Фото: Ірини Пустиннікової
Монастирі у прикордонних румунських селах, де живуть етнічні українці, захоплюють свою красою
Розписні карпатські монастирі Південної Буковини – це дуже красиво, а головне, зовсім поряд з Україною, пише Ірина Пустиннікова, краєзнавець, автор путівників, у №24 журналу Корреспондент від 20 червня 2014 року.
Румунське село Путна, можливо, було б видно з гір біля українського Красноїльська, якби Карпати зовсім облисіли. Але, на щастя, браконьєри вирубали ще не всі смереки, і, щоб побачити Путну, доводиться зробити солідний гак. Спочатку митниця в Порубному, де з перемінним успіхом працює пішохідний перехід. Далі, вже по той бік кордону, прикордонний Сірет – тут можна купити Котнар, румунську хмільну гордість.
Сусідні Балківці населені етнічними українцями – про це свідчить двомовний знак Bălcăuţi – Балківці. На секунду в мене промайнув спогад про графіті на чернівецьких парканах: Південна Буковина – це Україна зі старанно замазаним фарбою першим словом, яке все ще можна прочитати. Насправді Південна Буковина – це Сучавський повіт Румунії, який для неледачого туриста виявиться чудовою скринею коштовностей, заритою прямо біля рідного кордону. Для неледачого, бо майже всі карпатські обителі розташовані в глухих місцях, куди непросто дістатися громадським транспортом.
Той, хто приїде сюди на автомобілі, жодних проблем не зауважить: дороги якщо й не відмінні, то досить хороші, а відстані некритичні. Решті доведеться або багато ходити пішки, або витратитися на таксі. Ми вже двічі раділи місцевим скарбам, немов чотки перебираючи розписні монастирі, які давно заслужили собі місце у Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Монастирів багато – вистачить і на п'ять візитів.
За точку відліку найкраще брати ще одне «українське» місто – Радівці (по-румунськи – Редеуць). Труби його заводів помітні ще від Балківців, але не вірте першому враженню, місто варте знайомства. Знайомитися можна з помпезним православним кафедральним собором, монументальною синагогою, скромним костелом, але найкраще – відразу з усім австро-угорським центром, «молодшим братом» Чернівців, колишньої місцевої метрополії. З Радівців розбігаються рейсові автобуси по навколишніх селах – у Сучевіцу, Вікову-де-Жос. Далі все одно доведеться брати таксі.
Карпатська мальовничість і глушина – так ми уявляли собі ці місця до поїздки. З мальовничістю вгадали, а ось глушина – це не про Путну. Нові пансіонати, ошатний будинок культури, прапорці Румунії і Євросоюзу на ліхтарях – усе це виграшно виглядає на тлі темно-зелених смерек. Запам'ятовуються й акуратні архаїчні будиночки під дранкою за високими різьбленими воротами. Колись і в українській частині Буковини села виглядали схоже, але зараз такі релікти минулого залишилися лише в Красноїльську: не дарма південна частина цього селища називається Путною.
Але їдуть в Путну не за будиночками, а за одним з найвідоміших монастирів Румунії. Успенська обитель була заснована в 1466 господарем Штефаном чел Маре (Стефаном Великим), тут таки прославлений правитель Молдови й упокоївся.
Войовнича агресивність і надмірна релігійність часто ходять у парі – згадайте обвішані хрестами машини рекетирів у 1990-ті. Ось і Стефан Великий за 47 років свого правління Молдовою в XV столітті здобув 34 перемоги у 36 боях – і всі ці роки постійно будував монастирі і храми. Легенди приписують йому заснування півсотні святинь, але Путну він любив особливо. Вона була першою: тут у кам'яній келії ховався від мирської суєти Данило Відлюдник, духовний наставник Стефана. Келія збереглася, а от настінні фрески – ні. Благо інші монастирі Південної Буковини не втратили розпису.
За яскравими фарбами краще вирушити в Сучевіцу. Вона доступна – лише за 17 км від Радівців і стоїть прямо біля дороги. Стоїть і захоплює – і кріпосними стінами, і фресками храму. Втомившись вивчати фрески, ми влаштувалися на лавочці і тихо спостерігали за життям черниць: вони тут давно звикли до туристів і зовсім не звертають на них уваги, займаючись хто куховарством, хто прибиранням, а хто городництвом.
Стефан Великий тут не бував – монастир побудували в 1585 році три брати-боярини Могила. Один з них, Єремія Могила, заснував не тільки Сучевіцу, а й Могилів-Подільський у нинішній Вінницькій області. А знаменитий видавець і просвітитель Петро Могила, чиїм ім'ям названа київська академія, був його родичем.
Через дорогу від обителі – сувенірний ринок з місцевими вишиванками і дрібничками в народному стилі. Якщо сили дозволяють, раджу піднятися на гору, що нависає над старими стінами: панорама монастиря на тлі Карпат буде саме такою, якою хочеться, – дивно красивою. Якщо вражень не вхопив, є сусідні монастирі Арбор і Молдовіца.
До речі, незабаром має відкритися міжнародний перехід з Красноїльська у Вікову-де-Жос, і добиратися в заповідний куточок Румунських Карпат стане набагато простіше. Ми з родиною обов'язково так і зробимо – бо ж надто гарні сучавські монастирі.
***
Цей матеріал опубліковано в №24 журналу Корреспондент від 20 червня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.