Фото: АР
Столиця Малайзії Куала-Лумпур вражає своєю техногенністю
Життя в Малайзії близьке до ідеалу – тепло, чисто, ціни не кусаються. Настільки безпроблемний побут часом навіть навіває позіхання, але брак «перчинки» з гаком компенсується її надлишком у країнах-сусідах, пише Антон Зайковський, директор з розвитку Агентства Марини Рожкової, у №21 журналу Корреспондент від 30 травня 2014 року.
Обґрунтованість – саме це слово крутиться в голові після приземлення в міжнародному аеропорту Куала-Лумпура (його тут позначають як KLIA). А якщо летіти туди рейсом з Узбекистану, то ще в розмовах на борту з Ташкента Малайзія виступає втіленням усіх чеснот.
Приземлившись, мимоволі погоджуєшся з узбецькими друзями: KLIA зустрічає гостей вау-ефектом. Особливо сюрреалістично на тлі величезного ультрасучасного терміналу виглядають дві черги на реєстрацію – бангладешських гастарбайтерів і вже згаданих узбеків. Адже більшість з останніх їдуть на Малаккський півострів зовсім не за білим піском і не за паперами фондових бірж – про це свідчить півкілометрова змійка з візків з плазмами від 30 до 60 дюймів.
Незабаром після безпілотних електричок по терміналу око помічає розташований по сусідству красень-автодром Формули-1, потім оцінює німецьку якість автобанів, що ведуть до центру міста.
Далі – більше. Для непідготовленого туриста центр столиці, або KLCC (ну люблять малайзійці абревіатури), здається зібранням позитивних якостей усіх мегаполісів світу. Хмарочоси Токіо, Центральний парк Нью-Йорка, дорожні розв'язки Атланти, моли Дубая, чистота Сінгапуру, клімат Маямі – аналогії можна продовжувати. Все це замішано дуже гармонійно і при цьому очищено від перегинів тих міст, у яких запозичено. Наприклад, стерильність на вулицях, на відміну від Сінгапуру, досягається не величезними штрафами, а постійним прибиранням.
Гостей з не особливо розвинених країн порадують хай-теківські фішки столиці. Приємно, чорт забирай, коли замість біганини по вулицях за цілорічних +32 0С кілометри долаються на травелаторі в кондиційованому «рукаві», протягненому між найбільшими ТРЦ міста.
Набридли бутіки Gucci і Prada в центральних молах (з досить стерпними, до речі, цінами)? Не біда – сядьте на новомодне метро з антисуїцидними платформами (прозорі огорожі перед колією відкриваються тільки після прибуття вагонів) – і вперед, на Петалинг-стріт. У китайському кварталі можна зустріти і «майже справжні бренди», і рюкзаки несподівано стерпної якості за $ 3 за штуку, і будь-які інші дрібниці.
Китайці, до речі, почувають себе як риба у воді не тільки в етнокварталах. Хоча за статистикою вони складають лише 25% населення Малайзії, в реалі їхні обличчя зустрічаються набагато частіше. Причина проста: поки титульна нація хліборобів і мореплавців живе в глибинці, працює чиновниками або піклується про культуру країни, процвітання її економіки кується китайцями (звичайно, не без допомоги малайзійської нафти).
Симбіоз китайського раціоналізму і малайзійської добродушності народжує унікальний рецепт країни для людей. Суворість порядків місцевих бірж компенсує м'якість умов ісламського кредитування. Консервативність мусульманського суспільства абсолютно не заважає повноцінному нічному життю в «золотому трикутнику» Лумпура. А жорсткість законів нівелює відносна ліберальність поліції. Приміром, на автострадах порушують швидкісний режим майже всі – навіть я примудрявся вичавлювати 170 км/год із сумного міні-вена місцевої марки Proton. Щоб привернути увагу даішників, потрібно промчати у них під носом на спорткарі зі швидкістю не менше 250 км/год.
Втім, співіснування культур тут не завжди йшло гладко. У малайзійців ще жива історична пам'ять про те, як понад півстоліття тому китайці партизанили в джунглях. Китайці у свою чергу не пропускають нагоди пожартувати спогадами великого Лі Кван Ю, батька-засновника сусіднього Сінгапуру, про те, як малайзійські селяни, які вперше потрапляли в міста, намагалися вирощувати батат на галявинах перед багатоповерхівками.
Якщо порівняти управління країною з приготуванням їжі, можна сказати, що солодкість китайської кухні і гострота малайзійської у підсумку сильно нейтралізують одна одну. На виході пиріг виходить трохи прісним, хоч і дуже смачним та вельми поживним.
Напевно, саме тому численні австралійці (Куала-Лумпур – зручний транзитний пункт на найбільш популярному у світі пересадочному авіамаршруті із Сіднея до Лондона), а також експати зі США і Європи, які працюють у KLCC, не надто шанують візитами малайзійські красоти – космічну архітектуру Путраджаї, колоніальні квартали Малакки чи джунглі Північного Борнео. Суворість Сінгапуру і принади Таїланду користуються серед них набагато більшим попитом.
Але і в цьому є своя проста правда – адже до гострої їжі завжди подають проварений рис. Таким рисом і виступає Малайзія, яка дарує вихідцям із Заходу одні з найкращих у світі буднів. А для вікендів є купа ультрадешевих рейсів на тайські курорти.
***
Цей матеріал опубліковано в №17-18 журналу Корреспондент від 5 травня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.