Хворим, які помирають, бракує доступу до знеболювальних, і це становить "критичну проблему в охороні здоров'я", кажуть експерти.
Хворим, які помирають, бракує доступу до знеболювальних, і це становить "критичну проблему в охороні здоров'я", кажуть експерти.
За статистикою, у 2012 році 18 мільйонів людей померли, страждаючи від болю, якого можна було уникнути. Більшість із них жили в країнах, що розвиваються.
З Ефіопії надходять повідомлення про хворих на рак, які кидаються під колеса вантажівок, щоб раз і назавжди позбутися болю.
У Всесвітньому альянсі паліативної допомоги (ВАПД) кажуть, що проблема частково спричинена небажанням урядів надавати пацієнтам доступ до таких знеболювальних, як морфін.
Такі обмеження існують через перебільшені побоювання щодо розвитку залежності від цих ліків, кажуть в організації.
Минулого місяця чиновники з понад 200 країн, які працюють у сфері охорони здоров'я, зустрілися в ООН і домовилися приділяти паліативній медицині більше уваги.
Це вперше, коли цей напрямок медицини визнають на такому рівні, та ще й під егідою Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ).
48-річна Бетті Наіґа лежить на тонкому матраці, постеленому на землі у своїй крихітній жовтій хатині. Її житло розташоване на банановій плантації в маленькому селі Вакісо, що в центральній Уганді.
Два роки тому жінці поставили діагноз: рак грудей.
Вона не могла дозволити собі лікування, і пухлина розрослася до розмірів футбольного м'яча.
"Раніше біль був надто сильним, - розповідає жінка. - Я не могла спати. Не могла нічого робити. Це було нестерпно. Я відмовлялася жити. Мріяла про смерть".
Бетті лежала в агонії цілий рік, почуваючи себе втраченою і покинутою сім'єю. Аж поки на неї натрапив громадський волонтер Аллен.
Аллен – один із сотень добровольців, які співпрацюють з місцевою організацією, що займається паліативною допомогою - "Хоспіс Африка Уганда". Добровольців навчають шукати таких людей як Бетті, які страждають у самотності.
Тортури
Після того, як про неї почав турбуватися хоспіс, Бетті отримала доступ до безкоштовної хіміотерапії та морфіну - потужного знеболювального, якого вона так відчайдушно потребувала.
"Після того, як мені дали ліки, моє життя круто змінилося. Ліки полегшують мої страждання", - каже вона.
Уганда веде перед на Африканському континенті в плані паліативної допомоги. Країна виготовляє свій власний морфін для орального вживання, змішуючи прості й дешеві інгредієнти: морфінний порошок та воду.
Однак більшість інших країн, що розвиваються, вкрай погано забезпечені такими ліками.
Деякі країни, серед яких Афганістан та Лівія, взагалі не надають паліативної допомоги, в тому числі й вгамування болю.
За даними, які стали доступні ВВС, у Пакисатні з 350 000 людей, які в 2012 році потребували такої допомоги, її отримали лише близько 300. За даними ВАПД, на всю країну є тільки два паліативні центри.
У 2012 році єдиний пункт у Мозамбіку обслужив 153 із 100 000 людей, яким була потрібна паліативна допомога. А в Марокко лише 153 людини з 80 000 змогли скористатися послугами схожого центру, теж єдиного на всю країну.
З іншого боку, є країни, які забезпечують якнайкращий доступ до паліативної допомоги. Попереду всіх Австрія, в якій на кожних 160 людей, що потребують таких послуг, існує відповідний медичний центр.У Британії в 2012 році 97% людей, які потребували паліативної допомоги, отримали її.
Морфін дешевий. Його виготовляють з сирого опіуму, який збирають на макових полях в Афганістані.
Цей медикамент перебуває під міжнародним контролем. Це означає, що країни можуть замовляти його на рік наперед через Міжнародний комітет з контролю над наркотиками.
Однак багато країн просто не замовляють достатньо цього наркотику.
Доктор Стівен Коннор з ВАПД каже, що для цього є низка причин. Серед них – перебільшене побоювання незаконного вживання цього препарату та виникнення залежності серед пацієнтів.
"Здебільшого уряди страждають від невігластва. Вони не знають, що таке паліативна допомога і що страждання можна полегшити, - каже він. – Поліцію вчать, що будь-яка психоактивна речовина – це заборонений наркотик. Вони не розуміють, що коли ти мучишся від болю і приймаєш знеболювальне, то ти не кайфуєш від цього. Ти полегшуєш біль".
Крім того, потрібно змінити ставлення до проблеми і серед лікарів. У більшості країн, що розвиваються, лікарів не вчать надавати паліативну допомогу, в тому числі вгамовувати біль.
Багато хто з них боїться прописувати наркотик, побоюючись або виникнення залежності, або того, що препарат може бути надто потужним і вбити пацієнта.
За його словами, ключове завдання - поміняти ставлення до цієї проблеми.
"Можна змінити закони, правила і політику, але якщо не змінити ставлення, то нічого не зміниться, – каже медик. – Якщо ви лікар і вас учили надавати допомогу певним чином, то ви й далі все робитимете так само".
Однак декого хвилює, що поки люди з країн, які розвиваються, мають дуже обмежений доступ до таких ліків, у країнах з вищим рівнем достатку знеболювальними зловживають.
"Передозування ліками, виписаними за рецептом, стає нині однією з головних причин смертей в Сполучених Штатах", - розповідає доктор Лохан Наідо, президент Міжнародного комітету з контролю за наркотиками. За його словами, потрібно виробляти зважений підхід до цього питання.
"Так само, як ми застерігаємо від негативних наслідків (передозування чи залежність), водночас ми не хотіли б, щоб у країнах, де ці ліки дійсно потрібні, їхня доступність зменшувалася", - каже він.
Однак, кажуть у ВАПД, їхні заяви так і не були почуті. І брак знеболювальних у більшості країнах у організації називають не інакше як "критичну проблему в охороні здоров'я", яка фактично стає "тортурами".
"У нас, наприклад, були повідомлення про ракових хворих у Ефіопії, які кидалися під колеса великих вантажівок, щоб покінчити з життям, бо не мали змоги отримати ліки від болю" – розповідає доктор Коннор. – З такою ситуацією не можна миритися".
Ми всі старіємо
За 6,5 тисячі кілометрів від Кампали, на півночі Лондона, 69-річна Сара Рей з гордістю дивиться на стіну своєї вітальні, прикрашену фотографіями її п’ятьох синів.
"Мені нестерпна думка про те, що я маю покинути їх, – каже вона. – Вони прекрасні. Вони – найкраще з того, що в мене є".
У Сари смертельна хвороба – рак легенів під назвою мезотеліома. Вона отримує чи не найкращу паліативну допомогу в світі.
Сара щотижня відвідує хоспіс Марії Кюрі, де отримує психологічну і духовну підтримку, а також знеболювальні.
Там вона може користуватися гімнастичним залом, басейном і міні-баром. А ще, каже жінка, там можна відкрито і чесно говорити про смерть.
"Розмови – це дуже важливо. Вивалити назовні те, що всередині – це справді допомагає", - каже вона.
"Я відчуваю постійний, фоновий біль, який притлумлюють морфінні пластирі. І ще я страждаю від коротких нападів різкого болю, схожого на уколи ножа між ребра, з якими я борюся рідким морфіном. Але моя команда паліативної допомоги дуже хвилюється, щоб я не страждала від болю більше, ніж це необхідно, - розповідає пацієнтка. - Я панічно боюся болю".
Минулого місяця ВООЗ ухвалила резолюцію, за якою уряди всіх 194 країн-членів зобов’язалися підвищити роль паліативної медицини в своїх системах охорони здоров'я.
За словами доктора Едварда Келлі, який працює у ВООЗ, зі старішанням населення землі доступ до таких послуг стає навіть ще критичнішим.
"Ми всі старіємо, тому таких хвороб, як рак, діабет, серцеві недуги лише більшає, – каже він. – Ми також поліпшуємо охорону здоров'я, дозволяємо людям жити довше. Тож зростає потреба у кращій медицині на старості років".
Однак, визнає він, основний виклик ще попереду: "Багато країн уже стикаються з тим фактом, що їм бракує грошей для фінансування систем охорони здоров'я, і постає питання: чим вони виправдають запуск нових програм паліативної допомоги для літніх людей?"
Сара і Бетті померли через кілька тижнів після того, як розповіли про себе BBC News.
Наприкінці свого життя кожен з них отримав медичну й психологічну підтримку.
На неї, казали вони, заслуговує будь-хто, хто опиниться на їхньому місці.