Діти 1930-х років перебували в постійному інформаційному полі радянської пропаганди.
Участь у політичній агітації і військовій підготовці були невід'ємною частиною життя молодого покоління, пише Роман Клочко у №42 журналу Корреспондент від 23 жовтня 2015 року.
Оля Баликіна, яка викрила свого батька і разом з ним групу крадіїв колгоспного хліба. Мотя Потупчик, яка, незважаючи на погрози «недобитої куркульні», сміливо продовжує вести роботу в піонерському загоні Павлика Морозова. Митя Борцов, Петя Іваньковський і Маруся Ніколаєва, які є прикладом у справі виняткового ставлення до виховання колгоспного молодняку (телята, поросята, лошата).
Постановою Центрального комітету ВЛКСМ від 12 червня 1934 року ці та інші юні громадяни СРСР, які «виявили зразки виняткової свідомості в охороні соціалістичної власності, у боротьбі з класово ворожими елементами», отримували нагороду за свою роботу. Комсомольське керівництво вирішило схвалити пропозицію Центрального бюро юних піонерів і преміювати півторамісячним відпочинком у всесоюзному дитячому таборі Артек 200 найкращих піонерів Радянського Союзу.
У книзі Артек, випущеній до 15-річчя табору в 1940-му, наводяться подвиги й інших малолітніх героїв, які ввійшли в піонерський топ-200. Ваня Бачериков, який викрив зграю злодіїв колгоспного майна у себе в селі. Митя Гордієнко, Коля Леонов, Вася Шмат, Вагар Саркісян, які показали зразки свідомості в охороні колгоспного врожаю. Саша Катаєв, який попередив аварію потягу.
Розкулачування селян у кінці 1920-х і на початку 1930-х років привело до голоду
Книга ілюстрована гарними малюнками і фотографіями усміхнених дітей. Ось тільки жодного фото «дозорників» – так називають автори цих сільських хлопців – у ній немає. Зате описуються їхні подвиги.
Зокрема, діяння пильного піонера Шмата зі станиці Висілки в Азово-Чорноморському краї (нинішні Краснодарський край і Ростовська область Росії). Його бригада викрила так званих перукарів – селян, які різали колоски на колгоспному полі.
У середині липня 1934 року «дозорники» опинилися в Москві, звідки після екскурсії по місцевих визначних пам'ятках поїхали в Артек. Мабуть, тільки в таборі багато з них усвідомив, що повертатися їм уже нікуди: в голодних селах їх навряд чи зустрінуть з розпростертими обіймами.
Від скаутів до піонерів
З перших днів свого існування радянська влада приділяла пильну увагу пропаганді комуністичних ідей серед молодого покоління. На початку 1920-х років слідом за комсомолом, який охоплював тих, кому вже виповнилося 14 і більше років, як гриби після дощу почали виникати дитячі організації – піонерські загони. У жовтні 1922-го вони об'єдналися в структуру під назвою Юні піонери ім. Спартака, а у січні 1924-го об'єднання стало називатися Всесоюзною піонерською організацією ім. Леніна.
Ідеологи піонерського руху не були першовідкривачами. Ще до революції в Російській імперії діяло чимало скаутських організацій. Структура, форми роботи, гасла і частково символіка – все це було взято у скаутів з ініціативи Надії Крупської, яка в листопаді 1921 року запропонувала комсомольцям створити дитячу організацію – «скаутську за формою і комуністичну за змістом».
Діяльність же самих скаутів заборонили ще за два роки до цього. До середини 1920-х піонери з комсомольцями залишилися і без інших конкурентів. Усі дитячі та молодіжні організації на території УРСР (як і в інших радянських республіках) були розпущені.
Тих, хто найбільше відзначився на ниві служіння партії, преміювали путівками в Артек
Чисельність піонерів в Україні швидко зростала: якщо на 1 грудня 1924 року організація налічувала 200.470 членів, то до кінця 1925-го піонерами були вже 350 тисяч дітей. Тоді ж було прийнято рішення і про організацію осередків при школах – піонерських форпостів, члени яких повинні були здійснювати «піонерський вплив» на своїх однолітків. При форпостах діяли різні гуртки за інтересами, працювали зимові майданчики для фізичного виховання.
А з кінця 1920-х років стала діяти програма Для роботи по-новому, провідним напрямком якої вважалася суспільно-корисна діяльність – допомога в індустріалізації та колективізації, боротьба за новий побут, трудове виховання, ліквідація неписьменності, економічний захист дітей і т. д.
Боротьба за покоління
На межі 1920-1930-х років радянські діти стали об'єктом боротьби між сім'єю і державою. Влада прагнула вирвати їх з-під сімейного впливу, зробивши своїми союзниками у проведенні нової політики. Особливо яскраво це виявилося на селі, де піонерів залучали до участі у хлібозаготівельних кампаніях.
Сторінки піонерської преси 1930-1934-х рясніли повідомленнями про школярів, які допомагали дорослим у вилученні хліба у куркулів. Доносительство на односельчан відкрито називалося справою честі
Сторінки піонерської преси 1930-1934-х рясніли повідомленнями про школярів, які допомагали дорослим у вилученні хліба у куркулів. Доносительство на односельчан відкрито називалося справою честі.
Наприклад, у 1933 році журнал На роботі пропагував досвід піонерів села Краснопілля. Юним читачам розповідали про піонера Шуру Чобітка, який повідомив у міськком партії про місце, де кулаки сховали 15 кг вкраденої пшениці, і закликали брати з нього приклад.
Його односелець, піонер Герасим Покулітий, примусив матір здати державі 26 пудів хліба, пригрозивши, що ніколи не буде сином «підкулачниці». Крім того, діти організували «галерею злісних нездатчиків хліба» і виявили п'ять ям із захованим зерном. У тому ж році їхній рекорд побили школярі з 49-ї харківської фабрично-заводської семирічки, які в підшефному селі Прудянка виявили десять ям із зерном під час хлібозаготівель.
Як ставилися до такої діяльності в селах, що голодали, здогадатися неважко. Та сама піонерська преса на всю країну сурмила про дітей, убитих розлюченими односельцями, – Митю Гордієнка, Микиту Слепка, Надю Риндю та інших, закликаючи комсомольців і піонервожатих виховувати на їхньому прикладі молоде покоління.
Звичайно, таку активність виявляли далеко не всі. Непоодинокими були випадки, коли сімейне оточення чинило на дітей більший вплив, ніж піонерська краватка. У лютому 1933 року на Всеукраїнській нараді з питань комуністичного дитячого руху повідомлялося про випадки, коли «діти цілими групами, школами голосували проти колективізації (Київщина, Мелітопольщина») <...> під час хвилювань на селі, що спостерігалися в деяких округах у зв'язку з перекрученням партійної лінії <...>. Деякі групи дітей поряд з жінками відігравали досить активну роль – били у дзвони, йшли на чолі антирадянських демонстрацій, розбивали вікна в сільрадах, розбирали разом з дорослими інвентар, насіння, коней (Бердичівщина, Шепетівка, Тульчин)».
Тому дітей, які відзначилися у справі охорони колгоспного врожаю, вшановували на найвищому рівні. 31 серпня 1933 року на зустрічі членів ЦК комсомолу республіки з піонерами і найкращими ударниками охорони врожаю був присутній і другий секретар республіканської парторганізації Павло Постишев.
Найбільше в розмовах з маленькими гостями його цікавило, скільки злодіїв вони впіймали. Ті з гордістю називали цифри – від 2 до 16 осіб, – розповідали, як виривали сніп з рук жінки, переслідували маленького сина кулака, який зрізав колоски, а зал зустрічав їх бурхливими оплесками та схваленням.
Залучення дітей до громадської діяльності не обмежувалося хлібозаготівлями й охороною колгоспних полів. Починаючи з 1929 року їх активно залучали до передвиборної кампанії. Про участь дітей у підготовці до виборів писала піонерська преса, а з 1934-го за допомогою в агітації до маленьких жителів республіки стали звертатися і перші особи.
Наприклад, перед виборами до Верховної Ради СРСР 1937 року до дітей звернувся голова Всеукраїнського центрального виконавчого комітету (ВУЦВК) Григорій Петровський.
«Агітуйте за кандидатури, гідні бути обраними до Верховної Ради, за кандидатури тих, хто буде чесно і віддано працювати, буде високо тримати прапор Великого Жовтня <...>. Агітуйте, щоб в наші ряди депутатів трудящих не пройшли покидьки колишньої буржуазії, націоналісти, петлюрівці, троцькісти, праві та інші зрадники народу, готові потопити в крові Країну Рад і відновити старий буржуазно-поміщицький лад».
Само собою, відозвами справа не обмежувалася. Діти малювали гасла, прикрашали дільниці портретами вождів, проводили бесіди з дорослими, переконуючи їх голосувати за «правильних» кандидатів.
Крім передвиборчої агітації не менш популярним елементом пропаганди було широке використання сюжету «влада і діти». Словосполучення «друг дітей» регулярно миготіло на сторінках преси 1930-х років, як і фото можновладців в оточенні хлопчиків і дівчат.
Плакати із зображенням радянських вождів у колі дітей стали типовим зразком пропаганди
Головним «другом дітей» був, зрозуміло, товариш Сталін. Інші партійні діячі прагнули від нього не відставати. В Україні такими званням преса нагороджувала наркомів освіти УРСР Миколу Скрипника та Володимира Затонського, а також секретаря ЦК КП(б)У Постишева. Останній ініціював багато дитячих проектів, часто зустрічався з піонерами і звертався до них із закликами.
Восени 1935-го газета На зміну, звертаючись до своїх читачів, назвала Постишева ініціатором відкриття палацу піонерів у Харкові. Це він виступив з ідеєю віддати дітям колишню будівлю ВУЦВК, спорожнілу після перенесення столиці до Києва. Насправді ж з такою ідеєю ще 17 квітня 1934-го виступив секретар ЦК ЛКСМУ Сергій Андрєєв, звернувшись до того ж Постишева.
Маленькі солдати
Характерною рисою пропаганди 1930-х років стала воєнізація виховання. Чекаючи нової війни в Європі, радянське керівництво намагалося підготувати з молоді резервну армію.
У документах того часу з'явився термін «військово-фізкультурна робота». У 1932-му на черговому з'їзді ВЛКСМ було прийнято рішення про необхідність знайомити дітей з елементарними навичками військової справи, якими були визнані військово-повітряна оборона, топографія, сигналізація, зв'язок, маскування і стрільба.
Військова пропаганда розгорталася швидкими темпами. У тому ж році в програму першої всеукраїнської піонерської спартакіади були включені змагання зі стрільби. Через два роки центральною радою Осоавіахіму були затверджені значки Юний ворошиловський стрілок, дитячі ступені ГПО (Готовий до праці й оборони), Будь готовий до ППХО (протиповітряна хімічна оборона) і БГСО (Будь готовий до санітарної оборони).
У серпні 1934 року в Києві відбувся Всеукраїнський зліт юних друзів оборони, у якому взяли участь найкращі стрілки, авіамоделісти, санітари, зв'язківці, гуртківці ППХО. Після нього військова тематика все частіше стала з'являтися на сторінках української преси. У дитячих виданнях пропонували нові воєнізовані гри (Звільни полоненого, Військові речі, Охорона прапорців, Оборона табору і т. д.) і розповідали про досягнення піонерів у навчанні військовій справі.
Надлишок статей і фільмів на воєнну тематику не міг не впливати на дітей. Взяті з екрану образи і сцени вони часто намагалися втілити в іграх між собою
Надлишок статей і фільмів на воєнну тематику не міг не впливати на дітей. Взяті з екрану образи і сцени вони часто намагалися втілити в іграх між собою – та так, що займатися наслідками їхньої гри часом доводилося дорослим.
У 1933-му школярі міста Прилуки Чернігівської області стали грати в червоних і білих. Обидві «армії» перетворилися на «банди», що складалися з учнів трьох шкіл, які обзавелися не тільки саморобними фінками і шаблями, а й вогнепальною зброєю – самопалами. Бої проходили щодня, в одному з них учень отримав ножове поранення.
Учні 7-ї школи Глухова (Сумська обл.) у 1935 році під враженням від перегляду кінофільму Чапаєв почали «бій» відразу ж після сеансу. І розійшлися так, що підпалили міст, який довелося гасити пожежним.
А навесні 1937-го «дитячі війни» розбурхали Одесу. Понад 100 школярів почали гру в червоних і білих. Під червоним прапором виступили учні міських шкіл, а під білим – хлопці з передмістя. «Бойові дії» з використанням самопалів і каменів тривали кілька днів, поки дітей не зупинила міліція.
Воєнізація виховання приносила неоднозначні наслідки. З одного боку, вона породжувала агресію, яка часто вихлюпувалася на оточення. З другого, дисциплінувала дітей і прищеплювала їм почуття відповідальності. А військові навички, отримані під час занять, багатьом придалися на початку 1940-х, коли вчорашні піонери опинилися на фронті, що мав мало спільного з кадрами з кінофільмів.
***
Цей матеріал опубліковано в № 42 журналу Корреспондент від 23 жовтня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті, можна ознайомитися тут.