у деяких місцях сягає такої густоти і товщини, що ноги занурюються в нього, як у воду, по щиколотку. Часто зустрічається картина: на узбіччі в пилу або на каменях сидять п'ять-шість чоловіків і просто розглядають, чухаючи бороди, машини, які проїжджають повз. Як вони сюди прийшли? Що роблять, коли на вулиці дика спека, а до найближчого селища кілька кілометрів?

Взагалі до Пакистану чимало запитань. Як держава він з'явився шість десятиліть тому, коли британці звільнили Індію, розділивши її на два домініони – Індію і власне Пакистан: у 1930-х роках дехто з мусульманської інтелігенції висловлював ідею, що непогано б, щоб індійські мусульмани жили у власній державі. Думка повисла б у повітрі, якби не Мухаммед алі-Джинна – його зображення присутнє тепер на всіх купюрах.

Спочатку ідея створення мусульманської держави була зустрінута критично на всіх рівнях: проти створення Пакистану були британці, проти були індійці, а також мусульмани, за винятком нечисленної інтелігенції. Про те, як аль-Джинні самостійно вдалося переконати третіх і перших і політично переграти других, написані книги. Втім, через рік після утворення держави він помер, його наступник і послідовник був убитий, і Пакистан став перетворюватися на ісламську республіку. При цьому фундаменталісти зробили з аль-Джинни ікону і вважали за краще забути, що батько нації їв свинину, пив алкоголь, голив бороду і не ходив у мечеть.

І тут настав час політичної чехарди, неврожаю, народних хвилювань, і владу взяла в руки армія. Так і пішло: диктатура змінювалася періодом демократії, голову піднімав у тому числі ісламізм, і знову біля керма ставав черговий генерал, а демократія закінчувалася.

Через кілька десятків років, після чергового перевороту на чолі держави став Мухаммед Зія-уль-Хак, диктатор, який зробив Пакистан повністю ісламською країною: шаріат замість конституції, публічні прочуханки і повішення, зведення ролі жінок до рівня предметів домашнього ужитку

Через кілька десятків років, після чергового перевороту на чолі держави став Мухаммед Зія-уль-Хак, диктатор, який зробив Пакистан повністю ісламською країною: шаріат замість конституції, публічні прочуханки і повішення, зведення ролі жінок до рівня предметів домашнього ужитку. Зате число медресе зросло на порядок. Через Пакистан США постачали зброю до сусіднього Афганістану для боротьби з радянською агресією, в Пакистан вгачувалися американські гроші, а диктаторський режим Зії-уль-Хака цвів пишним цвітом: світове співтовариство заплющувало очі на все – головне переграти СРСР. Очі заплющувалися навіть на розробку Ісламабадом ядерної зброї.

Але чи то гайки занадто сильно закрутив диктатор, чи то політична обстановка у світі стала мінятися, але в 1988 році літак, на якому летів Зія-уль-Хак, в чистому небі і за гарної погоди раптово впав. Не допоміг намаз, який диктатор здійснив перед вильотом ... Після його смерті все пішло заведеним порядком: демократичні починання незмінно закінчувалися переворотом, а до влади приходила армія. Ось і зараз біля керма перебуває демократичний проісламський уряд, однак подейкують, йому залишилося недовго. Загалом, складна це країна.

Тим часом ми вже залишили долинну зону і їдемо по передгір'ях, дорога стає все більш важкою та небезпечною і йде часом на значній висоті над обривами. Машина заїжджає все вище: нам потрібно вибратися на перевал Бабусар (4.600 м) і спуститися вниз, в посушливу долину Інда. Чим вище ми забираємося, тим менше рослинності на пагорбах і бідніші села. Порожнеча і відсутність рослинності вражають. І все ж люди якось відвойовують собі простір. Для когось це батьківщина, яку він ні на що інше не проміняє.

***

Цей матеріал опубліковано в №7 журналу Корреспондент від 21 лютого 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net , можна ознайомитися тут.