Загальноєвропейська тенденція перетворення провінційних містечок на культурні цікавинки добирається і до України.
Не так давно в маленькому містечку неподалік від Берліна одна жінка взяла й організувала ... оперну сцену в приміщенні колишньої свиноферми, пише Патрік Фьоль, засновник і керівник Мережі культурного відділу Берліна, у колонці, опублікованій у №45 журналу Корреспондент від 13 листопада 2015 року.
Причому зробила це настільки красиво і професійно, що сьогодні меломани зі столиці спеціально їздять туди на концерти.
Ця ініціатива, яка спочатку здавалася дивною, в підсумку дала нове життя маловідомому містечку. А ще завдяки їй місцеві жителі, яким до опери ніколи не було діла, потихеньку знайомляться з мистецтвом, починають краще його розуміти: з чогось елітарного, далекого, недоступного і чужого воно перетворюється у звичну частину їхнього життя.
Те, що саме дрібні містечка стають ключовими точками культурних трансформацій, – загальноєвропейська тенденція, що починає проявляти себе і в Україні
Те, що саме дрібні містечка стають ключовими точками культурних трансформацій, – загальноєвропейська тенденція, що починає проявляти себе і в Україні. До того ж там зазвичай є багато хороших невикористовуваних приміщень, наприклад старі фабрики, занедбані вокзали або та ж залишена свиноферма, і завдяки культурним заходам вони можуть знайти друге життя.
Той факт, що рівень культури та освіти в провінції набагато нижчий, ніж у мегаполісах, очевидний. І, як показує досвід Німеччини, один зі шляхів вирішення цієї проблеми – децентралізація. Точніше навіть, децентралізована децентралізація, як ми її називаємо. Це означає, що в містах, які є центрами регіонів, є добре розвинена культурна інфраструктура – театри, музеї, клуби, якими можуть користуватися для своїх цілей містечка-супутники. Така конструкція працює найбільш ефективно.
Сьогодні я – один з експертів проекту Гете-Інституту в Україні Культурно-освітня академія. Наш метод полягає у залученні до процесу культурного розвитку регіону людей з різних сфер –мистецтва, політики, громадської діяльності. Разом вони здатні поглянути на проблему з різних сторін і запропонувати комплексні рішення.
Актуальним прикладом того, як це працює, може бути Жмеринка. Можливий розвиток її культурної сфери – субпартнерський проект з німецьким містом Нойруппін. Програма дуже велика, розрахована на п'ять-десять років і складається з дрібних конкретних проектів – вони реалізовуватимуться поступово. Ми вже провели воркшоп, на якому з нами цілий день пропрацював мер Жмеринки, який обіцяв всіляко підтримувати наш проект.
Що стосується грошей, то в даному разі ми будемо звертатися до німецьких фондів: для старту потрібно не так уже й багато – € 5-10 тис. А в подальшому такі проекти передбачають змішане фінансування: оскільки держава зазвичай коштів на них не виділяє, потрібно залучати меценатів, різні організації та фонди.
Сьогодні у світі спостерігається три головні тренди розвитку культурного середовища – культурна освіта, культурний туризм та креативні індустрії. І стимулювати ці напрямки важливо на рівні як великих міст, так і провінції. Візьмемо, приміром, музей в якому-небудь обласному центрі: щоб він став культурною платформою, а не просто місцем зберігання запилених експонатів, він повинен генерувати якісь ініціативи, проводити заходи, залучати людей до діалогу і таким чином впливати на культурний розвиток регіону.
Зараз у нас є чотири проекти, що відповідають найактуальнішим запитам суспільства не тільки України, але й Центральної Європи загалом. Це розвиток культурної сфери маленьких міст, таких як Жмеринка, розробка цифрової платформи для потреб культури, створення фізичної платформи, наприклад на базі наявних музеїв, а також деяких резиденцій, де могли б зустрічатися і працювати менеджери та діячі культури.
Україна піде цим самим шляхом, але спочатку повинні з'явитися люди з ідеями і бажанням це робити. А по-друге, потрібні модератори – ті самі професійні менеджери культурної сфери, здатні налагодити комунікацію між усіма учасниками процесу
У Німеччині суспільство, держава і культурні менеджери давно і тісно працюють разом. І у нас дуже часто ініціатива такої комунікації виходить саме «знизу» – від сіл, містечок, федеральних земель. Думаю, Україна піде цим самим шляхом, але спочатку повинні з'явитися люди з ідеями і бажанням це робити. А по-друге, потрібні модератори – ті самі професійні менеджери культурної сфери, здатні налагодити комунікацію між усіма учасниками процесу.
Україна, як і Німеччина, – країна з багатою культурною історією, де живуть представники багатьох народів. Мультикультуралізм – величезна перевага, яку можна використовувати для створення нового іміджу країни. Але успіху не домогтися без діалогу між центром і регіонами, державою і суспільством. А ще без бажання людей на місцях щось робити – проявляти ініціативу, приймати рішення, нести за них відповідальність і просто самостійно діяти.
***
Цей матеріал опубліковано в №45 журналу Корреспондент від 13 листопада 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.