Біг на місці. Чому Порошенко не бореться з олігархамиСюжет

Українські реформи залишаються лише красивими словами у виступах політиків, вплив олігархів в країні ніяк не похитнувся.

З війною на Донбасі процес реформування української держави відходить на другий план.

При піднятті питання реформ найчастіше українська влада говорить про нову патрульну поліцію, але такі питання, як боротьба з корупцією і деолігархізація, буксують.

Американський Foreign Policy аналізує виконання Петром Порошенком своїх обіцянок щодо реформування країни, і розбирається, що заважає президенту у цій діяльності.

Корреспондент.net наводить переклад статті Foreign Policy про ситуацію в українській політиці.

Реформи на словах

Кілька тижнів тому український президент Петро Порошенко опублікував у Wall Street Journal статтю, в якій розхвалив свої досягнення на президентській посаді. Першим і головним стало твердження про те, що його уряд домігся успіхів у боротьбі зі спадщиною «20-ти з лишком років правління в радянському стилі, повсюдної корупції, кумівства та неефективної політики».

Він послався на зусилля зі створення нової поліції, яка, як сподівається Порошенко, буде вільна від глибоко вкоріненої корупції. Він розповів про заходи щодо реформування судової влади, яка вже давно страждає від хабарництва, і похвалився своїми успіхами в залученні на роботу «молодих реформаторів» з-за кордону, які стали «новими обличчями» в уряді.



Але що найголовніше, він проголосив новий підхід до державного управління, в якому, за словами Порошенка, буде присутня відкритість та підзвітність перед громадянами країни.

«Сьогодні, після проведення вільних, чесних, високо оцінених у світі виборів, - написав він, - українське керівництво прозоре і підзвітне так, як ніколи раніше».

Все це прозвучало настільки прекрасно, що ми вирішили перевірити президента на предмет його обіцянок. Особливо заінтригувала його заява про те, що «за минулий рік за корупцію було засуджено 2702 колишніх керівників та чиновників», проте в президентській адміністрації відмовилися надати список засуджених, пославшись на те, що імена «засекречені».

Показуха замість справ

На жаль, таке небажання дати можливість уважно вивчити настирливо рекламовані Порошенком реформи є вельми показовим.

Президент перебуває під потужним пресом, на нього тиснуть Вашингтон, Брюссель, міжнародні фінансові інститути і, звичайно ж, громадяни України, які вимагають, щоб він виконав свої обіцянки щодо проведення реформ і зниження корупції.

Проте зміна назви головного правоохоронного органу України з «міліції» на «поліцію» сама по собі не призведе до драматичних перетворень в роздутому, корумпованому і некомпетентному міністерстві внутрішніх справ.

Точно так само, жодні позитивні заголовки в газетах не зможуть приховати той факт, що президентська кампанія щодо боротьби з корупцією зайшла в глухий кут, і сьогодні 72% українців вважають, що їхня країна йде в неправильному напрямку.

Похмура реальність полягає в тому, що гниття і розкладання в українській державі завжди починалося з верхівки, з корумпованого і цинічного ланцюжка високопоставлених політиків і магнатів бізнесу. Але саме тут зусилля Порошенка пробуксовують.

Українським реформам загрожує не якесь там дрібне хабарництво, звичне для багатьох країн. Ні, їм загрожує корупція на високому рівні, причому в таких масштабах, що серед 15-ти колишніх радянських республік тільки в трьох показники гірші, ніж в Україні. Це дані міжнародної організації щодо боротьби з корупцією Transparency International.

Олігархи зберігають своє положення

Центральна проблема полягає в тому, що президент не виконує свої обіцянки побороти всеохоплюючий вплив олігархів - цих акул бізнесу з політичними зв'язками, чиє панівне становище в ключових галузях економіки посилюється тією обставиною, що вони володіють впливовими засобами масової інформації.

Невдоволення олігархами стало однією з головних рушійних сил руху Євромайдану, який скинув колишнього президента Віктора Януковича, котрий вважався уособленням олігархічної системи. Але, як це не парадоксально, вибори, що відбулися після його повалення, привели до влади не кого-небудь, а мільярдера-політика Порошенка (який свого часу займав важливу посаду в уряді Януковича).

У своїй новій книзі Ukraine: What Went Wrong and How to Fix It (Україна: що пішло не так і як це виправити) Андерс Аслунд пише, що «великі бізнесмени захопили владу в українській державі більшою мірою, ніж в будь-якій іншій посткомуністичній країні». Він попереджає, що «владу олігархів необхідно зламати», аби забезпечити успіх реформ.

Знаючи про те, що робота з реформування системи буде користуватися довірою лише в тому випадку, якщо вдасться обмежити владу олігархів, Порошенко в рамках своєї антикорупційної кампанії проголосив курс на «деолігархізацію».

Кілька місяців тому він викликав величезний ажіотаж і пожвавлення, коли відправив у відставку з посади губернатора Дніпропетровської області одного з найвпливовіших бізнесменів країни Ігоря Коломойського.

У червні було створено Національне антикорупційне бюро. Парламент прийняв жорсткий закон про люстрацію, мета якого – позбутися чиновників радянської епохи (а, можливо, також відповідних умонастроїв). Порошенко також призначив на посаду керівника відомої своєю корупцією Одеської області знаменитого іноземця, колишнього президента Грузії Михайла Саакашвілі.

Але українці йому не повірили. Міжнародний республіканський інститут провів недавно соціологічне опитування і з'ясував, що 40% українців не бачать жодних змін, а 32% вважають, що вони йдуть занадто повільно.

Критики заявляють, що нечисленні арешти високопосадовців - це «дешевий спектакль» і «потьомкінське село з марним закручуванням гайок».

Правляча еліта України завжди володіла фактичним імунітетом від судового переслідування, і вона досі стоїть над законом. Її не торкнулася «кампанія деолігархізації». Хтось отримав можливість втекти з України, вислизнувши від вимог громадянського суспільства про притягнення до кримінальної відповідальності.

Незважаючи на відставку з посади губернатора, Коломойський зберігає контроль над найбільшим у країні банком і над однією з найвпливовіших телевізійних станцій. Але найдивніше - це те, що бізнес-імперії союзників Януковича, в тому числі, його старшого сина Олександра, зберегли своє існування на сході України, і ці люди продовжують отримувати з них доходи.

Помилки з прокуратурою

Навіть якщо не звертати уваги на цинічне політичне маневрування Порошенка, варто зазначити, що ця людина зводить нанівець власні зусилля з виправлення недоліків і переслідування правопорушень невірними діями щодо реалізації реформ і призначеннями на вищі посади в правоохоронних органах.

Корумпована дощенту українська прокуратура з її роздутими штатами залишилася практично недоторканою. Порошенко тільки посилює проблеми, призначаючи некомпетентних і корумпованих головних прокурорів, які швидко дискредитують себе бездіяльністю або захистом своїх колег-хабарників.

Він своїми діями закріплює і увічнює всеохоплюючу культуру вибіркового правосуддя: правляча еліта й олігархи ніколи не зазнають судового переслідування (якщо тільки вони не привернуть до себе увагу правоохоронних органів в інших країнах), а пересічні громадяни майже автоматично визнаються винними, про що свідчить показник обвинувальних вироків, що становить 99 відсотків.

Призначений після Євромайдану генеральним прокурором Віталій Ярема з ганьбою залишив свою посаду, пробувши на ній всього рік. Він прославився тим, що не притягнув до суду жодного члена режиму Януковича за вбивства і корупцію величезних масштабів, що поставила Україну на межу банкрутства.

У середині липня парламент розпочав процедуру відставки Віктора Шокіна, котрий змінив Ярему і пробув на посаді лише півроку.

Порошенко може повторити долю Ющенка

Хвалькуваті заяви Порошенка про засудження за корупцію 2702 чиновників - це вельми невдала спроба ввести в оману українців і Захід. Опитування Міжнародного республіканського інституту показує, що громадяни країни все частіше помічають відсутність у свого президента політичної волі протистояти корупції.

Невдачі Порошенка у вирішенні даної проблеми позбавляють його шансу на другий президентський термін. Те ж саме трапилося і з переможцем помаранчевої революції Віктором Ющенком, який у 2010 році набрав всього п'ять відсотків голосів і відчинив двері контрреволюції Януковича.

Наближається друга річниця Євромайдану, яку Україна відзначатиме у листопаді, однак серед українців посилюються розчарування.

Набирають популярності націонал-популісти, котрі закликають до повалення Порошенка, а проросійські сили й олігархи зберігають свою силу і владу, оскільки корумпована судова система в Україні їх не чіпає.

Порошенко повинен виконувати свої обіцянки. Якщо він не зробить цього, європейська інтеграція України зупиниться, а революцію Євромайдану будуть згадувати як безславну подію, схожу на помаранчеву революцію десятирічної давності.