Єрусалим не стелиться м'яким килимом перед туристами, але саме в це місто хочеться повертатися знову і знову, пише Ганна Безкоровайна, письменниця і мандрівниця, у №23 журналу Корреспондент від 13 червня 2014 року.
Існує таке поняття, як єрусалимський синдром. У Вікіпедії його описують так: «Єрусалимський синдром – відносно рідкісний психічний розлад, вид манії величі, за якого турист або паломник, що перебуває в Єрусалимі, уявляє та відчуває, що володіє божественними і пророчими силами і неначе є втіленням певного біблейського героя, на якого покладена пророча місія з порятунку світу».
На мене священне місто теж подіяло, тільки трохи інакше. До цього я вже бувала в Єрусалимі кілька разів, і моя остання подорож передбачала тільки два дні перебування там. Залишатися довше я не бачила сенсу, і вояж був спланований по тих містечках і містах, де я ще не була.
І хоча в кожному з цих місць мене чекали друзі-приятелі, я чомусь застрягла в Єрусалимі. Саме застрягла – це дуже вдале слово. І коли знайомі запитали, на яке число у мене зворотний квиток, я, подивившись на календар, раптом виявила, що ... на завтра. Так я винайшла свій власний «єрусалимський синдром».
Це місто абсолютно білого кольору. В Єрусалимі діє спеціальний закон, який зобов'язує споруджувати будівлі з каменю певного виду. Неважко здогадатися, що одного разу каменю цієї породи перестало вистачати для міста, що розросталося. Тоді в такому ж обов'язковому порядку влада наказала споруджувати будинки з інших порід каменів, але фасад все одно неодмінно повинен залишатися білим.
Прогулюючись неширокими вуличками цього міста, ви майже позбавлені можливості ступити на землю. Єрусалимська земля вважається священною, і просто так топтати її у вас навряд чи вийде: всюди асфальтовані стежки, щільні газони і галька. По суті, тільки невеликі ореоли, навколо стовбурів дерев, дозволяють побачити шматочок легендарної єрусалимської землі.
Уже давно не секрет, що третина населення Ізраїлю – російськомовні іммігранти з Росії, Білорусі, України, Молдови. Потужна хвиля репатріації припала на 1990-ті роки, і багато «тутешніх» вже встигли стати «тамтешніми».
Колишніх співвітчизників ви зустрінете скрізь – у кафе, аптеках, пунктах обміну валют. Починаєте говорити англійською, а на вас дивляться з доброю усмішкою і відповідають російською. Мені завжди здається, що в цьому погляді є частка ностальгії. У такі моменти ви відчуєте себе затишно, по-своєму вдома, хоча, по суті, ви на Сході в диво-місті, оточеному пустелею.
Єрусалим, як і Ізраїль загалом, – свій власний. У Європі, в яку б країну ви не приїхали, якщо позбавити вас можливості чути розмови і не показувати характерні символи країни на зразок Колізею або Лувру, ви не зрозумієте, де саме перебуваєте. Усюди чистенько, рівненько, однакові кафешки, схожа архітектура. А ось Єрусалим ні на кого і ні на що не схожий.
Що стосується архітектури – навряд чи її можна назвати сильною стороною Єрусалиму. Країна Ізраїль дуже молода, і якщо говорити не про Старе місто, а про будівлі загалом, то це просто досить якісні та красиві квадратні споруди. У яких до того ж страшно холодно взимку: у будинках часто відсутня система опалення.
Зовсім інша справа кухня. Завжди свіжі овочі та фрукти, безліч спецій і трав і, як наслідок, неймовірна різноманітність салатів. Їхні рецепти дуже прості, але особливими їх роблять особливі інгредієнти – наприклад сушена вишня, авокадо, насіння. Ну і, звичайно ж, традиційний хумус, фалафель, тхіна, піта ...
Якщо говорити про їжу, не можна не згадати про шук. Шук – це ринок в самому серці Єрусалима, пульс міста. Приготуйтеся до галасливих криків. Якщо в Україні, щоб вирішити питання, треба знайти, кому заплатити, то тут потрібно знайти, кому кричати.
Прямо на ринку, між рядами з фініками, інжиром, полуницею і томатами, можна зручно розташуватися з тарілкою чогось автентично смачного, приготованого тут таки, на Шуку, і відчути себе частиною незнайомого, іншого життя. Поки ви доїсте, вартість овочів знизиться на 30%.
Шук живе подвійним життям: вдень це ринок, а вночі – зовсім інший світ. Зі стін виростають барні стійки, повітря наповнюється ароматом кальяну, гучним сміхом (не шукайте на Шуці тиші), а головне – свободою. Народ, який ішов до своєї незалежності стільки тисячоліть, як ніхто інший вміє насолоджуватися віднайденою свободою.
Не очікуйте побачити в Єрусалимі вилощених чоловіків – вони недбалі і природні. Не сподівайтеся побачити тут жінок, які цокають на підборах, – місто занадто нерівне. Тут дуже спекотно, щоб носити на обличчі зайву фарбу, тому обличчя людей природні і відкриті, як і сам Єрусалим. І це не може не подобатися.
***
Цей матеріал опублікований в № 23 журналу Корреспондент від 13 червня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.