Валенсія – це любов до смачної їжі, вуличних свят і сучасного мистецтва. Проте тут варто не лише відпочити, а й повчитися толерантності, пише Наталія Нападовська, прес-секретар банку Фінанси та Кредит, у №28 журналу Корреспондент від 18 липня 2014 року.
Злітати до Валенсії нині входить в обов'язкову програму подорожі до Іспанії – так само як віддати належне Барселоні. Але, на відміну від відверто розкішної Барси, Валенсія – це іспанська буколіка в міському варіанті.
Туристичним талісманом свого міста валенсійці зробили національну страву паелью. Величезні пласкі сковорідки стоять майже вертикально в місцях скупчення туристів, працюючи як рекламні постери і як фон для фотографування. «Правильна» паелья може бути різною – зі свіжими морепродуктами, фермерськими курчатами або кроликами, а то й вегетаріанська, але неодмінно з розсипчастим рисом камоліно.
Громадське харчування швидше за всіх адаптувалося до збільшеного потоку туристів: якщо карту англійською мовою знайти майже неможливо, то меню в кафе російською – цілком. Навіть фірмовий міський напій Вода Валенсії (Agua Valencia), суміш апельсинового соку і вина, російськомовним можуть подати в «адаптованому» варіанті – плеснувши у глечик горілки. Під фірмову паелью Воду Валенсії і томну сангрію п'ють саме глечиками.
З Валенсією, історичною та гастрономічною, найкраще знайомитися рано вранці, почавши з міського ринку, побудованого 100 років тому в стилі ар-нуво. Отримуєте два в одному. По-перше, відмінний сніданок: кава, фреш і випічка будуть найсвіжішими і при цьому коштуватимуть вдвічі дешевше, ніж у кафе. По-друге, задоволення від веселого «хамон-лимонного» настрою ринку, його різнокольорових вітражів, мозаїки та ажурних перекриттів.
Поруч – арена для кориди на Плазі-де-Торос, розташована поруч з вокзалом, ще однією ошатною будівлею в стилі модерн. У мене викликали легкий острах червоні червоноармійські зірки на його фасаді.
Після цього можна не поспішаючи попрямувати через площу Міських Зборів у центр, повз шовкову біржу Ла-Лонха до площі Святої Діви Марії та однойменної базиліки. Будьте готові до того, що спроби знайти на досить умовній карті міські пам'ятки, перераховані в інтернеті, можуть виявитися безуспішними. Всі вулички-провулки на ній не вміщуються. Але Валенсія – це місто, в якому приємно заблукати.
Спочатку мене спантеличили пропозиції взяти в оренду велосипед, що зустрічаються на кожному кроці. Адже ні відповідних доріжок, ні власне велосипедистів в історичній частині міста немає. Виявилося, двоколісні машини беруть переважно для того, щоб прокотиться по парковій зоні в руслі осушеної річки Турії, подивитися футуристичні будівлі «міста науки і мистецтв» – з Півсферою, Музеєм науки принца Феліпе, океанографічним парком і королівською оранжереєю. А ще – дістатися до вельми пристойних пляжів, де знову з'їсти паелью.
Як будь-яке поважне католицьке місто, Валенсія має свою паломницьку реліквію. Чаша Грааля, звідки, за переказами, на таємній вечері причащалися апостоли, виставлена в кафедральному соборі
Як будь-яке поважне католицьке місто, Валенсія має свою паломницьку реліквію. Чаша Грааля, звідки, за переказами, на таємній вечері причащалися апостоли і чия автентичність офіційно визнана папою римським, виставлена в кафедральному соборі, який легко знайти за восьмигранною вежею-дзвіницею Торре-дель-Мігелете. Це, до речі, чудовий оглядовий майданчик, і підйом на нього – чудовий спосіб «утрясти» чергову паелью.
Стиль життя у Валенсії провінційний і неквапливий. На Плазі-Редона, ідеально круглій, але затишній завдяки крамницям торговців мереживами і тасьмою, збираються любителі вишивки. При цьому навіть чоловіки займаються цим неквапливо і з гідністю. З такою ж статечністю валенсійці в національних костюмах беруть участь у вуличних ходах і святах – сеньйори в мантильях й атласних кринолінових спідницях здатні зупинити вуличний рух.
У Валенсії нікуди не дітися від знайомства з творчістю Хоакіна Сорольї: життєлюб-імпресіоніст – один з найбільш шанованих валенсійцями земляків. Його ім'ям названо Будинок конгресів, за мотивами його картин роблять керамічні статуетки, йому присвячена ціла анфілада кімнат у музеї образотворчого мистецтва. Але в музеях, що виблискують своєю доглянутістю, відвідувачів небагато: туристи вважають за краще їсти паелью.
В іспанців варто повчитися толерантності – тут не кажуть «диктатор Франко» або «герої опору». У країні діє закон про примирення: тільки спільні пам'ятники, спільні меморіальні дошки у соборах і спільні могили полеглих у громадянській війні
Зате в галереї сучасного мистецтва IVAM постійно зустрічаються зграйки молоді різних національностей, яку сюди приводять в обов'язковому загальноосвітньому порядку –познайомитися з творчістю Енді Ворхола, Джаспера Джонса і «синьо-синього» Іва Кляйна.
Дуже рекомендую візит до Тріумфальної арки – меморіалу, спорудженому за вказівкою генерала Франсиско Франко в пам'ять про всіх іспанців, загиблих у громадянській війні. Адже саме у Валенсії в той час був центр руху опору.
В іспанців варто повчитися толерантності – тут не кажуть «диктатор Франко» або «герої опору». У країні діє закон про примирення: тільки спільні пам'ятники, спільні меморіальні дошки у соборах і спільні могили полеглих у громадянській війні. На політичні ярлики накладено табу – немає правих і винуватих, є тільки пам'ять про загиблих.
***
Цей матеріал опублікований в № 28 журналу Корреспондент від 18 липня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.