КНДР має власну кіноіндустрію, яка служить державною пропагандистською машиною і користувалася особливою любов’ю покійного вождя Кім Чен Іра.
У голлівудських фільмах роль ворога часто випадає Північній Кореї. Але мало хто знає, що ця комуністична країна має власну кіноіндустрію, яка служить державною пропагандистською машиною і користувалася особливою любов’ю покійного вождя Кім Чен Іра.
1. Деякі найуспішніші північнокорейські фільми зроблені громадянином Південної Кореї
Кім Чен Ір був великим прихильником кінематографу і у 1970-1980-ті роки стежив за тим, щоб кіностудії отримували достатнє фінансування. Проте, як кажуть, він був невдоволений якістю фільмів, які виробляли його співвітчизники.
Тоді 1978 року він наказав викрасти південнокорейського режисера Сін Сан Ока і змусив його працювати на користь свого режиму. Колишню дружину Сіна, актрису Чхве Ин Хі, також було викрадено.
Завдяки режисерській майстерності Сіна у країні з’явилися цікавіші та якісніші фільми.
"Сіну вдалося зняти хороші фільми навіть на основі старомодних формул північнокорейської пропаганди, – розповідає Йоганнес Шонгерр, автор книжки "Кінематограф Північної Кореї: історія". – Він змінив якість усієї кінопродукції країни – інші північнокорейські фільми покращились під його впливом".
Серед популярних фільмів, знятих Сіном, – "Втікач" (бойовик, що завершується вибухом потяга) та "Пулгасарі" – північнокорейський фільм про чудовисько, натхненний японським "Годзіллою".
1986 року під час відрядження до Відня, Сін і Чхве втекли.
На той час робота над "Пулгасарі" тільки-но завершилась, і Кім Чен Ір не хотів визнавати, що режисером фільму був Сін, тому у титрах вказали лише його колегу, другого режисера, повідомляє Йоганнес Шонгерр.
Сін продовжував кінематографічну кар’єру в США та Південній Кореї аж до своєї смерті 2006 року.
2. Найгіршими акторами були американці
Північнокорейські актори здебільшого отримують освіту у Пхеньянському університеті кіно і драматичного мистецтва.
Але для пропаганди північнокорейські фільми потребують персонажів-іноземців – особливо американців – на ролі лиходіїв.
"Якщо [Північній Кореї] потрібні були іноземці для зйомок, вони запрошували тих [іноземців], які вже там мешкали", – пояснює Шонгерр. – Це міг бути хто завгодно: іноземні студенти, викладачі чи спортивні тренери. І зазвичай вони не відмовлялися".
Однак вони ніяк не могли впливати на сценарій фільму і "у більшості випадків, були жахливими акторами", – каже він.
Серед найвідоміших акторів-американців були Чарльз Дженкінс, Леррі Ебшір, Джеррі Періш і Джеймс Дреснок. Всі вони втекли до Північної Кореї у 1960-ті роки, і всі знімалися у ролях "поганих капіталістів" у пропагандистському серіалі "Безіменні герої" (1978).
Чарльз Дженкінс пізніше сказав, що грати у кіно його змушували насильно і що переїзд до Північної Кореї – це "найдурніший вчинок" у його житті.
Джеймс Дреснок, за чутками, досі перебуває у Північній Кореї і популярний серед місцевих жителів, що кличуть його Артуром (так звали одного з його відомих персонажів).
3. Кіно прийде до вас
Як розповідають, кіно у Кореї люблять ще й через те, що вибір вечірніх розваг у країні обмежений.
"Перегляд фільмів – одне з улюблених занять мешканців країни чи, принаймні, було таким", – розповідає Шонгерр. Втікачі з Північної Кореї, з якими він мав розмови, з приємністю згадували, як ходили в кіно у 1980-ті та 1990-ті роки, оскільки там вони могли зустрітись і поспілкуватись з друзями.
Але крім кінотеатрів, північнокорейські фільми також демонструються на фабриках, у колгоспах та у військових частинах, каже доктор Марк Морріс, лектор факультету азійських та близькосхідних досліджень Кембриджського університету.
"Похід у кіно – це не завжди добровільна річ. Іноді людям просто показують розклад сеансів – і це означає, що їм краще прийти!" – пояснює він.
На сеансі часто присутній комісар, який потім пропонує оцінити фільм. Тому "люди пильно вдивляються у його політичний зміст".
4. Головна ідея – прославлення Великих Вождів
У північнокорейському кінематографі є різні жанри, але всі вони мають спільну головну ідею.
"Всі вони так чи інакше прославляють Кім Ір Сена, Кім Чен Іра або партію", – каже Саймон Фаулер, кінокритик і автор блогу про північнокорейське кіно.
Якщо у фільмі зображений час ще до "Кімів", то він створює "контраст між життям у минулому і набагато кращим життям [за правління одного чи іншого Кіма]", – каже Фаулер.
Наприклад, у фільмі "Квіткарка" показані часи окупації Північної Кореї Японією, і персонажі страждають від гніту панів, що співпрацюють з окупаційною владою.
Ситуація змінюється лише тоді, коли приходить Корейська революційна армія і скидає цих панів – як передвістя кращого майбутнього у Північній Кореї, коли її "звільнить" армія Кім Ір Сена.
У фільмах про бойове мистецтво, "поганими хлопцями завжди є японці чи американці".
Попри напружені відносини з Сеулом, корейців з сусідньої держави зазвичай не роблять лиходіями. "Якщо у фільмі показують [південних корейців], для них завжди є надія – в кінці вони зазвичай "просвітлюються" і змінюють погляди", – каже Шонгерр.
5. Але вождів не показують
Хоча більшість фільмів звеличують Кім Ір Сена та Кім Чен Іра, їх самих можна побачити вкрай рідко. Як правило, вони присутні у фільмах лише непрямо.
"Наприклад, у фільмі про війну хтось отримує цінну військову пораду від Кім Ір Сена по телефону, – каже доктор Морріс. – Коли лунає дзвінок, всі присутні поправляють свій одяг, а генерал тягнеться до телефону, так ніби це живий і сяючий предмет".
Фаулер описує аналогічну сцену з фільму "Марафонка", де головна героїня біжить під гору, щоб встигнути побачити автоколону Кім Чен Іра.
Встигнути їй не вдається – але вдається торкнутися рукою відбитків від коліс його машини. "І тут вона плаче від надлишку почуттів – адже торкнулася слідів його машини!" – розповідає Фаулер.
6. Армія теж бере участь
Стосунки Північної Кореї з сусідами (і особливо важка історія відносин з Японією, яка окупувала цю країну з 1910 по 1945 роки) зумовлюють те, що ключову роль у кінопропаганді відіграють епічні воєнні стрічки.
"Японська окупація – невід’ємна тема для північнокорейського кінематографа, – каже доктор Морріс. – Кім Ір Сен і маньчжурські партизани – це революційна сила, яка постала у боротьбі з японцями. Вважається, що саме ця боротьба дала Кім Ір Сену та його соратникам право уособлювати корейську націю".
У розпорядженні північнокорейської армії є спеціальний центр для зйомок фільмів про війну, розповідає доктор Морріс. "Армія безкоштовно надає солдатів для масовки, а також необхідне обладнання".
Лінн Лі зняла документальний фільм про кіноіндустрію Північної Кореї – "Великий північнокорейський кінотеатр". У ході проекту їй надали доступ до знімального майданчика фільму про війну "за участі сотень солдатів" режисера Піо Хана.
У стрічці Лі ми бачимо, як Піо Хан сварить молодих солдатів за те, що ті не виявили достатньої скорботи у сцені, де їх змушують скласти зброю перед японцями. Врешті-решт, режисер був змушений вдатися до очних крапель, щоб викликати в акторів сльози.
7. У фільмах показані сильні жінки – і звичайні чоловіки
Хоча Північну Корею завжди очолювали чоловіки, у пропаганді зазвичай зображаються сильні жіночі характери. У фільмах присутні спортсменки, жінки-військові, шпіонки і навіть регулювальниця дорожнього руху.
Фільми представляють публіці "сильних, працелюбних жінок, які жертвують собою заради своїх вождів", – розповідає Шонгерр.
В минулому фільми часто мали й героїв чоловічої статі, особливо якщо це фільми про бойові мистецтва; проте в нещодавніх фільмах "дуже багато слабких чоловіків", – додає він.
"Зазвичай жінкам доводиться вчити їх, як бути хорошими послідовниками вождів".
Доктор Морріс вважає, що це добре узгоджується з пхеньянською тактикою пропаганди. "Найголовнішими героями Північної Кореї є чоловіки з родини Кім, – каже він. – Насправді їм не потрібні конкуренти – тому й нечасто трапляються чоловіки-кіногерої".
І хоча фільми оспівують сильних жінок, ті теж знають своє місце.
"Сильні жінки [під кінець фільму], як правило, мусять вийти заміж. Без цього їхнє життя не вважається повноцінним", – пояснює Морріс.
8. Містеру Біну вдалося подолати північнокорейський кордон
Хоча ЗМІ та інтернет перебувають під жорстким контролем, час від часу іноземні фільми таки потрапляють у прокат.
Такі фільми демонструються на Пхеньянському міжнародному кінофестивалі, що відбувається раз на два роки. Серед британських фільмів, тут були показані "Містер Бін" і "Елізабет: Золота доба". З американського кіно на екрани потрапила, наскільки відомо, лише одна "Евіта".
Поза цим фестивалем, іноземні фільми демонструються дуже рідко. Проте комедія на тему футболу "Грай, як Бекхем" стала першим західним фільмом, що був показаний по північнокорейському телебаченні (2010 року) в рамках зусиль посольства Великої Британії пом’якшити стосунки з Пхеньяном.
Цей фільм був обраний через те, що жителі Північної Кореї дуже захоплюються футболом, і тодішній британський посол у Пхеньяні Пітер Хьюз сказав, що фільм отримав теплий прийом.
9. Велосипеди заборонені
Деякі кінематографісти змогли відвідати Північну Корею – і висловили свої здогадки щодо того, на що звертає увагу цензура.
Коли Лінн Лі і Джеймсу Леонгу було дозволено зняти документальний фільм про кіноіндустрію Північної Кореї, вони мали дотримуватись суворих умов, у тому числі, щовечора надавати відзнятий матеріал цензорам на перегляд.
Оскільки вони працювали під постійним наглядом, шанси того, що вони знімуть щось небажане, були вкрай малі. Втім, цензори висунули декілька дивних заборон.
"Їм не сподобались кадри з людьми на велосипедах, а також у розстебнутих сорочках", – розповідає Лі. Сцени, де було видно кабелі і стовпи електропередачі, також наказали видалити з фільму.
"Думаю, їм хотілося, щоб місто та його мешканці виглядали акуратно, не розхристано, – каже Лі. – Це лише здогадка, бо ми жодного разу не бачили цензорів особисто".
10. Кадрувати представників родини Кім слід дуже обережно
Іншим каменем спотикання для Лі стало кадрування всіх зображень Кім Ір Чена та Кім Чен Іра.
"Цензорам не сподобались кадри, де портрети вождів були частково обрізані, – розповідає вона. – Слід було включати їх у кадр повністю. Якщо шматочок портрета або статуї лишився десь за кадром, такі кадри мали бути видалені".
"Це виявилось досить проблематично, оскільки портретів скрізь безліч. Іноді ми навіть не усвідомлювали, що десь там на задньому плані є портрет, фокусуючись на чомусь іншому".
Лі довелося повністю перезняти одну зі сцен "Великого північнокорейського кінотеатру": сцена була знята у Північнокорейському музеї кіно, де багато портретів Кімів, і цензорам не сподобалось, як вони кадровані.
Джерело: ВВС Україна