У 1911 році Володимир Шухов спроектував найвищий маяк в Україні. Через сторіччя на основі патенту знаменитого інженера будують найвищі вежі у світі, пише Дмитро Слинько у №7 журналу Корреспондент від 21 лютого 2014 року.
Нинішньої зими Україну замість снігу накрив туман. Періодично закриваються аеропорти, обмежується рух на дорогах і навігація на море. Ось і 14 лютого, у День закоханих, чорноморським капітанам і диспетчерам було не до романтики: через нульову видимість була тимчасово закрита навігація по Херсонському морському каналу, по якому судна рухаються з Дніпра в Чорне море.
Втім, тумани у дніпровських плавнях під Херсоном явище нерідкісне, і навігацію доводилося б закривати набагато частіше, якби не металеві помічники – маяки Дніпро-Бузького лиману. Вхід з лиману в Дніпро стережуть два маяки: Станіслав-Аджигольський передній і Станіслав-Аджигольський задній. Вони схожі один на одного, але відрізняються від інших маяків України: здалеку здається, ніби споруди не складені з міцних металевих конструкцій, а сплетені з тонкої павутини.
Краса не єдина перевага маяків. Станіслав-Аджигольський задній, який іноді називають просто Аджигольський – ще й найвищий маяк України, що входить до двадцятки найбільших маяків світу. Його висота – 67 м, видимість світла – 19 морських миль. Але головна особливість споруди – її унікальна гіперболоїдна конструкція, винайдена російським інженером Володимиром Шуховим наприкінці XIX століття. Завдяки їй легкий і міцний маяк простояв серед солоних хвиль і чорноморських вітрів 103 роки і продовжує працювати до цього часу.
Легше за Ейфеля
У травні 1886 року в історії світової технічної думки сталися відразу дві важливі події. У Франції оголосили конкурс архітектурних проектів до Всесвітньої виставки, призначеній на 1889 рік і присвяченій сторіччю взяття Бастилії. Один з проектів-переможців тепер відомий усім: 300-метрова Ейфелева вежа стала символом Парижа, а заразом пам'яткою світу, яка найбільш відвідується і фотографується.
У тому ж травні 1886-го в російському Нижньому Новгороді відбувся інший захід – XVI Всеросійська промислова і художня виставка. На ній теж представили металеву вежу – набагато скромнішу за Ейфелеву, заввишки лише 25 м. Але справа не у висоті: вежа була складена за унікальною на той час гіперболоїдною технологією. Нова розробка дозволяла надати споруді міцність, але при цьому витратити відносно мало будматеріалу і знизити загальну масу споруди.
Для порівняння: якби Ейфелева вежа була зібрана за такою технологією, вона б важила втричі менше за наявну. Другою перевагою розробки виявилася можливість створення криволінійного контуру з прямолінійних деталей, що сильно спрощувало і прискорювало будівництво.
Автором конструкції був інженер, архітектор і вчений Володимир Шухов. У тому ж 1886-му він подав заявку в патентне відомство, а через три роки отримав офіційний патент Російської імперії на свій винахід. 1899 рік і вважається датою народження гіперболоїдної конструкції, яка успішно використовується і донині.
Майстер широкого профілю
Шухов народився в Грайвороні Курської губернії – зараз це місто розташоване у Білгородській області Росії, на самому кордоні з Україною. Неабиякий талант він виявив ще під час навчання в Імператорському Московському технічному училищі, зробивши свої перші винаходи. У 1876 році Шухов, як золотий медаліст, отримав місце в делегації, спрямованої для обміну досвідом в американську Філадельфію на Міжнародну виставку мистецтв, промислових виробів і продуктів ґрунтів і шахт.
У США Шухов познайомився з Олександром Барі – одним з провідних інженерів і підприємців того часу. Знайомство визначило подальшу кар'єру Шухова. Рік по тому бізнесмен переїхав до Росії і запросив Шухова на роботу в Технічну контору інженера А. В. Барі, де винахідник пропрацював на керівних посадах до революції 1917 року.
Контора Барі займалася розробкою нафтових промислів у Баку, і тому перші винаходи Шухова пов'язані саме з нафтогазовою галуззю. Їхній список більш ніж значний: конструкції трубопроводів для нафти і мазуту, резервуари для нафтосховищ і річкові танкери, парові котли та установки крекінгу нафти.
Але всесвітню популярність у широких колах Шухову принесли ноу-хау, пов'язані з металевими конструкціями, – адже саме ці його технології найчастіше потрапляли на очі пересічному громадянину. Наприклад, дахи восьми павільйонів Всеросійської виставки в Нижньому Новгороді були складені за кресленнями Шухова.
Сучасному українцеві найпростіше познайомитися з шуховською технологією, приїхавши до Москви на Київський вокзал. Дебаркадер цього вокзалу (величезний дах над шляхами і платформами) шириною 48 м і висотою 30 м був побудований у 1912-1917 роках за проектом Шухова. Щоправда, в наші дні поїзди з України прибувають на відкриту ділянку вокзалу, а шуховське творіння віддано пасажирам приміських електричок й експресів в аеропорт Внуково.
За проектом Володимира Шухова побудовані перекриття дебаркадера Київського вокзалу
Шуховські перекриття є ще на двох знакових для Москви будівлях – ГУМі на Красній площі і Державному музеї образотворчих мистецтв ім. Пушкіна на Волхонці. У другому випадку перекриття були необхідні для будівлі скляного даху. Музей відкрився в 1912 році, і, хоча до того часу в московських будинках вже давно практикувалося електричне освітлення, спочатку в будівлі музею воно передбачене не було – до зали потрапляло сонячне світло через стелю.
Високо і зі смаком
Що стосується веж, найбільше Шухова прославили дві з них. Вже згаданий Аджигольський маяк став найвищою односекційною конструкцією, спроектованою інженером. А найвищою багатосекційною спорудою виявилася Шаболовська радіовежа в Москві, відкрита в 1922 році. Старшому поколінню українців вона знайома як символ радянського телебачення: найчастіше вежу, сфотографовану в перспективі знизу вгору, використовували на заставці новорічних Блакитних вогників.
Спочатку Шухов планував побудувати вежу у 350 м – значна за тих часів висота. Для порівняння: київська телевежа, найвища споруда сучасної України, піднімається на 380 м. Але через громадянську війну було складно знайти достатню кількість металу для такого гіганта, і висоту зменшили до скромніших 160 м.
Шаболовська вежа вже 12 років не використовується за призначенням. Навіть більше, через корозію вона поступово руйнується: на початку цього року російська влада навіть запропонувала повністю розібрати її, щоб потім зібрати знову. Тим часом вежу рекомендують включити до Списку всесвітньої архітектурної спадщини ЮНЕСКО.
Претендує на включення до списку й інша унікальна споруда Шухова – єдина у світі гіперболоїдна лінія електропередач. Три пари 128-метрових електроопор були побудовані в 1929 році і стали одним з останніх проектів Шухова (інженер помер у 1939-му). П'ятисекційні вежі використовувалися для прокладання лінії електропередач над річкою Ока.
На жаль, з шести опор до наших днів збереглася лише одна: високовольтну лінію провели в іншому місці, шуховські конструкції стали не потрібні і були розібрані на металобрухт. Щоправда, збереженій електроопорі пощастило більше, ніж шаболовській радіовежі: відновлювальні роботи там все ж ведуться.
Водний світ
Найбільше Шухов залишив після себе водонапірних веж. По всьому колишньому СРСР їх побудували 200 з гаком, але до наших днів дійшла лише десята частина з них, в тому числі й кілька об'єктів на території України. Шуховська конструкція ідеально підходила для такого типу споруд: нескладна у складанні легка вежа могла утримувати важкий бак з водою і водночас не псувати міський пейзаж, а навіть, навпаки, прикрашати його.
Наприклад, вежа в Миколаєві, побудована в 1907 році, важила менше, ніж могла утримати води. Обсяг бака на її верхівці перевищує 600 кубометрів. Зараз вежа перебуває на балансі Миколаївводоканалу, але, звичайно ж, не використовується за призначенням.
Вежа у Миколаєві завдяки гіперболоїдній конструкції здатна втримати більше води, ніж важить сама
Є вежа й у черкаських водопровідників – там, як і в Миколаєві, зберігся бак для води. Такі самі споруди стоять у Білій Церкві і Помічній. А от з вежі в Конотопі водний резервуар довелося зняти – споруда руйнувалася від корозії і могла не витримати ваги бака. А вежу у Фастові, що в Київській області, у 2012 році розібрали повністю.
Була водонапірною і найперша шуховська вежа, побудована для Всеросійської виставки в Нижньому Новгороді. Вона збереглася: після завершення виставки цінний експонат викупив відомий російський фабрикант і меценат Юрій Нечаєв-Мальцов і перевіз його в свій маєток Полібіно (зараз – Липецька область РФ). Там вежа стоїть і донині – щоправда, її стан далекий від ідеалу.
А поки вітчизняні пам'ятники шуховської епохи поступово відходять у небуття, в розвинених країнах технологію геніального інженера використовують для будівництва сучасних споруд. Найвідоміша з них – телевізійна вежа Canton Tower у китайському місті Гуаньчжоу, побудована в 2009 році до Азійських ігор-2012.
Витягнувшись у небо на 600 м, своєю висотою Canton Tower поступається лише Skytree в Токіо. Висота «шуховської», гіперболоїдної частини китайської вежі – 450 м. І якщо українськими водонапірними вежами туристи можуть милуватися лише з боку, то на Canton Tower можна піднятися – найвищий оглядовий майданчик для відвідувачів розташований на висоті 488 м.
У Росії працює фонд під назвою Шуховская башня, який займається просуванням наукових та інженерних досягнень, а також піклується про збереження спадщини великого винахідника.
Цікаво, що сам Шухов теж займався збереженням архітектурних пам'яток старовини. У 1922 році він розробив план унікальної операції з випрямлення північно-східного мінарету медресе Улугбека – об'єкта зі Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Мінарет нахилився після землетрусу, але завдяки ідеям інженера знову отримав рівновагу. На відміну від більшості шуховських гіперболоїдів, вежа XV століття стоїть досі.
Чудова сімка
У різних частинах України збереглося сім шуховських веж
Маяк Станіслав-Аджигольський задній
1911 рік
біля с. Рибальче (Голопристанський р-н., Херсонська обл.)
46°29'32.0" N 32°13'56.0" E
Маяк Станіслав-Аджигольський передній
1915 рік
біля с. Виноградне (Голопристанський р-н., Херсонська обл.)
46°30'42 .0" N 32°09'03.0" E
Водонапірна вежа
1907 рік
Миколаїв, вул. Рюміна
46°58'08 .0" N 31°58'33.0" E
Водонапірна вежа
1914 рік
Черкаси, вул. Ватутіна
49°25'38.0" N 32°03'32.0" E
Водонапірна вежа
1929 рік
Біла Церква (Київська обл.), вул. Першотравнева
49°48'17.0" N 30°07'04.0" E
Водонапірна вежа
1929 рік
Конотоп (Сумська обл.), Пл. конотопських дивізій
51°14'55.0" N 33°13'02.0" E
Водонапірна вежа
1932 рік
Помічна (Кіровоградська обл.), вул. Енергетиків
48°15'19.0" N 31°24'52.0" E
***
Цей матеріал опубліковано в №7 журналу Корреспондент від 21 лютого 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.