RU
 

Кореспондент: Кіно і українець. Інтерв’ю з новим главою Держкіно Пилипом Іллєнком

Корреспондент.net,  21 серпня 2014, 12:42
0
423
Кореспондент: Кіно і українець. Інтерв’ю з новим главою Держкіно Пилипом Іллєнком
Фото: Таїсії Стеценко
Пилип Іллєнко вважає, що держава, як би не було важко фінансово, не повинна нехтувати питаннями культури

Новий голова Держкіно, Пилип Іллєнко, розповів Корреспонденту, як допомагатиме знімати українські фільми і фільтруватиме «неправильні» російські, пише Анна Давидова у №32 видання від 15 серпня 2014 року.

Останні півроку основний регулювальний орган у сфері найважливішого з мистецтв, Державне агентство України з питань кіно (Держкіно), залишалося «безголовим». За посаду розгорнулася жорстка боротьба, ключовими учасниками якої стали кінорежисер Андрій Дончик, якого підтримала Національна спілка кінематографістів, і продюсер Пилип Іллєнко. У підсумку минулого тижня Кабмін затвердив Іллєнка.

«Я думаю, масштаб скандалу злегка перебільшують – можливо, через те що все занадто затягнулося. Важливо інше: ніколи раніше майбутній начальник кіновідомства не представляв настільки публічно своє бачення», – каже свіжопризначений глава Держкіно, який обживається в маленькому, але затишному кабінеті на Лаврській.

Корреспондент розпитав сина кінорежисера Юрія Іллєнка та брата нардепа від ВО Свобода Андрія Іллєнка про це бачення.

- Кандидатів оцінювали за їхніми програмами реформування галузі. Які основні тези вашої?

- За всі роки незалежності держава так і не зуміла використати кінематограф як інструмент у хорошому сенсі слова – інструмент патріотичного виховання. Мистецтво, в тому числі кіно, створює для нації загальні міфи і смисли. Причому мова йде не тільки про історичний жанр – те саме стосується сучасних героїв і тем.

Українське кіно має стати цікавим власному глядачеві: якщо ми не будемо цікаві самі собі, то не будемо цікаві нікому у світі

Останній аспект мені здається особливо важливим, оскільки він безпосередньо апелює до глядача. Українське кіно має стати цікавим власному глядачеві: якщо ми не будемо цікаві самі собі, то не будемо цікаві нікому у світі. Це і є ключова теза, якщо говорити про світоглядні, стратегічні речі. З практичного боку необхідне постійне гідне фінансування, яке не залежить від секвестрів, від Міністерства фінансів – за всієї поваги до колег.

- Тобто з приватних джерел?

- Необхідне й те й інше. Економічний аналіз показує: зараз наше кіно не може вижити без державної підтримки. Про альтернативні способи залучення коштів говорять ще з 1992 року, коли тільки сформувалося Держкіно. Тоді воно називалося Український фонд кінематографії, й очолював його, до речі, мій батько, Юрій Іллєнко.

Один з варіантів – збір на розвиток національного кінематографу. Це європейська практика – наприклад, так заведено у Франції. Але у нас так і не вдалося пролобіювати цю історію, хоча кілька разів схожі законопроекти навіть потрапляли до Верховної Ради.

- Може, має сенс говорити не про нові податки, а, навпаки, про пільги для тих, хто все-таки вкладає гроші в кіно?

- Так, це включається в загальне бачення. Важливо уточнити: збір – це не податок для громадян чи бізнесу. Це збір з іноземного продукту, що працює на нашому ринку. Він повинен надходити з таких позицій: квитки на іноземні фільми; телереклама, демонстрована під час показу зарубіжних картин; кабельні мережі, що демонструють аналогічний контент, а також інтернет-провайдери.

Йдеться про 2-5%, тобто це не вплине істотно на ціну квитка або доходи компаній. Невеликі суми, але якщо їх скласти, то цього вистачить, щоб фінансувати нагальні потреби українського кіно.

Звичайно, також необхідно встановити пільги, хоча частково це вже є. Виробництво національних фільмів звільнено від ПДВ, податку на землю, податку з доходів підприємств. Але дійсно необхідно надати додаткові пільги, тому що зараз гроші, вкладені в кіно, навряд чи можна називати інвестицією. І якщо бізнес готовий підтримати якийсь проект, то йому потрібно подякувати – послабити йому податковий прес хоча б стосовно тих коштів, які він віддає на кіно.

Плюс є ще кілька моментів, які варто змінити в чинному законі про кінематограф. Наприклад, норму, за якою держпідтримка може бути не більше 50%. Як кінопродюсер повинен сказати, що на серйозний проект практично неможливо знайти другу половину інвесторських грошей. Тому, до речі, на останніх пітчингах [презентація кінопроекту для пошуку інвесторів] набагато більше заявок в розділах Дитяче кіно і Документальне кіно – тому що їх дозволено фінансувати на 100%.

- До речі, про пітчинги. Напередодні вашого призначення кінематографісти написали відкритого листа з проханням зробити їх відкритими. У чому проблема?

- Проблема, як і в будь-якому конкурсі, полягає в тому, що є переможці і переможені. Тому важливо робити все прозоро. Є комісія, яка повинна працювати публічно. Наскільки мені відомо, раніше її оцінки не публікувалися, це була закрита інформація. Хоча самі пітчинги відкриті – хто завгодно може прийти, послухати презентацію проекту.

Але є й інша проблема: ми не можемо проводити пітчинг, якщо нам нема чого розподіляти. Потрібно робити конкурс на реально наявні гроші. На жаль, поки немає фінансування на наступний рік, проведення пітчингу здається сумнівним. Можливо, варто піти антикризовим шляхом: введемо для конкурсантів окремий критерій – співвідношення ціна / якість. (Сміється).

- А що з проектами, які вже в роботі? Особливо спільного виробництва: партнери гроші виділяють, ми – ні, і це некращим чином позначається на репутації країни.

- Це сумна ситуація, що стосується не тільки копродукції, а й кіновиробництва загалом. На жаль, цього року казначейство дуже мало проплатило, хоча платіжки у них лежать. Якщо кіно не фінансувати відповідно до затверджених графіків, воно зніматися не буде. Це як народження дитини: якщо ви вже завагітніли, то не можете взяти паузу на два місяці.

Кіно прив'язане до сезонів. Не можна знімати літо в грудні. Якщо за сюжетом актор купається у Дніпрі, то повинен це робити хоча б за температури +10 градусів, а не займатися підлідним плаванням. Я сам неодноразово брав участь у проектах, де через таке переписували сценарій. Спочатку герої їхали за грибами, потім вставали на лижі. Це, звичайно, смішно, але є й інші обставини. Адже з людьми може щось трапитися.

Недавно трагічна випадковість забрала життя Віталія Линецького – він саме знімався у двох стрічках, які фінансує Держкіно [Гніздо Горліці Тараса Ткаченка та Толока Михайла Іллєнка]. І в обох знявся, але недознявся ...

У фільмі Толока Пилип Іллєнко (на фото - справа) знімався разом з Віталієм Линецьким

Не можна ставитися до кіно як до такої речі, яку можна відкласти. Культура не може чекати. Якщо у нас не буде серйозної культурної політики, то немає сенсу говорити про ефективну державу. Зважте самі: у нас багато років було таке ставлення до культури, і що тепер відбувається з країною? Також для іміджу країни важливо представляти фільми на міжнародних фестивалях, шукати партнерів – як з дистрибуції, так і з виробництва.

- Наскільки мені відомо, зараз знімальні групи їздять на фестивалі за свій рахунок. Той самий Канн – недешева історія.

- Знаю, я їздив. (Усміхається). Я вважаю, що це має закладатися у виробничий бюджет, але тут необхідно змінити нормативно-правову базу. Зняти фільм – півсправи, далі його потрібно показати. Якщо ми фінансуємо виробництво, ми не можемо ігнорувати просування. Не можна поїхати на фестиваль і не повезти туди режисера, продюсера, виконавців головних ролей. І на вашу презентацію ніхто не прийде, якщо ви не влаштуєте якусь вечірку.

Зняти фільм – півсправи, далі його потрібно показати. Якщо ми фінансуємо виробництво, ми не можемо ігнорувати просування

Я розумію, що це, можливо, звучить дико: в країні відбуваються страшні речі, пенсіонерам грошей не вистачає, а ми повинні фінансувати п'янку в Канні. Але якщо ми хочемо продати фільм і повернути гроші, то по-іншому не вийде. Ми повинні це робити, хоча напевно набагато скромніше, ніж наші колеги зі США, Франції, Росії, Польщі. Так, п'янку, може, і не потрібно спонсорувати, але забезпечити повноцінну участь авторів картини, оплатити майданчик, випустити постери необхідно. Тим більше наша програма так і називається – Державна фінансова підтримка виробництва і розповсюдження.

- Ще одне болюче фінансове питання. Днями скасували премію ім. Довженка. Може, варто було прибрати грошовий приз, але залишити хоча б саму нагороду?

- Я вважаю, що потрібно було залишити і премію, і гроші. До того ж цього року 120 років з дня народження Олександра Довженка. Та й мова йде про 100 тис. грн – не думаю, що ця сума принципово змінить ситуацію в країні, а от як символ премія дуже важлива. Тому будемо переконувати уряд переглянути ситуацію.

- Недавно Держкіно зобов'язало Експертну комісію з питань розповсюдження і демонстрації фільмів перевіряти всі стрічки виробництва РФ на відповідність українському законодавству. Є чіткі критерії?

- Мені здається, зараз потрібно говорити не про чіткість критеріїв, а про образливий вплив подібних фільмів, який деморалізує. Реально йде війна, наші хлопці гинуть, а ми дивимося по телевізору кіно про російських диверсантів у Фінляндії, які роблять там те саме, що й їхні колеги на Донбасі. Якщо комусь ця ситуація здається нормальною, то мені ні. Я не уявляю собі у 1941 році в Москві показ стрічки Лені Ріфеншталь Тріумф волі. Або прокат у кінотеатрах тодішньої Німеччини фільму Олександр Невський Сергія Ейзенштейна.

Якщо кіно хочуть показати в Україні, то це має бути зроблено з повагою до країни і її громадян. Якщо ми будемо дозволяти себе не поважати, ця війна у нас ніколи не скінчиться

Це шизофренія. Але ми живемо у шизофренічному світі. І коли про це заходить мова, відразу починається: «А де ваша толерантність, а де демократія?!». Якщо кіно хочуть показати в Україні, то це має бути зроблено з повагою до країни і її громадян. Якщо ми будемо дозволяти себе не поважати, ця війна у нас ніколи не скінчиться. Війна завжди народжується спочатку в голові – потім уже справа доходить до зброї.

Роз'єднаність і непорозуміння між українцями – наслідки відсутності нормального захисту свого інформаційного простору. Як можна було допустити демонстрацію фільмів а-ля Матч, Ми з майбутнього?

- У 2012-му проти прем'єри Матчу ви протестували особисто ...

- Так, за що мене, мого брата Андрія і ще близько 30 осіб, наших побратимів, затримав Беркут. Поки що експерти не видали прокатні свідоцтва двом фільмам – Білій гвардії і Піддубному. Це питання я тримаю на особистому контролі. Ми відповідатимемо на запит суспільства: потрібно визначатися – або ми ходимо «між крапельками», або займаємо якусь чітку позицію.

- Ви акцентуєте на ідеологічній функції, але ж кіно – це ще й розвага.

- Про це я казав на самому початку, коли згадав діалог з глядачем. Його потрібно вести тією мовою, яка йому зрозуміла і цікава. Можна стати в позу – мовляв, ми сноби, дивимося Ларса фон Трієра, а решта у нас не котується. Або сказати: добре, хлопці, ми можемо зробити так, щоб вам сподобалося!

- А ми можемо?

- Звичайно. Інша справа, що у нас не надто розвинений кінопрокат і туди важко потрапити вітчизняній картині – є упередження перед національним продуктом. І це стосується не тільки кіно, з автомобілями та сама історія. Та навіть з горілкою!

- Ну, до горілки питань менше, ніж до автомобілів.

- Я скажу так: у нас все гарне. Але кіно вже точно не гірше, ніж горілка! (Сміється).

***

Цей матеріал опубліковано в №32 журналу Корреспондент від 15 серпня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Читати коментарі